Постанова Волинський апеляційний суд № 161/19078/19

Справа № 161/19078/19 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/439/20 Категорія: 76 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів - Здрилюк О.І., Матвійчук Л. В., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Скірченської сільської ради Горохівського району Волинської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначення дня звільнення, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом покликаючись на такі обставини. Відповідно до контракту № 1 від 12.12.2017 (далі - Контракт) її було прийнято на посаду головного бухгалтера у Скірченську сільську раду Горохівського району Волинської області (далі - Скірченська с/р). 29.12.2018 року її було звільнено із займаної посади згідно з п. 17 Контракту, в зв`язку із закінченням строку його дії, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Разом з тим, трудова книжка їй була виданою лише 13.05.2019, а розрахунок проведено 18.06.2019. У зв`язку з відсутністю трудової книжки, вона була позбавлена можливості працевлаштуватися на нове місце роботи та отримувати дохід, чим її та членів її сім`ї було поставлено в тяжке матеріальне становище, унеможливило забезпечення їх нормального існування, що стало наслідком виникнення у неї тяжкого психологічного стану. Просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 по 18.06.2019 в розмірі 95384,94 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також визначити днем її звільнення із посади головного бухгалтера у Скірченської сільської ради 13.05.2019. До відкриття провадження у справі, 11.12.2019, позивач подала заяву про відмову від частини позовних вимог, у якій фактично зменшила позовні вимоги, просила вирішити позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та визначення дня її звільнення (а.с. 14-15). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.01.2020 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, постановити нове судове рішення про задоволення позову. Вказує про неправильне застосування судом першої інстанції норм статті 233 КЗпП України, яка передбачає право працівника звернутися з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження строком. Зазначає, що суд не врахував її пояснень про те, що про порушення свого права вона дізналась 19.06.2020, коли надійшов лист Управління Держпраці у Волинській області. Роботодавець не звертався до неї з пропозицією видачі трудової книжки. Відповідач не скористався правом подати відзив. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 05.05.2020, тобто, дата складення повного судового рішення. Вивчивши та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах зі Скірченською сільською радою Горохівського району Волинської області з 12.12.2017 по 29.12.2018, що підтверджується копією трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , в якій міститься запис від 29.12.2018 про звільнення позивачки з посади головного бухгалтера Скірченської сільської ради, у зв`язку із закінченням строку контракту, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 5). Із виписки за банківським рахунком ОСОБА_1 слідує, що Скірченською сільською радою 18.06.2019 виплачено належну позивачу заробітну плату в розмірі 3593,33 грн. (а.с. 6). Тому позивач вважає, що Скірченська сільська рада зобов`язана виплатити їй 95384,94 грн. відповідної компенсації за період з 29.12.2018 по 18.06.2019, виходячи із проведеного нею розрахунку, який долучено до матеріалів справи (а.с. 17-18). Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк звернення до суду з такою вимогою. Такий висновок суду є правильним з огляду на таке. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Встановлено, що позивачу при звільненні з роботи 29.12.2017 не була у повному обсязі виплачена заробітна плата, виплата належних позивачу сум проведена 18.06.2019, з позовом до суду звернулася 14.11.2019. Частинами 1 та 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 910/4518/16, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції). Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тому не входить до структури заробітної плати. За таких обставин до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовується загальний тримісячний строк звернення до суду для вирішення трудового спору, який встановлений у ч.1 ст.233 КЗпП України, і цей строк позивач пропустила, клопотань про його поновлення не заявляла, докази поважності причин пропуску тримісячного строку позивачем у матеріалах справи відсутні. Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права 14.11.2019, коли звернулася до Управління Держпраці у Волинській області є неспроможними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що про порушення свого права позивач дізналася 19.06.2019 - на наступний робочий день після проведення з нею повного розрахунку при звільненні (виплати невиплаченої частини заробітної плати) внаслідок її звільнення 29.12.2018. При цьому апеляційний суд враховує ту обставину, що позивач працювала головним бухгалтером, тому і про структуру заробітної плати, і про її розмір, що належав їй до виплати, вона не позбавлена була можливості дізнатись. Висновки суду про безпідставність позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення днем її звільнення з посади головного бухгалтера Скірченської сільської ради 13.05.2019 року, дня видачі трудової книжки, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними доказами. За приписами ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України, що визначено ст. 48 КЗпП України. Відповідно до ст. 235 КЗпП України «У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу». Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення за № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення у такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Актом про відсутність головного бухгалтера сільської ради Франчук О.Л. на робочому місці у день звільнення 29.12.2017, складеним та підписаним сільським головою, секретарем та землевпорядником Скірченської сільської ради, а також табелем обліку робочого часу працівників Скірченської сільської ради за грудень 2018 року підтверджується, що ОСОБА_1 у день її звільнення була відсутня на роботі (а.с. 36, 40). Крім того, як вбачається із листів Скірченської сільської ради № 266/1.11/2-18 від 29.12.2018 та № 39/1.11/2-19 від 15.02.2019, ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність з`явитися в сільську раду для отримання нею трудової книжки (а.с. 41-42). Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин, позивач не подала. Отже, відповідачем було вжито необхідних заходів з метою видачі трудової книжки позивачу своєчасно та у передбачений законом спосіб, проте остання не з`явилась за трудовою книжкою до роботодавця. Оскільки вини відповідача у затримці видачі трудової книжки при звільненні позивача не встановлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання днем звільнення позивача дати видачі трудової книжки. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом положень частини 2 статті 233 КЗпП України зводяться до неправильного суб`єктивного тлумачення правового змісту поняття «заробітна плата», суперечать правовому висновку, викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 910/4518/16. Належним доказом ведення обліку робочого часу є відповідний Табель обліку робочого часу, який досліджений судом першої інстанції, яким підтверджено про відсутність позивача у день звільнення на роботі, у той час, як довідка форми 5 ОК відомостей про присутність працівника на робочому місці не містить. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів судом, а тому не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: