Постанова 4802 № 161/9470/20

Справа № 161/9470/20 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/248/21 Категорія: 48 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства № 2, Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 11 березня 1996 року він є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Обслуговування вказаного будинку здійснює відповідач Житлово-комунальне підприємство № 2 (далі ЖКП № 2), як правонаступник ЖКП №

5. Позивач також вказував, що починаючи з 2000 року він неодноразово звертався до ЖКП № 5, а в подальшому до ЖКП № 2, з приводу протікання покрівлі будинку, в результаті чого відбувається підтоплення його квартири. 25 грудня 2009 року працівники ЖКП № 2 прибули до будинку, оглянули дах, його квартиру та склали акт про підтоплення, в якому встановлені пошкодження коридору та туалету квартири внаслідок протікання покрівлі. Зазначав, що в подальшому він неодноразово звертався до ЖКП № 2 з проханнями здійснити ремонт аварійної покрівлі, але останній не здійснював таких робіт. У зв`язку з цим, він поніс витрати на ремонт своєї квартири у жовтні 2015 року. Крім того, 08 травня 2020 року представниками ЖКП № 2 було складено ще один акт про підтоплення, в якому зафіксовано, що його квартира була знову підтоплена внаслідок забиття зливної труби. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача ЖКП № 2 завдану майнову шкоду у розмірі 27 754 грн 96 коп., моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та зобов`язати Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради (далі Департамент ЖКГ ЛМР) забезпечити виконання капітального ремонту покрівлі даху над квартирою АДРЕСА_2 , у відповідності до державних будівельних норм та правил, в строк протягом шести місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив оскаржуване рішення суду в частині відмови в позові до відповідача ЖКГ № 2 за пропуском строків позовної давності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, в решті позовних вимог до відповідача Департамента ЖКГ ЛМР рішення суду залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ЖКП № 2, вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 23 лютого 2021 року - дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що з 11 березня 1996 року позивач по справі ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15). Обслуговування вказаного багатоквартирного житлового будинку здійснює відповідач по справі ЖКП № 2, як правонаступник ЖКП № 5. 01 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ЖКП № 2 було укладено письмовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № НОМЕР_1 (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) (а.с.9-14). Судом також встановлено, що 25 грудня 2009 року працівниками ЖКП №2 було складено акт про те, що в квартирі позивача в результаті протікання покрівлі частково підтоплено коридор (стеля та стіна), а також туалет (стеля та стіна) (а.с.20). У березні 2010 року та березні 2011 року відповідач ЖКП № 2 інформував позивача про те, що ремонт покрівлі буде виконано у весняно-літній період (а.с.22-23). 08 травня 2020 року працівниками ЖКП № 2 було складено акт № 24, в якому було встановлено факт підтоплення квартири АДРЕСА_3 позивача внаслідок забивання зливної труби. В акті зазначено, що покрівля знаходиться в задовільному стані (а.с.30). Факт забиття зливної труби підтверджується наданими позивачем фотографіями (а.с.31-34). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовував тим, що на його неодноразові звернення до відповідача ЖКП № 2 з проханнями здійснити ремонт аварійної покрівлі, останній жодних робіт не здійснив, ремонту не провів, у зв`язку з чим він самостійно за власні кошти провів ремонт покрівлі на суму 27 754 грн 96 коп., яку відповідач зобов`язаний йому відшкодувати, а також моральну шкоду у розмірі 20 000 грн як компенсацію за душевні страждання, завдані руйнуванням його квартири протягом тривалого часу. Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції, чинній на момент складання першого акту про підтоплення) визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 21 вказаного Закону України передбачено, що виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень. Також у п. 5 ч. 2 ст. 24 згаданого Закону України передбачено, що балансоутримувач зобов`язаний забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил. Проте, як встановлено судом, відповідач ЖКП № 2, як виконавець послуги з утримання будинку та балансоутримувач будинку, не забезпечив належний контроль за станом інженерного обладнання будинку, зокрема його покрівлі, не забезпечив проведення його поточного ремонту, внаслідок чого сталося залиття квартири позивача, яке зафіксоване актом відповідача від 25 грудня 2009 року. Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров`ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідальність за завдану позивачу майнову та моральну шкоду внаслідок залиття його квартири з причини неналежного стану даху будинку несе ЖКП № 2, оскільки є балансоутримувачем житлового будинку та виконавцем послуг з утримання будинку і прибудинкової території та зобов`язано утримувати в належному технічному стані указаний житловий будинок і проводити його поточний ремонт, а тому позовні вимоги до цього відповідача є обгрунтованими. В той же час, частинами 3-5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Загальна позовна давність встановлена у ст. 257 ЦК України та становить три роки, а її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції, про порушення свого права позивач ОСОБА_1 дізнався 25 грудня 2009 року, тобто в день складання відповідного акту про підтоплення його квартири. Акт про підтоплення квартири позивача від 08 травня 2020 року суд до уваги не брав, оскільки позивач вимог про відшкодування шкоди у зв`язку з таким підтопленням не заявляв. Разом з тим, долучаючи зазначений акт до позовної заяви ОСОБА_1 не доводив розмір майнової шкоди, завданої залиттям квартири 08 травня 2020 року та не надавав належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин і не просив відшкодувати шкоду завдану залиттям квартири, яке мало місце 08 травня 2020 року, оскільки матеріали справи не містять доказів розміру шкоди або витрат на усунення наслідків затоплення квартири позивача після зазначеної дати. Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановивши, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 15 червня 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, відповідач ЖКП № 2 заявив про застосування строку позовної давності, а в матеріалах справи відсутні докази його переривання, чи пропуску позивачем з поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖКП № 2 про відшкодування шкоди відповідає вимогам закону. Рішення в частині відмови в позові до Департаменту ЖКГ ЛМР щодо зобов`язання забезпечити виконання капітального ремонту покрівлі даху не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що ухвалене судом рішення є незаконним і підлягає скасуванню через те, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що ним строк позовної давності не був пропущений, оскільки порушення його прав відповідачем ЖКП № 2 мало триваючий характер, є безпідставними і колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки триваюче правопорушення характеризується тим, що особа, яка вчинила якісь дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та відповідно, порушення закону. Позивач, якому стало відомо про порушення його прав 25 грудня 2009 року, коли працівниками ЖКП № 2 було складено акт про те, що в його квартирі в результаті протікання покрівлі було частково підтоплено коридор (стеля та стіна), а також туалет (стеля та стіна), в межах трирічного строку, який не переривався та не зупинявся, із відповідним позовом до суду про відшкодування завданої йому майнової шкоди відповідачем не звертався, поважних причин пропуску вказаного строку не надав. Позивач помилково вважав, що неналежне надання або ненадання житлово-комунальних послуг відповідачем є триваючим порушенням, оскільки не позбавлений був захистити своє право на відшкодування шкоди шляхом звернення безпосередньо до суду до 25 грудня 2012 року (з позовом до суду звернувся 15 червня 2020 року). Покликання позивача в апеляційній скарзі, що ним у відповіді на відзив відповідача ЖКП № 2 заявлено про визнання поважними причинами пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц щодо застосування приписів ч. 5 ст. 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Оскільки позивач не навів доводів та не надав належних доказів, які би свідчили про наявність поважних причин пропуску позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач звернувся з позовом до суду за захистом свого порушеного права з пропуском трирічного строку позовної давності. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального та процесуального права, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи позивачем і не впливають на законність оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: