Постанова 4856 № 240/11311/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11311/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 04 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління поліції охорони в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління поліції охорони в Житомирській області, у якому просив: - визнати дії Міністерства внутрішніх справ України протиправними, щодо повернення документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності ОСОБА_1 , без прийняття рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, отримавши інвалідність в період проходження ним служби в органах внутрішніх справ, що підтверджено висновком МСЕК, має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у порядку та на умовах, визначених Порядком №850. При цьому, позивач наполягає, що компетентним органом з вирішення цього питання є саме МВС України. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виразились у поверненні документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності ОСОБА_1 , без прийняття рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути у відповідності до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, надіслані Управлінням поліції охорони в Житомирській області матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та, з урахуванням правової оцінки, наведеної у судовому рішенні, прийняти рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, із зазначенням мотивів відмови. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із наведеним вище судовим рішенням в частині задоволення позову, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати і відмовити в позові у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство наголошує на відсутності у нього повноважень щодо прийняття рішення про призначення чи відмову в призначені грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони та зазначає, що такими повноваженнями наділена Національна поліція України. Також апелянт, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1146 "Про затвердження положення про Національну поліцію України", зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції, які проходили службу в органах охорони МВС України, повинна здійснюватись за рахунок коштів передбачених для Національної поліції і в жодному разі не за кошти МВС України. У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві, наголошує на законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення і відсутності передбачених процесуальним законом підстав для його скасування. Управління поліції охорони в Житомирській області також подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило проти задоволення апеляційної скарги, зазначивши, що Порядком №850 саме на Міністерство внутрішніх справ України покладено обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції. Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , 1983 року народження, проходив службу в органах внутрішніх справ з 13 червня 2003 року. З 4 березня 2008 року займав посаду молодшого інспектора групи затримання Коростишівського відділення Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та мав звання старший сержант міліції. 19 березня 2008 року під час виконання службових обов`язків ОСОБА_1 отримав травми, які були нанесені трьома особами по різних частинах тіла, в результаті чого його було госпіталізовано до Коростишівської районної лікарні з діагнозом "черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій грудної клітини справа, синець правої ступні" (а.с.17-18). Отримання таких травм трапилося у період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні ОСОБА_1 службових обов`язків. 24 січня 2011 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд в ВЛК УМВС України в Житомирській області, за результатами якого йому встановлено діагноз: залишкові явища ЗЧМТ (струс головного мозку 19 березня 2008 року), травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків; захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (копія довідки №55 ВЛК УМВС України в Житомирській області а.с.21). 3 червня 2019 року медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 була встановлена третя група інвалідності з 2 травня 2019 року у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків, про що на підставі акта огляду МСЕК видана довідка серії 12ААБ №548565 (а.с.15). Крім того, 3 червня 2019 року медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 було визначено ступінь втрати працездатності у розмірі 30% відповідно до довідки МСЕК Серія 12 ААА від 3 червня 2019 року (а.с.16). Враховуючи умови Порядку №850, з метою вирішення питання про виплату грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності III групи, внаслідок травми, яку отримано під час виконання службових обов`язків, 13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою та необхідними документами до Управління поліції охорони в Житомирській області, яке є правонаступником Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (а.с.12). Управлінням поліції охорони в Житомирській області у червні 2019 року було направлено документи щодо призначення ОСОБА_1 грошової допомоги до Міністерства внутрішніх справ України. 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 отримано лист Управління поліції охорони в Житомирській області від 16 жовтня 2019 року №5396/43/25/01-2019 (а.с.28), яким було повідомлено позивача про, те що Міністерство внутрішніх справ України повернуло документи щодо призначення грошової допомоги зазначивши, що матеріали повертаються для подальшого надсилання за належністю до Національної поліції України (лист МВС України від 2 серпня 2019 року (а.с.24). Таким чином, МВС України не було прийнято рішення про призначення або про відмову в призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, як це передбачено Порядком №850. Управління поліції охорони в Житомирській області направило документи ОСОБА_1 до Національної поліції України, як було вказано у листі МВС України. 11 вересня 2019 року Національна поліція України своїм листом направила документи ОСОБА_1 до Департаменту поліції охорони, та зазначила що згідно з пунктом 15 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про Національну поліцію". Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника міліції, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 21 жовтня 2019 року №850 (а.с.26). У свою чергу, Департамент поліції охорони направив отримані від Національної поліції України документи ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Житомирській області та запропонував направити документи до Міністерства внутрішніх справ України. Управління поліції охорони в Житомирській області у жовтні 2019 року повторно направило документи ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги до Міністерства внутрішніх справ України. На момент звернення до суду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги Міністерством внутрішніх справ України вирішено не було. Вважаючи дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення документів без прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про призначення або відмову в призначенні грошової допомоги приймає саме Міністерство внутрішніх справ України, оскільки позивач проходив службу і був звільнений з органів внутрішніх справ, а не з органів поліції. Крім того, суд першої інстанції, зазначаючи про неможливість втручання у повноваження Міністерства, дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути подані ним документи і прийняти відповідне рішення, з урахуванням викладеної судом у цій справі правової позиції. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850). Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи. Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документів, зазначених в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність. Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію"; обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 13 лютого 2018 року у справі № 806/845/16, від 15 травня 2018 року у справі № 161/16343/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 750/2250/17. В даному випадку, судова колегія вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що у відповідності до приписів Порядку № 850 саме до компетенції МВС України належить право прийняття рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. Як було встановлено в ході розгляду справи, Управлінням поліції охорони в Житомирській області на виконання пункту 8 Порядку №850 висновок та матеріали про призначення позивачу одноразової грошової допомоги були надіслані до Департаменту фінансово-облікової політики МВС України для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку №850. В подальшому, відповідачем вказані документи були повернуті Управлінню поліції охорони в Житомирській області для подальшого надсилання за належністю до Національної поліції України (лист МВС України від 2 серпня 2019 року (а.с.24). Управління поліції охорони в Житомирській області у жовтні 2019 року повторно направило документи ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги до Міністерства внутрішніх справ України, які останнім розглянуті не були. Тобто МВС України, в порушення п. 9 Порядку, будь-якого рішення за результатами розгляду документів позивача не прийняло. При цьому, судова колегія, в розрізі наведених вище норм чинного законодавства, критично оцінює твердження МВС України про те, що прийняття зазначеного рішення відноситься до компетенції Національної поліції України, як правонаступника в т. ч. і служби охорони, оскільки позивач проходив службу і був звільнений з органів внутрішніх справ, а не з органів поліції, та за зазначеною вище постановою, органом, уповноваженим на прийняття рішення, є саме Міністерство внутрішніх справ. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року №826/1383/18 та від 16 березня 2020 року у справі №641/10426/16-а. Щодо доводів відповідача стосовно відсутності додаткових видатків на забезпечення діяльності Державної служби охорони у Державному бюджеті України для Міністерства внутрішніх справ, а також стосовно того, що покриття витрат на виплату одноразової допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходжень, судова колегія зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» замість підрозділів Державної служби охорони при МВС України було утворено нові юридичні особи публічного права - органи поліції охорони як територіальні органи Національної поліції. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1139, яка набрала чинності з 05.01.2016 року, до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 року № 834 внесено зміни, якими установлено, що органи поліції охорони, утворені як територіальні органи Національної поліції, є правонаступниками Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, що ліквідуються в установленому законодавством порядку. Водночас, підпунктом 9 пункту 5 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №877, передбачено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (за винятком діяльності поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах, крім виплат Державою компенсації частини лізингових платежів у разі забезпечення поліцейського житлом на умовах фінансового лізингу, а також гарантованої з боку держави одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського або колишнього працівника міліції, що здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції), інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання. Таким чином, вказаною постановою визначено (змінено) лише джерело виплати вказаної допомоги - кошти передбачені державним бюджетом для Національної поліції, проте, ніяким чином не визначено іншого порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності працівника міліції, ніж встановленого Порядком №850. Зокрема, грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття Міністерством внутрішніх справ рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ (п. 9, 10 Порядку №850). При цьому, обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання розглянути документи позивача і прийняти передбачене законом рішення відповідає змісту спірних правовідносин і, враховуючи, що питання призначення і виплати спірної грошової допомоги по суті з прийняттям відповідного рішення Міністерством не вирішено, є ефективним та забезпечує належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку. Такий висновок заснований на тому, що органом, уповноваженим на прийняття рішення стосовно призначення позивачу спірної грошової допомоги є саме Міністерство, до компетенції якого і входить розгляд документів, поданих ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе вирішення такого питання, досліджувати відповідні документи, надавати їм оцінку, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення вказаної вище допомоги. Завданням же адміністративного судочинства є перевірка правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, щодо його відповідності критеріям, які пред`являються та закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Однак, в даному випадку відповідач, не досліджував за встановленою Порядком №850 процедурою подані ОСОБА_1 документи й не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками вирішення питання стосовно призначення і виплати позивачу спірної грошової допомоги, яке може бути предметом оскарження. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. За таких обставин, колегія суддів констатує, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтуються на повному і всебічному з`ясуванні обставин справи, а також правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права. При цьому, ці та всі інші доводи апеляційної скарги не спростовують обставин, досліджених судом першої інстанції та зроблені ним висновки. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.