Постанова 4818 № 641/6925/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 641/6925/19 Головуючий суддя І інстанції Колодяжна І. М. Провадження № 22-ц/818/2583/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Колодяжної М.С., по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: державний нотаріус Третьої Харківської державної нотаріальної контори Лебедєва Наталія Володимирівна про встановлення факту родинних відносин, встановив: 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, зацікавлена особа: державний нотаріус Третьої Харківської державної нотаріальної контори Лебедєва Наталія Володимирівна про встановлення факту родинних відносин, яку в подальшому уточнив. Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відкрилась спадщина на належну йому квартиру. Зазначив, що шлюб між її батьками « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 » розірвано 05 липня 1991 року, отже, він є єдиним спадкоємцем після смерті батька. Вказав, що через помилку у перекладі з російської на українську мову при зміні паспортів, в прізвище батька заявника зроблено помилку замість « ОСОБА_5 », вказано « ОСОБА_6 ». Встановлення даного факту заявнику необхідно для оформлення спадщини. Зазначив, що різниця в написанні прізвищ виникла після заміни радянського паспорту батька на паспорт громадянина України, а також у зв`язку з написанням прізвища українською мовою, що призвело до появи в прізвищі літери «і». На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 уточнив 01.10.2019 року, остаточно просив суд встановити факт того, що встановити факт того, що він є рідним сином ОСОБА_2 . Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року заяву задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважала, що встановлений судом факт родинних відносин між померлою особою та заявником може вплинути на майнові права Харківської міської ради, зокрема, щодо визнання квартири відумерлою спадщиною та передачі її до комунальної власності територіальної громади м. Харкова; що у справі наявний спір про право, який можливо вирішити тільки в порядку позовного провадження, тому суд зобов`язаний був залишити позовну заяву без розгляду і роз`яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах; що в матеріалах справи немає відомостей від органів реєстрації актів цивільного стану щодо встановлення неправильності записів у відповідних актових записах про народження та смерть, а також доказів неможливості одержання заявником або відновлення документів, що посвідчують відповідні факти; що відсутні належні та допустимі докази, що заявник зверталась до Державної архівної служби України щодо встановлення родового та родинного зв`язку шляхом подання генеалогічного запиту. Зазначила, що Харківська міська рада відповідно до змісту п.п.18,24 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 у цій має виступати заінтересованою особою, а не нотаріус. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін. На обґрунтування вказав, що Харківська міська рада у скарзі не бере до уваги той факт, що у цій справі питання спадкування не розглядалося, тому майнового спору не виникло і права територіальної громади не порушено. Крім того, ОСОБА_1 заявив клопотання про виклик та допит у суді апеляційної інстанції свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які можуть підтвердити, що ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 був рідним батьком ОСОБА_1 , а також - про залучення до матеріалів справи копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 та свідоцтва про розлучення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності усіх учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про відсутність законних підстав для виклику та допиту свідків та долучення до матеріалів справи згаданих документів, оскільки ОСОБА_1 не довів, що він з поважних причин не зміг допитати в суді першої інстанції вищевказаних свідків, а згадані докази не є новими, вони вже перебувають у матеріалах справи, суд першої інстанції їх вже дослідив і надав оцінку у оскарженому рішенні і з цього приводу у апеляційній скарзі ніяких доводів не наведено. Скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, про встановлення якого просить заявник, він має для нього юридичне значення, оскільки він надає право на оформлення спадщини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Судом встановлено, що в свідоцтві про народження заявника ОСОБА_1 батьками вказані: батько - ОСОБА_3 (російською мовою) та мати - ОСОБА_4 (російською мовою) (а.с.5) . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько заявника ОСОБА_2 помер (а.с.8). Згідно до Висновку - відмовою Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ`янському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 28 вересня 2019 року заявнику ОСОБА_1 відмовлено у внесенні змін до актового запису про народження №2336 від 27.03.1986 р., складеного Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Харківській області на ОСОБА_1 , змінивши прізвище батька на « ОСОБА_6 », у зв`язку з відсутністю підстав (а.с.18). Факт, про встановлення якого просить заявник, має для нього юридичне значення, оскільки надає право на оформлення спадщини. Встановлених судом вищевказаних фактів доводи апеляційної скарги не спростовують. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини зазначив, що правова визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень (рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99). Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»). Жодна зі сторін не має права вимагати відкриття провадження з метою повторного розгляду справи та постановлення у ній нового рішення. Існування різних поглядів на одне питання не є підставою для перегляду, про що неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Нелюбін проти Росії», від 2 листопада 2006 року, заява № 14502/04). Водночас, обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Отже, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, якщо ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2019 року, справа № 178/1047/17-ц, провадження №61-28598св18. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. За змістом пунктів 1 та 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи: про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо. Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв`язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки. Заінтересовані особи беруть участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом). Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Мотивуючи заяву про встановлення фактів, ОСОБА_1 вказував, і ці мотиви підтверджені фактом смерті його батька та відмову державного органу реєстрації актів громадянського стану, що встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2 необхідно йому для оформлення права на спадщину, оскільки в прізвищі його батька зазначено « ОСОБА_6 », а його прізвище « ОСОБА_5 ». Виходячи з оцінки сукупності зібраних у справі доказів, враховуючи наявність у ОСОБА_1 документів, в яких його ім`я, по батькові, дата та місце народження повністю збігаються, а у прізвищі має місце різниця лише у одній літері, що пов`язана з його перекладом з російської мови, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що відповідає обставинам справи. Доказів на спростування зазначеного висновку Харківською міською радою не надано. Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради, що встановлений судом факт родинних відносин між померлою особою та заявником може вплинути на майнові права Харківської міської ради, зокрема, щодо визнання квартири відумерлою спадщиною та передачі її до комунальної власності територіальної громади м. Харкова; що у справі наявний спір про право, який можливо вирішити тільки в порядку позовного провадження, тому суд зобов`язаний був залишити позовну заяву без розгляду і роз`яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах, судова колегія вважає безпідставними, виходячи з наступного. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно із частинами першою та другою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини, у даному випадку такий обов`язок у Харківської міської ради виник після 12.03.2017 року, тобто за два роки, як ОСОБА_1 звернувся до суду зі своєю заявою. Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Матеріали справи свідчать про те, що Харківська міська рада заперечує проти заявлених ОСОБА_1 вимог та не визнає за ним право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , вказуючи, що претендує на спадкове майно в порядку статті 1277 ЦК України. Дана справа правильно була розглянута у порядку окремого провадження, оскільки після встановлення юридичного факту заявник має право у позасудовому порядку звернутися до нотаріальної контори із відповідною заявою про прийняття спадщини. Лише у разі відмови нотаріуса у прийнятті цієї заяви ОСОБА_1 має звертатися до суду з позовом строку про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Харківська міська рада відповідно до змісту п.п.18,24 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 має виступати заінтересованою особою у справах за позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Заінтересованою особою про встановлення факту родинних відносин, є інші спадкоємці, наявність яких Харківська міська рада не довела, тому у даній справі наявність спору про право не доведена. Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07.02.2020, ще до подання апеляційної скарги, було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом, справа № 643/1850/20, провадження № 2/643/2077/20, http://reyestr.court.gov.ua/Review/87470389. Тобто спір про право розглядається у даному випадку в іншій цивільній справі. Доводи скарги про можливість заявнику у позасудовому порядку, шляхом звернення до архіву щодо встановлення родинного зв`язку із спадкодавцем - не відповідає згаданій нормі ст. 315 ЦПК України та не входить до компетенції архівних установ, які в ситуації заявника можуть лише надати відповідний документ, у разі його зберігання в архіві стосовного чого апелянт ніяких відомостей до суду апеляційної інстанції не повідомив. Доводи скарги про те, що встановлений судом першої інстанції факт родинних відносин між фізичними особами унеможливлює виконання обов`язку Харківською міською радою щодо подання заяви до суду про визнання спадщини відумерлою у порядку статті 1277 ЦК України належними і допустимими і розумінні ст. 76 ЦПК України доказами не підтверджено. Такі доводи мають лише вирогідний характер і тому відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, яка заперечує можливість доказування на припущеннях, - колегія суддів їх відхиляє. Апелянт не надав до суду апеляційної інстанції відповідного рішення суду за наслідками розгляду заяви Харківської міської ради, яка відповідно до ст. 1277 ЦК України зобов`язана подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття. Не залучення Харківської міської ради до розгляду цієї справи в суді першої інстанції у світі положень ст. 1277 ЦК України про те, що у згаданих випадках орган місцевого самоврядування зобов`язаний звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, є процесуальною помилкою суду першої інстанції у розумінні п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Однак з огляду на те, що Харківська міська рада у суді апеляційної інстанції при наявності процесуальної можливості не довела, що вона внаслідок незалучення до участі в цій справі вчасно не виконала свій обов`язок для звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, - така помилка суду першої інстанції має формальний характер. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до визначеному у ст. 11 ЦПК України принципу пропорційності, у світлі положень ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України про те, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, колегія суддів виходячи з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, та передбаченому ст. 10 ЦПК України принципу верховенства права і правової визначеності, не вбачає необхідності заради лише повторного розгляду цієї справи, за відсутності нових доказів та відсутності заперечень апелянта по суті встановленого судом факту, що має юридичне значення для заявника, як спадкоємця, - скасовувати законне та обґрунтоване рішення з формальних процесуальних підстав. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому колегія суддів зважає на те, що оскільки апелянту в результаті розгляду судом апеляційної інстанції його апеляційної скарги була надана процесуальна можливість заявити про свої заперечення проти заяви ОСОБА_1 та надати докази на їх підтвердження, передбачений згаданої нормою ст. 12 ЦПК України принцип змагальності у даній справі є дотриманий. Таким чином, оскільки суд першої інстанції в цілому ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374,ст.375, ст.ст. 381-384, 389-391ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 04 травня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.