Постанова 4818 № 626/274/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 626/274/22 Номер провадження 22-ц/818/386/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 16 листопада 2022 року в складі судді Гусара П.І. у справі № 626/274/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - в с т а н о в и в : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краснограді Харківської області помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина. 26 січня 2022 року вона звернулась до приватного нотаріуса Мошкової Надії Олексіївни із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 51/02-31 від 28 січня 2022 року, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що нею пропущений строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Крім того, у вище вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже прийняли спадщину після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вже видані свідоцтва про право на спадщину на належне їм спадкове майно. Вважає, що суд візьме до уваги об`єктивність та поважність пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 через карантинні обмеження, що діють на всій території України, та незадовільного стану її здоров`я, через який вона вимушена часто лікуватися. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визначити для неї додатковий строк у 60 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Заочним рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 18 травня 2022року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у 60 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_4 . Вирішено питання щодо судових витрат. Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 01 вересня 2022року заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Пілігрім Петро Олександрович, про перегляд заочного рішення суду задоволено. Заочне рішення Красноградського районного суду Харківської області від 18 травня 2022року скасовано. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 16 листопада 2022року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебування на амбулаторному лікуванні, яке не передбачає госпіталізацію, не може розцінюватися як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини. Крім того, позивачка після стаціонарного лікування в період з 14 липня 2021 року по 18 липня 2021 року мала можливість своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак цього не зробила. Зазначив, що після закінчення строку для прийняття спадщини і до дня подачі позивачкою заяви до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті батька пройшло більше ніж півроку. Суд першої інстанції, звернув увагу на те, що місцем проживання позивачки та місцем знаходження спадкового майна є місто Красноград, у зв`язку із чим позивачці не потрібно було долати якусь відстань, для вчинення дій пов`язаних із прийняттям спадщини, зокрема і для подання заяви про її прийняття. Отже позивачка не довела суду, що була позбавлена можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріуса. 19 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції від 18 травня 2022 року та рішення Красноградського районного суду Харківської області від 16 листопада 2022 року вона не отримувала. Зазначила, що в ході розгляду справи було встановлено, що крім відповідачів, особою яка прийняла спадщину є ще ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_2 відмовилась від своєї часки. Вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі не дослідив склад спадкоємців та не залучив до складу відповідачів ОСОБА_5 . Не вирішив питання щодо судових витрат. Вказала, що вона не змогла вчасно звернутися з заявою до нотаріуса у зв`язку з карантинними обмеженнями та незадовільним станом здоров`я. Крім того, відповідно до підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. 07 квітня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через свого представника адвоката Пілігрім П.О. подали відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити рішення суду першої інстанції без змін та стягнути з позивачки на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн на кожну. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. В судове засідання апеляційного суду з`явилась позивачка ОСОБА_1 . Від представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Пілігрім П.О. надійшла заява слухання справи провести без виклику відповідачів та їх представника (а.с. 163,164). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с. 7). Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 06 лютого 2015 року, 12 лютого 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кегичівського районного управління юстиції Харківської області між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 посвідчено шлюб. Актовий запис №

89. При реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 (а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краснограді Харківської області помер батько позивачки - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 8). 26 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Мошкової Н.О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 28 січня 2022 року № 51/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частку у праві власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з пропущенням строку на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. В постанові нотаріуса зазначено, що спадкоємцям, які прийняли спадщину, вже видані свідоцтва про право на спадщину на належне їм майно (а.с. 11). Відповідно до довідок Комунального не комерційного підприємства «Красноградська центральна районна лікарня» (далі КНП «Красноградська ЦРЛ») ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 18 січня 2021 року по 01 липня 2021 року (а.с. 12-13). Відповідно до Виписок із медичної карти стаціонарного хворого КНП «Красноградська ЦРЛ» ОСОБА_1 в період з 01 липня 2021 року по 13 липня 2021 року та в період з 13 жовтня 2021 року по 23 жовтня 2021 року перебувала на стаціонарному лікуванні (а.с. 14-15). Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України). Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20). З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом частини 1 статті 1269 ЦК України на спадкоємця, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, покладено обов`язок подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, дав належну оцінку обставинам, на які посилалася позивачка на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у неї об`єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , оскільки позивачкою не доведено перед судом існування обставин, які б перешкоджали їй звернутись до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк за умови існування відповідного наміру позивачки щодо отримання спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не змогла вчасно потрапити до нотаріуса у зв`язку з карантинними обмеженнями та незадовільним станом здоров`я, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на те, що для подання заяви про прийняття спадщини не обов`язково їхати до нотаріальної контори, оскільки законодавство не позбавляє спадкоємця права направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19 (провадження № 61-13720св20). Посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки положень щодо поширення дій цього закону на вчинення нотаріальних дій, зокрема й тих, що пов`язані з можливим пропуском передбачених законодавством строків, немає. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не в повному обсязі було досліджено склад спадкоємців та не залучено до складу відповідачів ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки суд не має права на власний розсуд залучати відповідача до участі у розгляді справи. Процесуальним законодавством визначено позивача, як особу, яка має право пред`являти матеріально-правові вимоги до осіб, яких самостійно визначає як відповідачів. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Матеріали справи свідчать, що адвокат Пілігрім П.О. надавав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 професійну правничу допомогу на підставі договорів № 01-1502/23 та № 02-1502/23 від 15 лютого 2023 року (а.с. 158, 161). Додатковими угодами № 1 до договорів № 01-1502/23, № 02-1502/23 від 15 лютого 2023 року сторони погодили обсяг надання правової допомоги згідно пункту 3 договору; визначили розмір гонорару за надання правової допомоги у розмірі 2500,00 грн; виконання адвокатом зобов`язань за договором здійснюється за умови 100% передоплати; оплата здійснюється шляхом внесення грошових коштів в касу адвоката (а.с. 159, 162). Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру № 40 та № 41 від 15 лютого 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сплатили адвокату Пілігріму П.О. по 2500,00 грн за надану їм правничу допомогу (а.с. 160). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк (частини 1, 2 статті 27 Закону № 5076-VI). Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать серед інших витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 133 ЦПК України). Відповідно до частин 1 4 статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата), зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Виходячи з конкретних обставин даної справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат з її складністю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідачок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі по 2500,00 грн кожній. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 141, 367, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 16 листопада 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 05 травня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина