Постанова Одеський апеляційний суд № 523/15122/18

Номер провадження: 22-ц/813/2299/20 Номер справи місцевого суду: 523/15122/18 Головуючий у першій інстанції Середи І.В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.04.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача та просила стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі по 3000 грн. на кожну дитину щомісячно. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала на те, що відповідач, користуючись недосконалістю чинного законодавства і зловживаючи своїми процесуальними правами, всіляко ухиляється від покладеного обов`язку щодо сплати аліментів. Він звільнився з роботи, на якій був офіційно оформлений, тепер офіційно ніде не працює, а тому держвиконавцю встановити реальний його заробіток не можливо. Після ухвалення рішення по справі №523/17688/17 від 10.04.2018р. внаслідок значної інфляції та зростання споживчих цін, витрати на утримання дітей значно збільшились. Діти часто хворіють, потребують значних коштів на лікування та розвиток, однак позивач цього не може забезпечити в зв`язку з тяжким матеріальним станом, заробітної плати якої вистачає лише на оплату комунальних послуг. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17.04.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей було відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що належних доказів щодо зміни матеріального стану відповідача позивачем не надано, а на припущеннях судове рішення не може ґрунтуватися. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішенням, 17 травня 2019 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.04.2019 року, відповідно до якої апелянт просить зазначене рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, судом під час розгляду справи було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував ту обставину, що стан здоров`я дітей з періоду ухвалення рішення про призначення аліментів значно погіршився. Також наголошує, що та обставина, що відповідач офіційно не працевлаштований, має періодичні заробітки не є підставою для звільнення його від сплати аліментів. А відсутність заборгованості відповідача по сплаті аліментів навпаки свідчить про розмір його статків, достатній для сплати аліментів у заявленому позивачем розмірі. Апелянт також звертає увагу суду на те, що відповідач постійно подорожує за кордон і хизується своїми коштовними розвагами у соціальних мережах, що свідчить про наявність коштів для сплати аліментів у більшому розмірі. 19 липня 2019 року ОСОБА_2 було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому посилаючись на недоведеність позовних вимог та погіршення свого матеріального стану. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалами Одеського апеляційного суду від 13.06.2019 року провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.04.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей було відкрито та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розпорядженням № 5918 Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.11.2019 року у відповідності до п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О. В. 28 листопада 2019 року справу було прийнято до провадження головуючого судді Князюка О. В. та призначено до розгляду. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що 10.04.2018 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів задоволено частково. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/3 (33%) частини зі всіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 19.12.2017 року та досягнення дітьми повноліття (віку 18 років), тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно. Рішення набрало законної сили 11.05.2018р.. В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач офіційно не працевлаштований, має періодичні заробітки. Відповідно до довідки, складеної начальником Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції від 27.11.2018р., станом на 30.11.2018р. відсутня заборгованість у відповідача по сплаті аліментів по виконавчому провадженню, відкритому на підставі виконавчого листа №523/17688/17 від 14.05.2018р. За змістом декларації про доходи відповідача за 2018р.. їх розмір в 2018р. склав 38436 грн., а згідно декларації позивача, її сукупний річний дохід склав 97856 грн., що не підтверджують покращення матеріального стану відповідача після ухвалення рішення 10.04.2018р. Також в провадженні Суворовського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, пов`язаних з лікуванням. Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам судове рішення районного суду відповідає в повній мірі. Між сторонами виникли правовідносини з обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання, які регулюються нормами СК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо зміни матеріального становища відповідача, які б надавали у такому випадку суду підстави для збільшення розміру аліментів та стягнення їх у заявленому розмірі у твердій грошовій формі по 3000 грн. щомісячно. Колегія повністю погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Конвенцією про права дитини закріплено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України). Згідно з вимогами статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (дітей) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батька, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною першою статті 192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним та може бути переглянутий судом, але за наявності обставин, що свідчать про зміну майнового, сімейного становища або стану здоров`я платника чи одержувача аліментів, що впливають на їх спроможність утримувати дитину. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів одержувач аліментів може звернутися до суду із заявою про збільшення їх розміру, але ці обставини підлягають доказуванню. Підставами для зміни розміру аліментів позивачем зазначено покращення матеріального стану відповідача, а також збільшення фінансових витрат у зв`язку із погіршенням стану здоровя дітей та підвищенням цін на продукти харчування , а тому аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, які сплачує відповідач на утримання дитини, є недостатніми. Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК). Виходячи із заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , предметом доказування по справі є обставини, що підтверджують наявність підстав, встановлених статтею 192 СК України, для збільшення розміру аліментів раніше присуджених з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дав вірну оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність заявлених позивачем підстав та обставин. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що майновий стан відповідача покращився. Апеляційний суд погоджується з тим, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Поряд з цим, позивачем не доведено факту зміни матеріального стану відповідача, що дає підстави для збільшення аліментів. Інформація, одержана позивачем із соціальних мереж інтернету, не є доказом у розумінні статей 76-79 ЦПК України, належними засобами доказування не підтверджується та ґрунтується на припущеннях, а тому правомірно не взята судом до уваги. Стосовно посилань апелянта на хворобу дитини, то колегія суддів звертає увагу, що позивачка має право звернення до суджу з позовом про стягнення додаткових витрат на лікування дитини, які мають бути підтверджені не тільки висновком лікаря про наявність хвороби, а і відповідними доказами понесених витрат, що прямо передбачено окремою нормою СК України. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення скаржником не надано. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені у апеляційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД з прав людини оцінює «розумність» тривалості провадження з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Українські справи: «Світлана Науменко проти України», рішення від 09 листопада 2004 року; «Меріт проти України», рішення від 30.03.2004 року; «Єфименко проти України», рішення від 18 липня 2006 року, «Івань та інші проти України», рішення від 12 січня 2017 року, п.п.7, 8; «Аніфер проти України», рішення від 26 липня 2018 року п.6, та інші. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. З урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі, призначити справу до розгляду, вирішити інші процесуальні питання, пов`язані з розглядом справи, та розглянути справу у строки, передбачені національним законом. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.04.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2020 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А.П. Заїкін О. М. Таварткіладзе