Постанова 4857 № 300/1268/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1268/19 пров. № А/857/2486/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ судом під головуванням судді Біньковської Н.В., повне рішення складене 23.01.2020) у справі № 300/1268/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Державної митної служби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA206060/2019/000755/2 від 28.08.2019 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 206060/2019/00830 від 28.05.2019, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA206060/2019/000755/2 від 28.05.2019 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 206060/2019/00830 від 28.05.2019. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статей 53-54, 57-59, ч.11 ст.264 Митного кодексу України, за наявності всіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару - транспортного засобу марки MERCEDES BENZ, модель VITO, бувший в експлуатації, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2143 см3, обраний метод його визначення, а саме основний - за ціною договору (контракту), протиправно здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за резервним методом, внаслідок чого прийнято оскаржувані картка відмови та рішення від 28.05.2019. Позивач стверджує, що придбав вживаний автомобіль, оплатив нерезиденту повну вартість автомобіля готівкою в сумі 8830,00 EUR, що підтверджується рахунком - фактурою (інвойс) і договором, квитанцією про оплату. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів Івано-Франківської митниці ДФС № UA206060/2019/000755/2 від 28.05.2019. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Івано-Франківської митниці ДФС № UA206060/2019/00830 від 28.05.2019. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43348711, вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів, 79000) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1870,41 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят гривень 41 копійка). Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на його думку, рішення є необґрунтованим, винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що були наявні обставини, що ставили під сумнів заявлені декларантом відомості, а саме те, що в копії митної декларації країни відправлення вказується фірма декларант «IFC Intern. SPEDITION&Verzollungen», а значить були понесені додаткові витрати, що не включені до митної вартості. Відповідач зазначає, що експортна декларація не може підтвердити митну вартість, а також мало місце спрацювання ризику 105-2, за основу для визначення митної вартості було взято витяг із каталогу Schwake №354759/S, що не є забороненим. Галицька митниця Держмитслужби також вказує, що використання 6 методу визначення митної вартості було законним і обґрунтованим, окрім того декларант погодився з рішенням про коригування, оскільки подав і оформив митну декларацію заявивши самостійно вартість 12050,50 євро за резервним методом. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.05.2019 декларантом ОСОБА_2 , особа відповідальна за фінансове врегулювання ОСОБА_1 , подано до митного органу митну декларацію №UA206060/2019/404460, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, автомобіль легковий, бувший у використанні, марки MERCEDES BENZ, модель VITO, номер кузова НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення - 2014, кількість місць - 9, об`єм двигуна 2143 см3, тип двигуна дизель, потужність двигуна 120 kw, номер двигуна НОМЕР_3 НОМЕР_4 , колісна формула 4х2, призначений для перевезення пасажирів по дорогах загального користування, країна виробник Німеччина (а.с.56). У вказаній митній декларації декларантом у графі 42 зазначено ціну товару 8330,00 EUR, у графі 43 митної декларації визначено «1» метод, в графі 45 митної декларації наведено суму коригування - 246712,41 (що, із врахуванням даних графи 23 декларації «курс валют» - 29.61733600, еквівалентно 8330 EUR) (а.с.56). Одночасно із митною декларацією декларантом надано ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраного методу для її визначення: - рахунок і договір купівлі №96704/5948 від 15.05.2019; - квитанцію б/н від 15.05.2019 на суму 8330 Євро; - декларацію про походження товару від №9000 від 15.05.2019; - акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA20903/2019/34062 від 19.05.2019; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 від 04.10.2017; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 04.10.2017; - внутрішній договір (контракт) доручення №ННЕ 618283; - інші некласифіковані документи №б/н від 15.05.2019; - копію митної декларації країни відправлення №MRN19DE510206295506E5 від 15.05.2019; - паспортні документи. 27.05.2019 о 17:48 год. відповідачем направлено декларанту електронне повідомлення «Початок митної консультації. Відповідно до ч.2 ст.53 МК України подати документи для заявленої митної вартості - якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару, каталоги. Відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів зобов`язані надати (за наявності) додаткові документи» (а.с.48). У відповідь декларантом повідомлено про неможливість надання таких документів, з проханням винести рішення раніше десятиденного терміну (а.с.47). 28.05.2019 за результатами розгляду поданої електронної митної декларації №UA206060/2019/000755/2 від 28.05.2019 Івано-Франківською митницею ДФС винесено оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA206060/2019/000755/2 від 28.05.2019. В обґрунтування вказаного рішення (графа 33) зазначено, що митна вартість товару визначена за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України). Перший метод не застосований у зв`язку з ненаданням документів відповідно ст.53 Митного кодексу України, другий п`ятий методи визначення митної вартості товарів (статті 59-63 Митного кодексу України) не застосовані, у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (стаття 59, стаття 60 Митного кодексу України), та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів 4 і 5 (ст.62, ст.63 Митного кодексу України). Джерело інформації: спрацювання АСАУР 105-2, 106-2 «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов`язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення МВ за VIN кодом: НОМЕР_1 , валюта НОМЕР_7 , вартість 12050,00. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені п.5 ч. 2 ст.55 та Главою 4 Митного кодексу України. При цьому, у графі 30 «коригування» зазначено вартість 12050,00 EUR, а у графі 31 наявна інформація про коригування за шостим методом (а.с.54). Також Івано-Франківською митницею ДФС винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA206060/2019/00830 від 28.05.2019, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з тих причин, що Митна вартість товару визначена за резервним методом (ст.64 Митного кодексу України). Перший метод не застосований у зв`язку з ненаданням документів відповідно ст.53 Митного кодексу України, другий п`ятий методи визначення митної вартості товарів(статті 59-63 Митного кодексу України) не застосовані, у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (стаття 59, стаття 60 Митного кодексу України), та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів 4 і 5 (ст.62, ст.63 Митного кодексу України). Джерело інформації: спрацювання АСАУР 105-2, 106-2 «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов`язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення митної вартості за VIN кодом: НОМЕР_1 , валюта EUR, вартість 12050,00. Проведено консультацію з декларантом доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені п.5 ч. 2 ст.55 та Главою 4 Митного кодексу України. Також роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечить можливість прийняття митної декларації, митного оформлення задекларувати митну вартість відповідно до рішення про коригування митної вартості товарів від 28.05.2019 №UA206060/2019/000755/2 (а.с.53). 28.05.2019 декларантом ОСОБА_2 , особа відповідальна за фінансове врегулювання ОСОБА_1 , подано до митного органу митну декларацію №UA206060/2019/404480, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, автомобіль легковий, бувший у використанні, марки MERCEDES BENZ, модель VITO, номер кузова НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення - 2014, кількість місць - 9, об`єм двигуна 2143 см3, тип двигуна дизель, потужність двигуна 120 kw, однак із зазначенням у графі 45 суми коригування -355228,26 (а.с.55). 28.05.2019 ОСОБА_1 сплачено як передоплата (доплата) за митне оформлення грошові кошти в сумі 35400 грн. та 260 грн. згідно квитанцій №085910009 та №085910020, відповідно (а.с.21). 28.05.2019 Івано-Франківською митницею видано посвідчення про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу, згідно якого Івано-Франківська митниця не заперечує проти реєстрації в підрозділі МВС України та зняття його з обліку (а.с.20). ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вказано точні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також не зазначено документи, які зможуть усунути сумніви у їх достовірності. Відповідачем не доведено, що подані декларантом документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підроблення або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, не обґрунтовано та не доведено неможливість визначення митної вартості за основним методом - ціною договору (контракту). Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст рахунку і договору купівлі №96704/5948 від 15.05.2019, квитанції від 15.05.2019, а визначення відповідачем митної вартості транспортного засобу, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за резервним методом (залежно від комплектації та технічного стану транспортного засобу), лише на підставі неподання позивачем запитуваних митним органом документів, є необґрунтованим та безпідставним. Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем було понесено додаткові витрати у зв`язку з придбанням транспортного засобу, які ним не були включені до заявленої митної вартості, суд першої інстанції зазначив, що такі твердження ґрунтуються на припущеннях представника відповідача. Суд першої інстанції зазначив про безпідставне і необґрунтоване посилання у розгляді цієї справи на обставини не включення декларантом до митної вартості додаткових витрат. Як вказує суд першої інстанції, відповідач не довів суду неможливість застосування ним попередніх п`яти методів визначення митної вартості товару, а спірне рішення не містить обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості. Відсутність обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Суд зазначив, що подання позивачем нової митної декларації при чинному рішенні про коригування митної вартості товару не може обмежити чи позбавити декларанта права на оскарження в суді відповідного рішення і ставити питання про перевірку його на предмет обґрунтованості і законності, в тому числі на відповідність вимогам частини 2 статті 55 МК України. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 54 Митного кодексу України (далі МК України) встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч.1). Відповідно до статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Як встановлено частиною другою статті 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Відповідно до ч.2 та ч.3 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. З матеріалів справи вбачається, що разом з митною декларацією позивач на підтвердження задекларованої ним митної вартості за 1 (основним методом) надав ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраного методу її визначення. Зокрема, додано рахунок і договір купівлі №96704/5948 від 15.05.2019; квитанцію б/н від 15.05.2019 на суму 8330 Євро; декларацію про походження товару від №9000 від 15.05.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA20903/2019/34062 від 19.05.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 від 04.10.2017; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 04.10.2017; внутрішній договір (контракт) доручення №ННЕ 618283; інші некласифіковані документи №б/н від 15.05.2019; копію митної декларації країни відправлення №MRN19DE510206295506E5 від 15.05.2019; паспортні документи. Згідно з частинами 1 та 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом). Відповідно до пункту 1 частини 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки: 1) числового значення заявленої митної вартості; 2) наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) наявності в поданих документах відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, орган доходів і зборів зобов`язаний досліджувати документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості. 15.02.2011 Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції) (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур" від 15.02.2011 N 3018-VI). Ця Конвенція набрала чинності для України 15 вересня 2011 року. Відповідно до Стандартного правила 6.4 Додатка II до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Загальний додаток) "Митна служба застосовує метод аналізу ризиків для визначення осіб та товарів, у тому числі транспортних засобів, що підлягають перевірці, та ступеня такої перевірки". Із цього правила, зокрема, випливає, що "для цільового добору конкретних операцій вибірка товарів, транспортних засобів чи документів з метою перевірки повинна ґрунтуватися на профілях ризику. Така заснована на вибірковості, процедура допускає також випадковий добір на основі статистичної вибірки чи ініціативи співробітника митниці, заснованої на його досвіді чи інтуїції" (пункт 7.1 Рекомендацій до Загального додатка до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції)). Тобто наведене Стандартне правило передбачає, що поглибленій перевірці підлягають документи, стосовно яких спрацювала система управління ризиками, або документи, відібрані співробітниками митниці. Статтею 320 МК України було запроваджено вибірковість митного контролю, яка, зокрема, означала те, що форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками (частина перша). У логічному зв`язку з наведеним положенням перебуває положення частини другої статті 361 цього ж Кодексу, відповідно до якої органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. Згідно з пунктом 3.5 Положення про систему аналізу й селекції факторів ризику при визначенні окремих форм митного контролю, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.05.2005 № 435, одним із критеріїв ризику закріплено факт того, що "заявлена митна вартість товарів значно відрізняється від ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів при їх увезенні на митну територію Україну". За результатами оцінки ризику у конкретному випадку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, в тому числі за результатами контролю із застосуванням системи управління ризиками, що здійснюється відповідно до статті 337 МК України, митні органи обирають форми та обсяг митного контролю. При цьому формується перелік митних формальностей, визначених за результатами застосування інструментів з управління ризиками (пункт 7.1 Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками в митній службі України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 597). При декларуванні товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України, у процесі оформлення МД використовується Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, та відомчі класифікатори інформації з питань державної митної справи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011, яким, зокрема, передбачені різні форми перевірки документів та матеріалів, як-то: витребування оригіналів документів, зазначених у митній декларації, або засвідчених в установленому порядку їх копій, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів (код митної формальності - 101-1); перевірка відповідності відомостей, які містяться в українській митній декларації, відомостям, що містяться у відповідному паперовому примірнику (електронній копії) митної декларації суміжної сторони (книжці МДП) (код митної формальності - 102-1); перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів (в тому числі наданих на вимогу митного органу) та/або відомостей про них на предмет розбіжностей у відомостях, що зазначені у цих документах, митній декларації чи документах, що її заміщують, їх електронних копіях, розміщених в ЄАІС Держмитслужби (код митної формальності - 103-1); контроль правильності визначення митної вартості товарів (код митної формальності - 105-2). Отже, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що поглиблена перевірка документів, доданих до митної декларації, на предмет їх достовірності та правильності визначення митної вартості товару здійснюється виключно при спрацюванні системи управління ризиками або у випадках, які визначаються митниками на основі власного досвіду чи інтуїції. Згаданий Класифікатор митних формальностей передбачає, що одним із наслідків спрацювання системи управління ризиками може бути проведення такої формальності, як "витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів" (код митної формальності - 106-2). Проте, митний контроль та митне оформлення як складові митної процедури є частиною адміністративних процедур із провадження справи декларанта щодо пропуску його товарів через митний кордон України. Факт відхилення рівня задекларованої митної вартості від рівня митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не стосується обставин справи; він стосується фактів, які були зафіксовані під час провадження справ щодо інших товарів. Факт відхилення рівня митної вартості є лише приводом для вчинення певних адміністративних процедур, проте сам собою не є доказом у справі, у якій провадяться адміністративні (митні) процедури. Отже, правові акти суб`єкта владних повноважень, в тому числі процедурне рішення митного органу про витребування додаткових документів, може бути ухвалене, ґрунтуючись лише на доказах у справі, а такими доказами передусім є документи, додані до митної декларації. Таким чином, факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів. Аналогічний підхід закріплено і у Методичних рекомендаціях щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби від 11.09.2015 №

689. Так, у пункті 8 розділу 2 цих Методичних рекомендацій зазначено, що у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин третьої - четвертої статті 53 МК України здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених частиною шостою статті 54 МК України та частиною першою статті 55 цього Кодексу, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів. Тобто, при відповідному спрацюванні автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, митний орган повинен насамперед здійснити перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, і лише після цього у разі виявлення підстав може витребувати у декларанта додаткові документи. Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина 4 статті 53 МК України). Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадках: - якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності; - не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; - не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Відповідно до п.1 ч.10 ст. 58 Митного Кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - витрати, понесені покупцем, в тому числі комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів. В апеляційний скарзі відповідач посилається на те, що в копії митної декларації країни відправлення вказується фірма декларант «IFC Intern. SPEDITION&Verzollungen», а значить були понесені додаткові витрати, що не включені до митної вартості. З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно Доповідної записки від 22.07.2019 року за №196/09-70-64-29-еп, що міститься у матеріалах справи на аркушах 59-60, перший метод визначення митної вартості товару не застосований, оскільки в графі 44 МД №UA206060/2018/404460 від 27.05.2019 року під кодом 3002 (платіжний документ, що підтверджує вартість товару) зазначений документ б/н від 15.05.2019 від продавця Steffen Unfallwagen Gmbh, Boschstr/7,31275 є інформативним і не являється банківським платіжним документом, що підтверджує митну вартість. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Оскільки в основу рішення про коригування МВ та картки відмови не була покладена дана підстава, колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги. Натомість, із змісту вимоги митного органу від 27.05.2019, направленої декларанту (а.с.48) слідує, що відповідач запропонував позивачу подати відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України документи для підтвердження заявленої митної вартості якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, за наявності ніші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару. Також роз`яснено, що відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Як уже було з`ясовано, на вказані повідомлення позивачем надіслано лист, яким повідомлено митний орган, що запропоновані документи декларант подати не може та просить винести рішення раніше десятиденного терміну. Пунктом 2 ч.4 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана. Вказана норма законодавства спрямована на те, щоб декларант був обізнаний з недоліками (хибами), які виявлені митним органом та які, в свою чергу, перешкоджають митному органу підтвердити задекларовану митну вартість товарів, за яких декларант мав би реальну можливість їх усунути шляхом подання додаткових документів. Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями ч. 3 ст. 53 та п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України та сприяють тому, що декларант, будучи необізнаним стосовно фактичних причин, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана, позбавляється можливості усунути такі розбіжності (недоліки, хиби) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої ним митної вартості товарів. Зазначені обставини не можуть свідчити на наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, у зв`язку з чим пов`язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Натомість відповідач названих положень законодавства не дотримався. Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення відповідачем лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Отже, досліджуючи електронне повідомлення митного органу, адресоване декларанту, колегією суддів встановлено, що названа вимога митного органу не містить конкретизованих причин та обставин стосовно виявлених розбіжностей у поданих митному органу документах, а також не містить переліку відомостей, які відсутні у поданих документах, наявність яких є необхідною умовою для підтвердження числового значення складових митної вартості, визначеної позивачем. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Частина 1 ст.55 МК України передбачає, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунок митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Отож, саме ці вище перелічені випадки і є правовою підставою, визначеною ст. 55 МК України, для винесення рішення про коригування митної вартості. Натомість, як слідує із змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, митний орган не зазначив жодної із підстав, перелічених у ст. 55 МК України, для винесення рішення про коригування митної вартості. В якості підстави для коригування митної вартості товару відповідач навів підставу: джерело інформації спрацювання АСАУР 105-2, 106-2 «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов`язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення МВ за VIN-кодами: НОМЕР_1 , валюта- EUR, вартість- 12050.00. При цьому, колегією суддів встановлено, що митним органом не конкретизовано ні у вимозі про витребування додаткових доказів, ні в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, яких саме відомостей не міститься у поданих до митного оформлення документах, які, на думку митного органу, підтвердили б задекларовану митну вартість імпортованого товару або які з поданих документів на підтвердження числового значення задекларованої митної вартості містять розбіжності, або не містять всіх відомостей, що підтверджують їх числові значення митної вартості. Відповідно до частини 2 статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Колегією суддів встановлено, що в супереч положень п.1 та п.3 ч.2 ст. 55 МК України в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідач не навів обов`язкових відомостей щодо обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі поданих позивачем документів, а також не зазначив вичерпного переліку вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів. Водночас, колегія суддів зазначає, що приведені відповідачем доводи з приводу джерела інформації спрацювання даних автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, а також неконкретизованих зовнішніх джерел не є правовою підставою, визначеною ч. 1 ст.55 МК України, для коригування митної вартості. Також оскаржуване рішення всупереч п.2 ч.2 ст.55 МК України не містить інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. З огляду на обумовлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що зміст оскаржуваного рішення не відповідає вимогам, переліченим у підпунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 55 МК України. Окрім того, судом встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є наслідком неналежного вчинення відповідачем дій по формуванню направленої позивачу вимоги, яка не містила конкретизованих причин, за яких митний орган не міг підтвердити числові значення задекларованої позивачем митної вартості та чіткого переліку документів (із переліку, зазначеного у ч. 3 ст. 53 МК України), які слід було подати позивачу на підтвердження обставин з приводу задекларованої ним митної вартості. Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Натомість, з огляду на приведені судом фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості та дії відповідача, які йому передували, не відповідають таким критеріям, як: використання повноваження відповідача з метою, з якою це повноваження надано; безсторонність (неупередженість), добросовісність, розсудливість, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційність, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). При цьому, зміст оскаржуваного рішення не містить всіх обов`язкових відомостей, визначених підпунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 55 МК України. Водночас, досліджуючи питання щодо застосованої відповідачем митної вартості товару наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом (п. 2 ч.2 ст. 55 МКУ), та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (п.4 ч.2 ст. 55 МКУ) та які повинні в силу приписів ст. 55 МК України бути зазначені у рішенні про корегування митної вартості (п.2 ч. 2 ст.55), то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до положень статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Статтею 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні, не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частини першої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Частиною другою статті 64 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. В супереч обумовленим положенням законодавства, відповідач за основу взяв не раніше визнані органами доходів і зборів митні вартості такого ж товару, а дані АСАУР та каталогу Schwacke №354759/S. З матеріалів справи вбачається, що коригування митної вартості товару відповідачем здійснено за резервним методом на підставі даних системи АСАУР та каталогу Schwacke №354759/S. При цьому, відповідач обґрунтував неможливість застосування основного методу (за ціною договору) у зв`язку з ненаданням банківських платіжних документів відповідно ч.2 ст.53 МКУ, які містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару, хоча рахунок і договір купівлі №96704/5948 (аркуш справи 14) містить найменування сторін, назву транспортного засобу, його технічні дані, VIN код, номер реєстраційного свідоцтва та ціну ТЗ, квитанція від 15.05.2019 року (аркуш справи 15) містить дату, підпис, печатку та підтвердження отримання суми саме 8300 євро. Колегією суддів встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не міститься відомостей щодо дати, номеру митної декларацій, за якою ввезено такий товар, не міститься і відомостей щодо комерційних умов поставки такого товару, дату ввезення (розмитнення) такого товару, найменування ввезеного товару, його технічних та інших характеристик (в тому рахунку і щодо виявлених пошкоджень, пробігу, року та кількості років перебування товару у фактичному використанні). Адже вартість транспортного засобу окрім зазначених характеристик залежить і від року його ввезення на митну територію України та часу перебування транспортного засобу в обігу. Відтак, приведені митним органом (в оскаржуваному рішенні) відомості щодо коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу не дають підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України. Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Зважаючи на викладене, використана відповідачем інформація по ввезеним на митну територію України товарів із покликанням на відомості спеціалізованого підрозділу для визначення митної вартості не може вважатись спорідненою та найбільш еквівалентною за своєю митною вартістю ціні імпортованого позивачем товару. Оскільки відповідач не довів належними до достовірними доказами як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, що імпортований позивачем товар та товари, про які йдеться у системі АСАУР, співпадають за номенклатурою, технічними властивостями товару та умовами поставки, та іншими приведеними вище характеристиками. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 МК не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною Рахунка і Договору № 96704/5948 та Квитанції від 15.05.2019 року. Надані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять об`єктивні і достовірні дані, що піддаються обчисленню, та підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами Митного кодексу України. Отже, у суду першої інстанції були обґрунтовані підстави для висновку, що прийняті відповідачем оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач погодився з рішенням про коригування митної вартості, оплативши митні платежі згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів, то такі дії, на переконання колегії суддів, не позбавляють позивача права на оскарження дій та рішень митного органу. Стосовно ж висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.10.2018 по справі №816/2396/17 (адміністративне провадження №К/9901/61818/18), з приводу того, якщо товар випущений у вільний обіг, шляхом подання «нової декларації» у якій зазначена митна вартість у розмірі визначеному у рішення про коригування митної вартості (а не «під гарантію»), то спір між сторонами вичерпано внаслідок погодження декларанта із митною вартістю, визначеною митним органом, і у задоволенні такого позову про скасування рішення про коригування митної вартості слід відмовляти, то колегія суддів вважає за необхідне відступити від такої позиції Верховного суду з огляду на таке. Статтею 543 МК України передбачено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів. Відповідно до п.6 ч.2 ст.544 МК України здійснюючи державну митну справу, органи доходів і зборів виконують такі основні завдання, зокрема, як забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії. Згідно з частиною третьою статті 546 МК України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому. За визначенням статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи. Адміністрування податків, зборів, митних платежів - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Таким чином, відповідач в процесі виконання покладених на нього законом обов`язків щодо адміністрування митних платежів у розумінні ПК України є контролюючим органом. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у відповідності до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом досліджуваних обставин, декларантами як правило заявляються вимоги про визнання протиправними рішення про коригування митної вартості товарів. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв`язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, відповідно до підпункту 14.1.113 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнаються митними платежами. Як вказує частина перша статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів у разі ввезення товарів на митну територію України виникає з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України. Як встановлено пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Згідно з частиною третьою статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. При цьому, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування на підставі якої розраховуються подальші митні платежі. Відтак, рішенням про коригування митної вартості, контролюючий орган здійснює адміністрування митних платежів, а саме - збільшує базу оподаткування імпортованих товарів (митну вартість товарів), що має наслідком збільшення суми податків, які підлягають до сплати декларантом. У відповідності до статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Предметом оскарження є, зокрема, рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні. У відповідності до частини першої статті 29 МК України рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом. Частиною п`ятою статті 24 МК України передбачено, що оскарження податкових повідомлень-рішень органів доходів і зборів здійснюється у порядку, встановленому ПК України. Згідно з частиною третьою статті 24 МК України правила цієї глави застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності. За наведених обставин, частина 1 статті 29 і підпункт "б" пункту 5 частини 2 статті 55 МК України, передбачає право особи на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості до суду без будь яких на те застережень чи умов (щодо порядку випуску товарів у вільний обіг). Водночас, ст.55 МК України не передбачає обмежень або звуження строку, за яким рішення про коригування митної вартості не може бути оскаржено (після випуску у вільний обіг товарів) і такому рішенню не буде надана судом правова оцінка відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, з метою ефективного та належного захисту права особи. Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України (у редакції, що діяла до 01.01.2014) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Тобто, зазначеною нормою ПК України було врегульовано питання застосування строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, у випадку, коли суб`єктом звернення є платник податку і стосується воно оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання. Натомість, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" № 657-VII від 24.10.2013 внесено зміни, зокрема до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України, де слова "про нарахування грошового зобов`язання" виключено. Згідно з пунктом першим розділу II "Прикінцеві положення" цей Закон набрав чинності з 01.01.2014 р. Таким чином, у редакції пункту 56.18 статті 56 ПК України, що діє з 01.01.2014, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше будь-яке рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Отже, платник податків вправі оскаржити будь-яке інше рішення контролюючого органу у розумінні ПК України у будь-який момент після отримання такого рішення та відповідно такий платник податків має очікувані сподівання на належний правовий аналіз такого рішення з урахуванням ч. 2 ст. 2 КАС України та на відповідний судовий захист його прав, свобод та інтересів. Статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю у 1095 днів. Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України безпосередньо врегульовано застосування строків оскарження рішення контролюючого органу до суду, а саме: визначено тривалість строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності рішення контролюючого органу (1095 днів) та визначено момент початку перебігу строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності рішення контролюючого органу (з моменту отримання такого рішення). З урахуванням викладеного, положення пункту 56.18 ст.56 ПК України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними рішень контролюючих органів. За таких обставин, строк звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень про визначення митної вартості становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішень, що оскаржуються. (Аналогічна позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018року по справі 815/2541/17, від 13.09.2019року по справі №813/4202/16). Крім того, пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Так, відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в п. 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп по справі №1-25/2010, відповідно до якого: «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки». Аналогічні положення містяться у п. 4.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп по справі № 1-34/2010. Натомість, при запроваджені на практиці обмежень, про які йдеться у названій постанові ВС України (щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок випуску товарів у вільний обіг за «новою декларацією») такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки. Згідно з пунктом 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р, Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За стандартами Європейського суду з прав людини, під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати ефективний судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами, як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства. У практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу. Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France, пункт 36, 38) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд (який включає і права на ефективний захист) з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права та отримати належний та ефективний правовий захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У рішенні від 25.04.1985 по справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, пункт 57), здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Також, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Повертаючись до спірних обставин щодо можливості розгляду спору по суті щодо правомірності та наявності підстав для винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості у випадку випуску товарів у вільний обіг «за новою декларацією» та відсутності в такому випадку «спору», слід зазначити, що формальне тлумачення норм ПК України та положень МК України щодо розмежування предмету регулювання, та враховуючи зміни, внесені законодавцем до пункту 56.18 ст.56 ПК України, яким у такий спосіб визначено право платника податків оскаржити будь-яке рішення контролюючого органу у строки, встановлені у статті 102 ПК України, обмеження можливості платника податків у реалізації права на оскарження до суду спірного рішення контролюючого органу та отримання належного та ефективного судового захисту створюватиме штучні перешкоди, що є неприпустимим у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, наведені у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 по справі №816/2396/17 (адміністративне провадження №К/9901/61818/18) висновки з приводу неможливості захисту порушеного права у зв`язку з відсутністю спору (через випуск товарів у вільний обіг «за новою декларацією») є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, адже звернення декларанта до суду з позовом вже свідчить про наявність спору між сторонами з приводу правомірності винесення органом контролю рішення про коригування митної вартості. Застосування таких висновків Верховного Суду призводить до звуження часового проміжку (строку), впродовж якого особа має право на правовий аналіз відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та на звернення до суду з метою отримання ефективного судового захисту, шляхом надання правової оцінки такому рішенню відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України. Відтак, застосування такого висновку призводить до порушення такого критерію, як право доступу до суду, який включає право на належний судовий захист. Водночас, у Рішенні Європейського Суду по справі «АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ» від 16.02.2000 року, справі «Щокін проти України» від 14.10.2010», справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" від 09.11.1999 року (пункт 54) Європейський Суд зазначив на необхідність дотримання такого критерію, як «якість закону», який вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачати правові наслідкидії такого Закону. Крім того, вимога щодо «якості закону» передбачає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право. Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку; він має бути спроможним, якщо потрібно, після відповідної консультації, передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акту, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року). Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку національним законодавством з недостатньою чіткістю врегульовано питання щодо неможливості оскарження та скасування рішення про коригування митної вартості, яке постановлене митним органом з порушенням закону, у випадку випущення товарів у вільний обіг «за новою декларацією» з відображенням митної вартості, вказаної митним органом в оскаржуваному рішенні. З огляду на приведені положення законодавства, рішення про коригування митної вартості підлягає оскарженню з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК Кодексу і такому рішенню повинна бути надана належна правова оцінка відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України не залежно від того, якою процедурою скористався позивач в подальшому для випуску товарів у вільний обіг. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Враховуючи викладене в сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/1268/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 30 квітня 2020 року.