Постанова 4852 № 160/10614/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10614/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 р. (суддя Златін С.В., м. Дніпро) у справі №160/10614/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці ДФС (правонаступник Дніпровська митниця Держмитслужби) про визнання протиправним та скасування рішення, - встановив: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110150/2019/200200/2 від 23.09.2019. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 позовні вимоги задоволено. Вказане рішення суду мотивовано безпідставністю оскаржуваного рішення, оскільки усі складові митної вартості, що була заявлена позивачкою під час митного оформлення, на думку суду, були документально підтверджені. Зокрема, суд послався на підтвердження вартості імпортованого транспортного засобу інвойсом, який містить його вартість та підтверджує факт його оплати, а також на те, що транспортні витрати у сумі 300 євро підтверджені заявою позивачки від 18.09.2019. Також, суд вказав на те, що коригування митної вартості здійснено митним органом з посиланням на митну декларацію, відносно якої відомо лише її дату та номер. Разом із тим, характеристики товару, який було оформлено згідно вказаної митної декларації залишилися невідомими, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість спірного рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровська митниця Держмитслужби оскаржила його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив про помилковість тлумачення судом першої інстанції норм ч.ч. 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України та не застосування норм п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, які підлягають застосуванню. Зокрема, митний орган вказав на наявність розбіжностей між зазначеною позивачкою у графі 45 митної декларації митною вартістю у розмірі 2 099,99 євро, а також вартістю транспортного засобу, зазначеною у рахунку-фактурі від 07.09.2019, що був наданий до митного оформлення. Також, скаржник вказав на обов`язковість подання у спірному випадку декларації митної вартості, а також наявність підстав для звернення митного органу до декларанта із запитом про надання додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості. Крім того, скаржник зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилась невідповідність довідки позивачки від 18.09.2019 нормам ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, внаслідок чого, всупереч вимогам ч. 1 ст. 368 Митного кодексу України вартість транспортування спірного товару залишилась не підтвердженою жодним платіжним документом. Разом із цим, з наданих декларантом документів вбачається, що перевезення спірного транспортного засобу через кордон України було здійснено із залученням перевізника ОСОБА_2 , проте вартість наданих транспортно-експедиційних послуг до кордону України, в порушення норм ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України до митної вартості декларантом не включено. Окрім цього, скаржник зазначив, що наданий позивачкою висновок експертного автотоварознавчого дослідження №т1735/19 від 18.09.2019 не містить вартісних характеристик товару. Що стосується методу визначення митної вартості, митний орган вказав на правомірність застосування ним резервного методу при здійсненні коригування зазначеної позивачкою митної вартості, посилаючись на не надання останньою у процесі проведення консультацій документів на підтвердження митної вартості, внаслідок чого митна вартість була визначена скаржником за іншою митною декларацією, якою було оформлено аналогічний транспортний засіб, що відповідає вимогам ст. 64 Митного кодексу України. З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У судовому засіданні скаржника не з`явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.09.19 для митного оформлення в режимі імпорту автомобіля «Тойота РАВ 4» 2006 року випуску, придбаного позивачем у Німеччині за 1800 євро, декларантом подана митна декларація, в якій митна вартість визначена за ціною договору. Вказана митна декларація зареєстрована у базі митного органу за № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019. Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що разом із митною декларацією декларантом на підтвердження заявленої митної вартості товару до митного органу було подано наступні документи: - рахунок-фактуру від 07.09.2019 б/н на суму 1800 євро; - декларацію походження товару від 07.09.2019 б/н; - акт про проведення огляду № UA209030/2019/70836 від 14.09.2019; - свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 07.09.2019 та НОМЕР_2 013272 від 07.09.2019; - документ на підтвердження вартості перевезення товару від 18.09.2019 б/н; - експертний висновок № т1735/19 від 18.09.2019; - паспорт громадянина АК 95267 від 05.09.2000; - довіреність НОА 129446 від 30.08.2019; - платіжне доручення на сплату митних платежів від 12.09.2019 б/н; - копія митної декларації країни відправлення № 19PL402010E1039282від 12.09.2019; - сертифікат відповідності UA.009.148665-19 від 16.09.2019; - паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону НОМЕР_3 від 03.07.2017. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що автоматизованою системою аналізу управління ризиками за митною декларацією № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019 згенеровано, в тому числі, форми митного контролю 105-2 «Контроль правильності визначення митної вартості товарів», 106-2 «Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів». При перевірці наданих разом із декларацією № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019 документів, митним органом було виявлено необхідність у забезпеченні декларантом перекладу документів українською мовою (рахунку на продаж авто, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу) для митного оформлення заявленого товару. Також, митним органом було встановлено, що поставка транспортного засобу вартістю 1800 євро заявлена до митного оформлення на підставі рахунку від 07.09.2019 б/н, який не містить відомості щодо відстрочення оплати за товар. Доказів оплати вказаного рахунку декларантом до митного оформлення не надано. З метою підтвердження заявленого рівня вартості транспортування декларантом була надана довідка, що складена позивачкою 18.09.2019 б/н, відповідно до якої вартість доставки автомобіля до митного кордону складає 300 євро. На думку митного органу, вказана довідка не є документом, що підтверджує витрати на транспортування в розумінні ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а також не відображає особливості переміщення транспортного засобу (у тому числі маршрут транспортування). З огляду на це, враховуючи норми ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, митним органом було запропоновано декларанту надати протягом десяти днів додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: - договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; - рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - транспортні (перевізні) документи; - митну декларацію країни відправлення; - інші документи для підтвердження заявленої митної вартості. Листом від 23.09.2019 б/н позивачка повідомила митний орган про неможливість надання додаткових документів, що стало підставою для прийняття скаржником спірного рішення №UA110150/2019/200200/2 від 23.09.2019 з визначенням митної вартості товару за шостим резервним методом на рівні 5 821 євро з посиланням на відомості інформаційних ресурсів митних органів за митною декларацією від 16.07.2019 № UA401050/2019/9903. Правомірність винесення скаржником вказаного рішення є предметом розгляду у межах цієї адміністративної справи. Згідно ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України. суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного. Вимоги апеляційної скарги аргументовані посиланням на порушення судом першої норм матеріального права, яке полягає у неправильному застосуванні ним норм ст. 53, ст. 54 Митного кодексу України. Так, ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ст. 52 Митного кодексу України). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до ч. 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5, 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Згідно ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України). Нормами п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Зі змісту ч. 3 ст. 53, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 54, ст. 58 Митного кодексу України вбачається, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України. Матеріалами справи підтверджено, що при здійсненні первинного митного оформлення позивачкою у митній декларації № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019 було заявлено вартість товару у сумі 56 593,27 грн., що становить 2 099,99 євро. (а.с. 9). Сторонами не заперечується, що вказана митна вартість складається з фактурної вартості автомобіля, а також транспортних витрат до кордону України. З матеріалів справи вбачається, що вартість автомобіля у розмірі 1 800 євро підтверджена рахунком-фактурою від 07.09.2019 (а.с. 10, 53). При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частинами 4, 5 ст. 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Як було зазначено раніше, рахунок-фактура (інвойс) є документом, який підтверджує митну вартість товару у розумінні п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Отже, наданий позивачкою до митного оформлення рахунок-фактура від 07.09.2019 б/н на суму 1800 євро є підтвердженням складової заявленої митної вартості незалежно від факту надання нею документів, що підтверджують оплату такого рахунку, оскільки норми ст. 49, 58 Митного кодексу України не вимагають підтвердження факту оплати товару та допускають як факт оплати на час митного оформлення, так і здійснення оплати такого рахунку у майбутньому. При цьому, колегія суддів не приймає посилання скаржника на недоліки у оформленні рахунку-фактури від 07.09.2019 в частині невідповідності його форми нормам законодавства Німеччини, оскільки скаржником не наведено жодної норми законодавства Німеччини, якою встановлено вимоги до такого документа. Що стосується другої складової митної вартості, а саме витрат на транспортування автомобіля до кордону України, то на її підтвердження позивачкою під час первинного митного оформлення було надано довідку за власним підписом від 18.09.2019, зі змісту якої вбачається вартість вказаних витрат у розмірі 300 євро, без їх деталізації. Відносно вказаної обставини, колегія суддів зазначає, що вартість витрат, вказана позивачкою у довідці від 18.09.2019 у розмірі 300 євро не відповідає вартості витрат, що зазначена нею у митній декларації № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019 у розмірі 299 євро. Отже, мають місце розбіжності у числовому значенні заявленої декларантом митної вартості, що враховуючи норми ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, є підставою для витребування митним органом у декларанта додаткових документів на підтвердження заявленої ним митної вартості, зокрема, транспортних витрат. Разом із цим, скаржником у апеляційній скарзі вірно зазначено, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт/наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Жодного з перелічених документів позивачкою не було надано при здійсненні первинного декларування товару, а також під час судового розгляду. Водночас, колегія суддів критично оцінює ототожнення скаржником договору доручення, що, на його думку, був фактично укладений між позивачкою та гр. ОСОБА_2 у формі довіреності від 30.08.2019, з договором надання транспортно-експедиційних послуг, оскільки вказані договори є різними за своєю правовою природою, мають різні істотні умови. Проте, поряд із цим, колегія суддів зазначає, що сума, вказана позивачкою у довідці від 18.09.2019 має містити деталізацію понесених позивачкою витрат (витрати на залучення перевізника або експедитора або витрати на оплату пального, витрати на технічний ремонт, витрати на проїзд платними дорогами та інше - у разі здійснення транспортування власними силами). Також, вказані витрати мають бути підтверджені відповідними документами, а саме: договорами з перевізниками та складеними на їх виконання документами у разі залучення останніх, або фіскальними чеками, квитанціями у разі здійснення транспортування власними силами. Разом із цим, жодного документа на підтвердження суми у розмірі 300 євро позивачкою не надано. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що митна декларація № UA110150/2019/239949 від 23.03.2019 містить посилання на документ, що підтверджує транспортні витрати (код 3007, графа 44 декларації) від 18.09.2019 (а.с. 9). Водночас, матеріали справи містять завірену представником позивачки копію заяви датовану 18.10.2019 (а.с. 11). Отже, документ на підтвердження понесених транспортних витрат у розмірі 300 євро позивачкою до матеріалів справи взагалі не надано. Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника щодо наявності підстав для витребування у позивачки під час здійснення первинного митного оформлення документів на підтвердження заявленої нею митної вартості, а також зазначає, що складова митної вартості у розмірі 299 євро, що була задекларована залишилася документально непідтвердженою. Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 Митного кодексу України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Матеріалами справи підтверджено, що 23.09.2019 позивачка відмовилась від надання додаткових документів на запит митного органу (а.с. 50). Враховуючи зазначене, а також норми п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, колегія суддів вважає правомірним прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості. Однак, колегія суддів, надаючи оцінку рішенню про коригування митної вартості товарів № UA110150/2019/200200/2 від 23.09.2019 погоджується з твердженням суду першої інстанції про невідповідність спірного рішення нормам п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 55 Митного кодексу України. Так, вказаними нормами передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: - наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; - обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Колегія суддів звертає увагу на те, що митна вартість товару ґрунтується на відомостях інформаційних ресурсів митних органів, а саме митній декларації від 16.07.2019 № UA401050/2019/9903. Зазначеною декларацією здійснено митне оформлення аналогічного автомобілю марки Toyota модель RAV 4, 2006 року виготовлення з дизельним двигуном об`ємом 2 231 см3. Однак, митним органом не враховано, що вказаний автомобіль був задекларований за резервним методом. При цьому його вартість, зазначена в гр. 22 «за рахунком» складала 14 500 злотих, що за курсом НБУ станом на 16.07.2019 року становило 3402 євро. При цьому, під час митного оформлення автомобіль позивача мав показник одометру 475 659 км, а на момент ввезення автомобілю за декларацією від 16.07.2019 № UA401050/2019/9903 показник одометру не відомий. Крім того, країни відправлення також відрізняються позивачем ввезено автомобіль з Німеччини, а за декларацією від 16.07.2019 № UA401050/2019/9903 з Польщі. Отже, комерційні умови постачання суттєво відрізняються. За таких обставин неможливо встановити, що саме вплинуло на коригування митної вартості автомобілю за митною декларацією від 16.07.2019 № UA401050/2019/9903, оскільки митна вартість, що визначена відповідачем за резервним методом, була суттєво збільшена на 2419 євро в порівнянні із заявленою (графа 22 митної декларації). Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким вимогам Митного кодексу України оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості не відповідає, а тому підлягає скасуванню. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову. Враховуючи викладені обставини у їх сукупності, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби залишити без задоволення Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 р. у справі №160/10614/19 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складений 09.06.2020. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко