Постанова 4851 № 520/14291/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2020 р.Справа № 520/14291/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків по справі № 520/14291/19 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008; зобов`язати виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №

100. Відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду внаслідок порушення строків на звернення до суду, оскільки строк звернення до суду в порядку ст.233 КЗпП України обмежується трьома місяцями, тоді як позивач звернувся до суду у січні 2020 року. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду було задоволено частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що немає значення, коли працівник звернеться до суду з позовом про стягнення заробітної плати. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справі МВС України від 17.07.2006 № 215 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ. Постановою Московського районного суду м.Харкова від 05.09.2007 вказаний наказ скасовано та позивача поновлено на посаді доцента кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії у спеціальному званні майора міліції ( наказ від 07.10.2008 № 533). Згідно наказу ГУ НП в Харківській області від 11.04.2018 № 87 о/с позивач звільнений зі служби на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Під час поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду, так і звільнення його з національної поліції йому не нараховано та не виплачено заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008 року, що обумовило звернення до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції, залишаючи адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 без розгляду, виходив з того, що позивач поновлений на посаді 05.10.2008 року, саме з цієї дати має починатися перебіг тримісячного строку на звернення до суду в порядку, визначеному ст.ст.233, 236 КЗпП України, проте позивач звернувся до суду з вимогою у січні 2020 року, тобто з порушенням строку звернення до суду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частинами 1-3, 5 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналізуючи наведене, а також зміст частини другої статті 233 КЗпП України, колегія суддів вважає, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 ЗаконуУкраїни «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення нароботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України. Даний висновок закріплений Верховним Судом в постанові від 25 липня 2018 року по справі № 552/3404/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Частиною 2 ст. 372 цього Кодексу встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. При цьому п. 3 ч.1 ст. 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Аналогічні приписи містить ст. 235 КЗпП України. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що поновлення позивача на роботі повинно було бути виконано відповідачем негайно, тобто вже наступного робочого дня, незалежно від реалізації позивачем процедури примусового виконання цього судового рішення. Затримка роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу працівника, тому в такому випадку роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки. Такі висновки відповідають вимогам ст. 236 КЗпП України. Порушення прав позивача було обумовлено саме протиправними діями з боку відповідача, які призвели до безпідставного звільнення з роботи, що стало наслідком необхідності здійснювати відновлення свого порушеного права в судовому порядку. У випадку відсутності допущення порушень з боку відповідача щодо незаконного звільнення позивача, це не призвело б до відповідної необхідності відновлення в такий спосіб прав позивача, та як наслідок необхідності здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення. Положення ст.236 КЗпП України, це є логічним та справедливим продовженням захисту порушених прав незаконно звільненої особи у разі затримки таким органом виконання рішення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що стаття 236 КЗпП України не містить обставин, які б давали підстави для не нарахування середнього заробітку за весь цей період затримки. Правовий аналіз положень ст. 236 КЗпП України дає підстави для висновку, що часом, яким закінчується виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого на посаді, є час його фактичного виконання. Саме по час такого фактичного виконання підлягає нарахуванню та стягненню середній заробіток за час такої затримки. Даний висновок закріплений Верховним Судом в постанові від 18 липня 2019 року по справі № 821/2029/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В рішенні Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України зазначає що, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення ч. 2 ст. 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов`язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат. Отже, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. Конституційний Суд України вказав на те, що спори про виплату заробітної плати не можуть обмежуватися строками позовної давності. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, ненадання допомоги працівниками міліції, неоприлюднення нормативно-правового акта тощо). Зазвичай бездіяльність не має часових меж. Частинами першою та третьою статті 122 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Зокрема, у ч. 2 ст. 233 КЗпП України зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 р. у справі №6-1395цс16 вкотре підтвердив принцип трудового права: якщо ти працював у штаті підприємства, то за твою працю підприємство повинно розрахуватися за будь-яких обставин, тобто кожна праця має бути оплачена. А отже, немає значення, коли працівник звернеться до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. Строк позовної давності законодавством не передбачений. Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ВСУ дійшов висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про залишення без розгляду позовних вимог в частині яка оскаржується на підставі вищевказаних мотивів. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, отже ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року по справі 520/14291/19 в частині залишення позову без розгляду підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року по справі № 520/14291/19 скасувати. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 30.04.2020 року