Постанова Вінницький апеляційний суд № 145/1880/18

Справа № 145/1880/18 Провадження № 22-ц/801/962/2020 Категорія: 30 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., з участю секретаря судового засідання: Кузьменка Б. І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Жмеринської місцевої прокуратури на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року, постановлену під головуванням судді Кіосак Н. О. в місті Тиврів Вінницької області, у справі № 145/1880/18 за позовом виконуючого обов`язки керівника Жмеринської місцевої прокуратури Мілієнко О.В. в інтересах держави в особі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, встановив: У жовтні 2018 року виконуючий обов`язки керівника Жмеринської місцевої прокуратури Мілієнко О. В. звернувся до районного суду із позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідача на користь держави Вінницької обласної ради, КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня їм. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , потерпілого від злочину, кошти в сумі 33 729 грн. 64 коп. Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року позов виконуючого обов`язки керівника Жмеринської місцевої прокуратури Мілієнко О. В. в інтересах держави в особі залучених до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, залишено без розгляду. Керівник Жмеринської місцевої прокуратури не погодившись з ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вказана ухвала не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню та направленню справи для продовження розгляду судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом не враховано норми ст. 131-1 Конституції України та ст. 56 ЦПК України. Окрім того, згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду. Зазначена позиція відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/11919/17. Водночас, з причин бездіяльності, як Вінницької обласної ради, так і закладу охорони здоров`я, ні в ході досудового розслідування, ні під час судового провадження, ні після винесення судового рішення у кримінальному провадженні, не було вжито жодних заходів до примусового стягнення витрачених коштів на лікування потерпілого від злочину. Судом не враховано, що Жмеринською місцевою прокуратурою повідомлено Вінницьку обласну раду та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання відповідної позовної заяви, з метою поновлення прав, захист яких відноситься до компетенції цих органів. Однак, уповноважені органи не скористались своїм правом на захист порушених інтересів держави, в зв`язку з чим прокурор, виконуючи субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог чинного законодавства не реалізує у повному обсязі покладені на нього повноваження щодо захисту інтересів держави. Отже, подання Жмеринською місцевою прокуратурою вказаного цивільного позову, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, який залишений судом поза увагою. Представник Вінницької обласної ради Сенів А. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скасувати ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року з направленням справи для продовження розгляду в суд першої інстанції, оскільки судом порушено норми цивільного процесуального законодавства щодо відсутності процесуальної дієздатності в прокурора і незаконно постановлено оскаржувану ухвалу. Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Слободян В. Ю. підтримав доводи апеляційної скарги. Представник КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня їм. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» Фірко Р. В. та відповідач ОСОБА_1 не заперечували проти її задоволення. Згідно ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність постановленої ухвали, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду вказаним вимогам не відповідає. Залишаючи вказаний позов без розгляду, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Проте, на думку суду, прокурором не наведено обставин, які б свідчили про відсутність повноважень у органів, в інтересах яких подано позовну заяву, а саме, Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», які є самостійними юридичними особами, та мають звернутись до суду та представляти свої інтереси самостійно. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у даному випадку відсутні законні підстави для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позов заявлений особою, яка не має процесуальної дієздатності, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України постановив ухвалу про залишення позову без розгляду. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру". Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), N 61517/00, 31 березня 2005 року). Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до Тиврівського районного суду Вінницької області з підстав виконання ухвали цього суду від 12.11.2018, зазначав, що підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад якщо правопорушення зачіпає інтереси великої кількості людей або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно. Неповернення витрат на лікування, понесених КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка» витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину негативно впливають на фінансування витрат на лікування інших хворих із числа населення, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій. Таким чином, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини четвертої статті 56 ЦПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Крім того, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка» та Вінницька обласна рада ні в період досудового розслідування, ні до початку судового розгляду кримінального провадження, а також після набрання вироком законної сили не звернулась із позовом про стягнення витрат на лікування понесених закладом охорони здоров`я. Враховуючи, що затрати лікарні не відшкодовані, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави, виникає законне право виконуючого обов`язків керівника Жмеринської місцевої прокуратури на звернення із даною позовною заявою до суду на захист державних інтересів, оскільки вказана бездіяльність призводить до ненадходження коштів, які мали б поступити до обласного бюджету. Проте суд першої інстанції на вказане вище уваги не зверну, не звернув увагу і на письмові пояснення головного лікаря КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка О. І. Ющенка», які надані до Тиврівського районного суду Вінницької області 13.02.2019 (т. 1 а. с. 85-87). З пояснень встановлено, що лікарня звернулась листом від 04.09.2018 за № 20/4011 до Жмеринської міської прокуратури з проханням заявити в інтересах лікарні цивільний позов щодо відшкодування з ОСОБА_1 витрат лікарні за стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 в 20 відділенні нейрохірургічному з рентгенопераціним блоком лікарні в зв`язку з відсутністю права доступу до інформації, необхідної для пред`явлення цивільного позову. Лікарня не є стороною у кримінальній справі та не може отримати документи, які потрібні для пред`явлення позову до особи, яка вчинила злочин. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі N 903/129/18 (провадження N 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43). У цій справі підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення Львівською міською радою упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із доводами, наведеними прокурором у апеляційній скарзі, про те, що у спірному випадку прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є помилковим, у зв`язку з чим ухвала Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Жмеринської місцевої прокуратури задовольнити. Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 квітня 2020 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді І. В. Міхасішин І. М. Стадник