Постанова 4873 № 920/557/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" лютого 2024 р. Справа№ 920/557/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Барсук М.А. суддів: Руденко М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі: Овчинніковій Я.Д. За участю представників сторін: від прокурора: Чередник Д.М.; від позивача 1: не з`явився; від позивача 2: Барсук І.В.; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року (повний текст складено 16.10.2023) у справі №920/557/23 ( суддя Яковенко В.В.) за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі позивачів: 1) Адміністрації Державної прикордонної служби України; 2) Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" про визнання недійсним договору № 24-22 від 05.04.2022 в частині та стягнення 203 342,07 грн, - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Прокурор в інтересах держави в особі позивачів подав позовну заяву до відповідача, в якій просить суд визнати недійсним пункт 3.1. договору № 24-22 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 191041,20 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та ТОВ Біоеталон; стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 203 342,07 грн, з яких: 178 543,18 грн (основний борг), 4 593,21 грн 3% річних та 20 205,68 грн інфляційні страти, а також судовий збір у розмірі 5734,13 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказав, що відповідно до постанови КМУ № 178 від 2 березня 2022 р. до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Посилаючись на те, що відповідач безпідставно отримані кошти позивачу-2 не повернув, прокурор на підставі ст.ст. 203, 215, 625, 1212 ЦК України просив задовольнити позов, визнати умови договору в частині п. 3.1. договору з відповідними змінами в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 191 041,20грн. недійсними, стягнути з відповідача на користь позивача-2 203 342,07 грн, з яких: 178 543,18 грн (основний борг), 4 593,21 грн 3% річних та 20 205,68 грн інфляційні страти. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним пункт 3.1 договору № 24-22 від 05.04.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 191 041,20 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України 178 543 грн 18 коп. зайво сплаченого податку на додану вартість, 4 593 грн 21 коп. 3% річних, 20 205 грн 68 коп. інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону витрати зі сплати судового збору у сумі 5 734 грн 13 коп. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що оскільки замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, наведений пункт 3.1 договору суперечить постанові КМУ № 178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни суми податку на додану вартість не за нульовою ставкою. Також суд першої інстанції вказав, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 178 543,18 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, ця сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року у справі №920/557/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована наступним: - суд помилково надав перевагу постанові КМУ від 02.03.2022 за № 178 над законом, а не керувався вимогами та положеннями Податкового кодексу України, виключно яким може визначатись об`єкт оподаткування та ставка податку, в тому числі податку на додану вартість; - Законами жодних змін до Податкового кодексу України, які б змінювали оподаткування операцій з постачання пального, внесено не було; - відповідач не є виконавцем (учасником) мобілізаційних завдань, які визначені та передбачені вимогами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», жодні мобілізаційні завдання до відповідача доведені не були, договори поставки укладались не як виконавцем мобілізаційного завдання, а тому вимоги постанови КМУ № 178 від 02.03.2022 не поширюються на правовідносини, які склались між учасниками справи; - суд першої інстанції фактично змінив істотну умову договору - його ціну; - Податковим кодексом України визначено, що операції з постачання бензинів моторних для потреб Першого складу пального Державної прикордонної служби України оподатковуються за основною ставкою 20 % та тимчасово, на період воєнного стану, за ставкою 7 %; - операції з постачання на митній території України відповідачем бензинів моторних для потреб позивача-2 за укладеним договором не можуть оподатковуватись на нульовою ставкою на підставі п.п. «г» пункту 195.1.2 ст. 195 Податкового кодексу України; - жодних прав та/або інтересів Адміністрації Державної податкової служби порушено не було, вона не наділена жодним правом вимоги до відповідача, а тому така особа є неналежним позивачем у даній справі; - прокурором не доведено, що позивачі, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, не мають можливості самостійно захистити свої права та/або інтереси у даній справі. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №920/557/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №920/557/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою суду від 01.11.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року у справі №920/557/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду. На адресу суду надійшли матеріали справи. Ухвалою суду від 13.11.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року у справі №920/557/23 залишено без руху. При цьому, апелянту було встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання доказів доплати судового збору в сумі 549,20 грн. Апелянтом протягом встановленого строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки. Ухвалою суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 19.12.2023. До Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою суду від 12.12.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 15.12.2023 розгляд справи призначено на 06.02.2024. Позиції учасників справи 05.12.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. 18.12.2023 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Явка представників сторін Представник позивача-1 та відповідача у судове засідання 06.02.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС. Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з наступними змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 06.02.2024 за відсутності представників позивача-1 та відповідача. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 05.04.2022 Військова частина НОМЕР_1 (замовник) уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» (постачальник) договір № 24-22 про постачання пально-мастильних матеріалів-нафти і дистиляти (бензин автомобільний А-92-Євро-4-ЕО). Відповідно до п.1.1 договору відповідач зобов`язався поставити позивачу-2 бензин автомобільний A-92-Євро-4-ЕО відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору, а другий позивач зобов`язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору. Згідно з умовами п.3.1 договору загальна сума закупівлі складає 2 800 000,00 грн, у тому числі ПДВ 7% - 196 000,00 грн. На виконання цього правочину ТОВ «Біоеталон» поставило товар на суму 2 729 160,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 09.04.2022 № РН-0000188 на суму 1369424 грн, у т.ч. ПДВ 89588,49 грн та № РН-0000189 на суму 1359736 грн, у т.ч. ПДВ 88954,69 грн. У подальшому сторонами укладено додаткову угоду № 1-22 від 09.04.2022, якою зменшено розмір закупівлі до тієї, що фактично була закуплена, де зазначено, що: «Сторони узгодили зменшити обсяг закупівлі товару відповідно до специфікації, а також зменшити суму Договору на 70840 грн.». Пункт 3.1. Договору викладено у наступній редакції: « 3.1. Загальна сума Договору складає 2 729 160 грн., у тому числі ПДВ 191041,20 грн.». Військова частина НОМЕР_1 за умовами договору № 24-22 оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 2 729 160 грн, у тому числі ПДВ 178 543,18 грн, що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банківської установи про оплату, а саме: №211 від 14.04.2022 на суму 1359736 грн, у т.ч. ПДВ 88954,69 грн та № 229 від 18.04.2022 на суму 1369424 грн, у т.ч. ПДВ 89588,49 грн. Всього ПДВ сплачено на суму 178543,18 грн. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. У зв`язку з наведеним позивач-1 22.05.2022 за вих.№11-13381/0/6-22 звернувся за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (далі ПК України). Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією ДПС України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05 нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №

178. Також державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Крім того ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Таким чином, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь- яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється. Аналогічні висновки ДПС України з приводу застосування постанови КМУ №178 виклала і в листі-роз`ясненні від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02-06. З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, а також отриманих податкових роз`яснень, 06.06.2022 Військова частина НОМЕР_1 звернулась із листом- вимогою № 746 до ТОВ «Біоеталон» про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаним договором № 24-22 у розмірі 178543,18 грн, додавши проект додаткової угоди з цього приводу (№2-22), який останнім залишений без задоволення з посиланням на умови правочину, що не визнаний недійсним (відповідь від 06.07.2022 № б/н). Таким чином, прокурор зазначає, що станом на день складання позовної заяви ТОВ «Біоеталон» не повернуло отримані кошти у виді ПДВ на виконання умов Договору № 24-22 у розмірі 178 543,18 грн та, попри вимогу про їх повернення, продовжує їх утримувати (користуватись). Це стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним п.3.1 Договору № 24-22 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 191 041,20 грн та стягнення з відповідача на користь позивача-2 сплачених коштів в якості ПДВ із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17). Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави. Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави про те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду. Доводи апелянта, що жодних прав та/або інтересів Адміністрації Державної податкової служби порушено не було, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 . Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; тощо. Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону). Згідно зі ст. 28 цього Закону забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Відповідно до п.1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, організовує охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, забезпечує дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів; здійснює управління органами Держприкордонслужби, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність; забезпечує оснащення органів Держприкордонслужби озброєнням і технікою; здійснює інші повноваження, визначені законом (п.4 Положення). Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності, поміж іншого, організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п.5 Положення). Відповідно до п.14 Положення Адміністрація Держприкордонслужби є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. Таким чином, саме Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. А тому саме вказані юридичні особи мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №824/659/18-а. Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим". Житомирською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 08.02.2023 за № 33-633 скеровано до Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. Адміністрація Держприкордонслужби у відповіді від 03.03.2023 №704/9235/23 повідомила, що підтримує необхідність повернення зайво сплачених коштів та вказує, що для цього Військова частина НОМЕР_1 наділена всіма повноваженнями. Згідно з відповіддю від 17.02.2023 № 148-23 позивач-2 повідомив, що Військова частина НОМЕР_1 задіяна в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та, посилаючись на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично заявила клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури. Надалі Житомирською спеціалізованою прокуратурою за сплином понад два місяці (станом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв`язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави. Про вказане 16.05.2023 (вих.№ 33-435) прокурором повідомлено позивачів відповідним листом, а також про прийняття рішення щодо пред`явлення прокурором позову на захист інтересів держави. Це свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними. З огляду на зазначене судом першої інстанції вірно установлено, що саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом. Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність. З цих підстав доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє. Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті). Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України). Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором. Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України). Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". При цьому, постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України. Відтак, ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, а тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що постанова КМУ № 178 від 02.03.2022 суперечить положенням ПК України. Згідно із статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення в має визначену цим законом загальну структуру. Відповідно до ст. 2 цього Закону охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо. Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" ). Згідно статті 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 РозділуПК України у сукупності з приписами Постанови КМУ №178 поширюються на діяльність органів Державної прикордонної служби України, якими є Адміністрація та Військова частина. При цьому, колегія суддів враховує зазначені вище індивідуальну податкову консультацію від 06.06.2022, а також лист ДПС України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06, в яких зазначено, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2. п. 195.1. статті 95 розділу V Кодексу та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання пального органам Державної прикордонної служби України. Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційним господарським судом враховані висновки щодо застосування положень Постанови КМУ №178 та пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст.195 розділуПК України у аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що операції з постачання позивачу-2 пального за спірним договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови пункту 3.1 договору щодо включення суми податку на додану вартість суперечать чинному законодавству. Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16. Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ. Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23. Оскільки не тільки постановою КМУ №178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ. Твердження відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він не є виконавцем (учасником) мобілізаційних завдань, які визначені та передбачені вимогами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", жодні мобілізаційні завдання до відповідача доведені не були, договори поставки ПММ укладалися відповідачем не як виконавцем мобілізаційного завдання, а тому за таких підстав, вимоги Постановою КМУ №178 не поширюються на правовідносини, які склалися між Військовою частиною та Товариством, є необґрунтованими та спростовуються вище встановленими висновками суду. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 178 543,18 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача-2 поза підставою, передбаченою законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів у сумі 178 543,18 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою було підтверджено аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19. У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20). Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України. Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України. Можливість нарахування процентів та інфляційної складової за неправомірне користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 1212 ЦК України виникає у кредитора з моменту встановлення факту користування такими коштами без відповідної правової підстави до моменту усунення відповідного порушення шляхом повернення коштів. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.02.2020 у справі № 922/748/19. А тому, у відповідача виникає обов`язок щодо повернення суми коштів, які набуті без достатньої правової підстави, разом із нарахованими на них згідно ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за весь час використання таких коштів, оскільки відповідач фактично неправомірно користувався грошовими коштами з моменту їх отримання. Прокурором заявлені до стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 4593,21 грн, нарахованих за період з 07.07.2022 до 15.05.2023, та інфляційних втрат в розмірі 20205,68 грн за період з 07.07.2022 до 30.04.2023. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому ці позовні вимоги також підлягають задоволенню у заявленому прокурором розмірі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 року у справі № 920/557/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 у справі № 920/557/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 у справі № 920/557/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 920/557/23 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 19.02.2024 Головуючий суддя М.А. Барсук Судді М.А. Руденко Є.Ю. Пономаренко