Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 903/867/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2023 року Справа № 903/867/22 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г. , суддя Саврій В.А. секретар судового засідання Соколовська О.В. за участю представників сторін: прокурора Кривецька-Люліч Т.А. відповідача - адвокат Боричевський В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 21.12.2022 суддею Кравчук А. М. о 11:15 год. у м.Луцьку, повний текст складено 28.12.2022 у справі № 903/867/22 за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 125 843 грн 78коп. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 позов Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 125 843,78грн. - задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №5 від 22.07.2021, №6 від 14.09.2021, №7 від 27.10.2021, №8 від 16.11.2021, №9 від 29.11.2021 до договору №23-21/86 від 30.12.2020 про постачання електричної енергії споживачу, укладені між Гуманітарним відділом Ківерцівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради грошові кошти в сумі 125843,78 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Волинської обласної прокуратури 14886,00 грн витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити повністю. Мотивуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" зазначає, зокрема, наступне: - суд першої інстанції в основу мотивів при ухваленні рішення поклав правову позицію Верховного Суду (ВС), викладену у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, втім зазначена правова

позиція Верховного Суду була сформована під час дії іншої редакції Закону України "Про публічні закупівлі", і така позиція не може бути релевантною до спірних відносин в рамках даного господарського спору; - місцевим господарським судом при виборі методики визначення коливання ціни не було враховано норм законодавства, що регулює ринок електричної енергії та не враховано, що чинним законодавством не регламентовано та не визначено, якими саме документами може підтверджуватися коливання ціни товару на ринку, не визначено ані їх форму, ані зміст (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №907/788/18); - довідки ТПП при укладенні оспорюваних додаткових угод не були єдиним доказом, що підтверджував коливання ціни у бік збільшення, також відповідач обґрунтовував збільшення ціни даними з сайту ДП "Оператор ринку", оскільки такий порядок передбачений чинним законодавством - ч. 6 ст. 67 Закону України "Про ринок електричної енергії", а також умовами укладеного між сторонами Договору (Додаток № 3); - відповідачем було дотримано усіх вимог законодавства, які є умовою для зміни істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару): укладення додаткових угод відбулося за згодою сторін; порядок зміни умов договору був визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації: підстава збільшення - коливання ціни товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене відповідачем як постачальником електроенергії); ціна за одиницю товару збільшувалася не більше ніж на 9,99 % щодо кожної додаткової угоди; загальна сума (ціна) договору не була збільшена; - суд першої інстанції прийняв незаконне та необґрунтоване рішення, а тому рішення підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/867/22 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П., суддя Савченко Г.І.. Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/867/22/359/23 від 19.01.2023 матеріали справи №903/867/22 витребувано з Господарського суду Волинської області. 26.01.2023 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/867/22. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 та призначено справу №903/867/22 до розгляду на 14.02.2023 об 14:30 год., тощо. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №905/1907/21. 07.07.2023р. на електрону та на поштову адреси Північно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Волинської обласної прокуратури надійшло клопотання від 05.07.2023 №24-357вих-23 про поновлення провадження у справі №903/867/22, у зв`язку із тим, що 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову (повний текст оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 26.06.2023). Розпорядженням керівника апарату Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 №01-05/323, у зв`язку із закінченням повноважень судді Дужича С.П. (рішення ВРП від 06.07.2023 №685/0/25-23), відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №903/867/22. Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/867/22 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Савченко Г.І. Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 прийнято до розгляду колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Савченко Г.І. Поновлено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22. Розгляд апеляційної скарги призначений на "29" серпня 2023 р. об 15:00год. За розпорядженнями в.о. керівника апарату суду від 28.08.2023 №01-05/763 у зв`язку закінчення повноважень судді Савченка Г.І. - рішення ВРП від 20.07.2023 №731/0/15-23, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №903/867/22. За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено колегію суддів для розгляду справи №903/867/22 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А. Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 до провадження в новому складі суду: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А. Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради наданим їм процесуальним правом не скористався та в судове засідання 29.08.2023 не з`явився, своїх повноважних представників не направили. Водночас, Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради надіслав клопотання про розгляд справи без участі Відділу за наявними в матеріалах справи документами. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивача Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради. Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. В судовому засіданні 29.08.2023 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній. В судовому засіданні 29.08.2023 прокурор заперечив доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із розглядом Верховним Судом у справі №903/1037/22, яка призначена на 12.09.2023, та в якій заявлено клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки в судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки, виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, необхідність витребування нових доказів. З клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про відкладення розгляду справи слідує, що єдиною підставою для відкладення є розгляд Верховним Судом у справі №903/1037/22, яка призначена на 12.09.2023, та в якій заявлено клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду. Водночас, колегія суддів вважає, що вказане обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи не є підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд відмовляє у задоволенні усного клопотання відповідача про відкладення. Згідно із ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього прокурора та представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, гуманітарним відділом Ківерцівської міської ради проведено відкриті торги щодо закупівлі "ДК 021:2015: 09310000-5 - "Електрична енергія" 728 782 кВт з очікуваною вартістю 2 215 498 грн. Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті "Ргоzогго" за №UА-2020-12-02-009806-b (а.с. 19). За результатом проведених торгів переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" з пропозицією 1 676 198,60 грн (а.с. 20-22). 30.12.2020 між Гуманітарним відділом Ківерцівської міської ради (покупець) та ТОВ "Волиньелектрозбут" (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу (а.с. 27-34). Згідно договору його умови розроблені та узгоджені сторонами відповідно до умов тендерної документації споживача та змісту тендерної пропозиції постачальника з урахуванням положень ЗУ "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ (п. 1.3). Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1). Кількість електричної енергії, яка постачається за цим договором, визначено у додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг (передачі) електричної енергії у оператора системи. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від фінансування видатків, шляхом укладення додаткової угоди (п. 2.3). Термін поставки: з 01.01.2021 по 31.12.2021 (п. 3.1). Загальна ціна договору становить 1 676 198 грн 60 коп. (п. 5.1). Ціна за одиницю товару визначається у додатку 2 до договору. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, зазначеною в додатку 2 до договору (п. 5.2). Ціна за одиницю товару за цим договором може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі", що оформляється додатковою угодою у порядку, визначеному у додатку 3 до цього договору. До зміни ціни за одиницю товару постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка зазначена у договорі у чинній його редакції. У разі незгоди із зміною ціни чи інших умов договору споживач має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) договору відповідно до законодавства України та умов цього договору (п. 5.3). Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 13.1). Умови цього договору можуть бути змінені за згодою сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення сторонами додаткової угоди до цього договору. Істотні умови цього договору можуть змінюватися у випадках, передбачених ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" (п. 13.2). Додатком 1 до договору сторони визначили обсяги та умови постачання електричної енергії (а.с. 32). Згідно специфікації, яка є додатком 2 до договору, ціна електричної енергії за одиницю (з врахуванням величин регульованих тарифів) складає 2,30 грн. (а.с. 33). Додатком 3 до договору визначено порядок зміни умов договору, згідно якого зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед та внутрішньодобовому ринку та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" (п. 7.1). Пунктом 7.2 визначено формулу, за якою розраховується нова ціна за одиницю електричної енергії. Підставою для зміни ціни є набрання чинності рішенням НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується в договорі (п. 8.1). Додатковою угодою №1 від 26.01.2021 сторони внесли зміни в розрахунковий рахунок Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради (а.с. 35). Додатковою угодою №2 від 26.01.2021 сторони внесли зміни в додаток 1 до договору "обсяги та умови електричної енергії" (а.с 36-37). Додатковою угодою №3 від 05.02.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) та відповідно до постанови НКРЕКП №2353 від 09.12.2020 сторони установили, що з 01.01.2021 ціна електричної енергії за договором становить 2,277404 грн за 1 кВт*год., у зв`язку з чим загальна ціна договору становить 1 659 731 грн 04 коп. (а.с. 38). Додатковою угодою №4 від 01.07.2021 внесено зміни в додаток 1 до договору "обсяги та умови постачання" в частині долучення елементів схеми постачання (а.с. 39). Додатковою угодою №5 від 22.07.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони установили, що з 01.07.2021 ціна електричної енергії за договором становить 2,246968 грн. за 1 кВт*год., у зв`язку з чим кількість товару становить 715 478 кВт*год. (а.с. 40). Додатковою угодою №6 від 14.09.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони установили, що з 01.09.2021 ціна електричної енергії за договором становить 2,681165 грн. за 1 кВт*год., у зв`язку з чим кількість товару становить 700 748 кВт*год (а.с. 41). Додатковою угодою №7 від 27.10.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони установили, що з 01.10.2021 ціна електричної енергії за договором становить 2,913776 грн. за 1 кВт*год., у зв`язку з чим кількість товару становить 681 676 кВт*год (а.с. 42). Додатковою угодою №8 від 16.11.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони установили, що з 01.11.2021 ціна електричної енергії за договором становить 3,169626 грн. за 1 кВт*год., у зв`язку з чим кількість товару становить 677 449 кВт*год (а.с. 43). Додатковою угодою №9 від 29.11.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони установили, що з 11.11.2021 ціна електричної енергії за договором становить 3,451036 грн. за 1 кВт*год. (а.с. 44). На виконання умов договору відповідачем поставлено позивачу, а позивачем оплачено електроенергію в кількості 673 524 кВт на загальну суму 1 659 730 грн 03 коп., що підтверджується актами приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії, платіжними дорученнями (а.с. 45-90). Необхідність укладення додаткових угод до договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни на ринку, що підтверджується наступним: - до листа-пропозицїї ТОВ "Волиньелектрозбут" від 07.07.2021 №01- 8/2333 надано роздруківку з сайту ДП "Оператор ринку", у якій зазначено, що на внутрішньодобовому ринку середньозважені ціни за червень 2021 року - 1 354,96 грн/МВт, за травень 2021 року -965,33 грн/МВт, за червень 2020 року - 1 189,17 грн/МВт. Середньозважені ціни ринку "на добу наперед" становили за червень 2021 року 1 456,15 грн/МВт, за травень 2021 року - 1 098,36 грн/МВт, за червень 2020 року 1 263,03 грн/МВт. (додаткова угода № 5); - до листа-пропозицїї ТОВ "Волиньелектрозбут" від 11.08.2021 № 01/8- 2728 надано роздруківку з сайту ДП "Оператор ринку", у якій зазначено, що на внутрішньодобовому ринку середньозважені ціни за 10 днів серпня 2021 року становили 3 301,30 грн/МВт, за липень 2021 року становили 1 745,43 грн/МВт. Середньозважені ціни ринку "на добу наперед" становили за 10 днів серпня 2021 року - 2 079,35 грн/МВт, за липень 2021 року - 1 474,49 грн/МВт. Також долучено цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 12.08.2021 № 1869/21, у якій зазначено, що згідно з інформацією офіційного сайту ДП "Оператор ринку" середньозважені ціни на майданчику ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за липень 2021 року становили - 1 444,05 грн/МВт, за 1 декаду серпня 2021 року - 2 127,10 грн/МВт (додаткова угода № 6); - до листа-пропозицїї ТОВ "Волиньелектрозбут" від 09.09.2021 №01/8- 2878 долучено цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 11.10.2021 №2515/21, у якій зазначено, що згідно з інформацією офіційного сайту ДП "Оператор ринку" середньозважені ціни на майданчику ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за вересень 2021 року становили - 2 230,78 грн/МВт, за 1 декаду жовтня 2021 року - 2 568,15 грн/МВт (додаткова угода № 7); - до листа-пропозиції ТОВ "Волиньелектрозбут" від 05.10.2021 №01/8-3083 надано роздруківку з сайту ДП "Оператор ринку", у якій зазначено, що на внутрішньодобовому ринку середньозважені ціни за жовтень 2021 року становили 3 326,09 грн/МВт, за вересень 2021 року становили 2 948,15 грн/МВт, за жовтень 2020 року - 1 288,28 грн/МВт. Середньозважені ціни ринку "на добу наперед" становили за жовтень 2021 року - 2 683,91 грн/МВт, за вересень 2021 року становили 2 170,02 грн/МВт, за жовтень 2020 - року 1 321,63 грн/МВт. (додаткова угода № 8); - до листа-пропозиції ТОВ "Волиньелектрозбут" від 09.11.2021 № 01- 8/3347 надано цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 18.11.2021 № 2939/21, у якій зазначено, що згідно з інформацією офіційного сайту ДП "Оператор ринку" середньозважені ціни на майданчику ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за жовтень 2021 року становили 2 793,44 грн/МВт, за 1 декаду листопада 2021 року становили - 3 481,75 грн/МВт (додаткова угода № 9); 07.11.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод №5 від 22.07.2021, №6 від 14.09.2021, №7 від 27.10.2021, №8 від 16.11.2021, №9 від 29.11.2021 до договору від 30.12.2021 №23-21/86; стягнення 125 843 грн. 78 коп. та судових витрат по справі. Позовна заява обґрунтована безпідставним збільшенням відповідачем п`ять разів вартості одиниці електроенергії. Рішенням місцевого господарського суду від 21.12.2023 позов задоволено, визнані недійсними додаткові угоди та стягнуто 125 843 грн 78 коп. судове рішення мотивоване тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами коливання ціни на ринку, необхідність збільшення ціни електричної енергії, неможливість виконання договору, а також те, що договір для нього був невигідним, збитковим. також судом першої інстанції; обсяги постачання склали лише 92% від обумовленого об`єму; визнання недійсним попередніх вимог тягне недійсність наступних; наявні підстави для стягнення надмірно сплачених за спожиту електроенергію грошових коштів в сумі 125 843 грн 78 коп. внаслідок збільшення ціни за укладеними всупереч законодавству спірними додатковими угодами. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі №911/1497/18. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17). Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави. В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Як правильно встановив суд першої інстанції, Договір №23-21/86 та спірні додаткові угоди до нього укладені між Гуманітарним відділом Ківерцівської міської ради та ТОВ "Волиньелектрозбут". Прокурором подано позов в особі Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради у зв`язку з невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді. Судом із відкритих джерел мережі Інтернет (https://kivertsi-gumviddil.department.org.ua/attachments/a3ed0d91-a6c4-4568-88fc-79ed487f679e_%D0%A0%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%83.pd) встановлено, що рішенням Ківерцівської міської ради від 30.10.2019 №10/4 створено юридичну особу публічного права - Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради та затверджено Положення про гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради в новій редакції згідно з Додатком

1. Згідно п. 1.1. Положення Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради (далі - відділ) є виконавчим органом Ківерцівської міської ради, підконтрольний і підзвітний Ківерцівській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, Ківерцівському міському голові. Відповідно до п. 1.3. Положення відділ є юридичною особою публічного права, зареєстрованою у встановленому порядку, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок, круглу печатку із зображенням Державного Герба України, печатки, штампи та відповідні бланки із своїм найменуванням, рахунки спеціальних коштів та інші рахунки, передбачені чинним законодавством України, може бути позивачем, відповідачем і третьою особою у судах. Згідно п. 1.4. Положення майно відділу належить йому на правах оперативного управління. Відділ володіє та користується майном, що є в його управлінні. Розпорядження майном відділу здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України З питань бухгалтерського обліку та звітності до компетенції відділу належать такі повноваження: Самостійне здійснення бухгалтерського обліку коштів і майна відділу, надання відомостей на вимогу органів, яким надано право контролю за діяльністю відділу. Ведення обліку і складання бухгалтерської звітності по субвенціях з державного бюджету, проведення аналізу фінансування виконаних робіт та подання звітів у відповідні інстанції. Проведення фінансування, ведення обліку і складання звітності, аналіз використання коштів та подання відповідних звітів. Затвердження кошторисів та приймання фінансових звітів підпорядкованих закладів у випадках та порядку, визначених законодавством. Здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих підприємств і закладів (п.п. 3.6.1, 3.6.2, 3.6.3, 3.6.4, 3.6.5 Положення). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру"). Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Відповідно до даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційно-правова форма Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради - орган місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності: затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи. Частиною першої статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення), зокрема, самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Відповідно до частин четвертої та п`ятої цієї статті Закону України "Про місцеве самоврядування" самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами. Наявність в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, у зв`язку з чим орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, - неодноразово була підставою для визначення прокуратурою органу місцевого самоврядування в якості органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що підтверджується і за змістом постанови Верховного Суду у справі №917/1062/21 у подібних правовідносинах, на яку посилається скаржник. Водночас за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 у подібних правовідносинах міститься, зокрема, висновок про те, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурором правильно визначено Відділ позивачем, оскільки він є стороною спірних правочинів та органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначений сфері правовідносин. Згідно з ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Судом встановлено, що у матеріалах справи наявні докази дотримання прокурором частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду, зокрема листи Луцької окружної прокуратури від 15.08.2022 (а.с. 108, 109), Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради від 30.08.2022 (а.с. 110). Щодо суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України). Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування. За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі". Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Відповідно до ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Згідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір №23-21/86 про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2020 та п`ять додаткових угод, якими змінено ціну електроенергії, внаслідок чого вартість електроенергії збільшилася з 2,277404 до 3,451036 за 1 кВт/год, а обсяг поставки зменшився відповідно з 728 782 до 673 524 кВт/год. Згідно з частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті. Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №5-9 до Договору №23-21/86 від 30.12.2020 обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку, на підтвердження якого (коливання) ним надано цінові довідки Харківської торгово-промислової палати та роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку" (а.с. 93-105). Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору) тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов. За приписами частини 4 статті 41 вказаного Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується в випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. З аналізу зазначених положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України (ст. 651) та Господарського кодексу України (ст. 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору. Якщо спеціальною нормою права (ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі") заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного законодавчо визначеного переліку випадків, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого зазначеним приписом закону, означатиме нікчемність внесення цих змін. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 916/1491/17. Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. (подібний висновок наведений у постановах від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22). Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом. В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору. Відтак, за доводами відповідача, сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при тому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі, в той час як законодавчо не передбачено обмеження в частині перегляду (зменшення) запланованих обсягів постачання товару, визначеного сторонами на момент укладення договору. Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Такої правової позиції щодо імперативної поведінки постачальника дійшов Верховний Суд в постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20. Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку. Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення). Так, з наданих цінових довідок Харківської торгово-промислової палати вбачається, що у них зазначені середньозважені ціни на РДН в ОЕС України за певні періоди. Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний ринок "на добу наперед" (РДН) та внутрішньодобовий ринок (ВДР). Купівля-продаж електричної енергії на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку здійснюється за правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку. Особливості проведення торгів, оприлюднення результатів, розрахунків та вказаних ринків визначаються Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, відповідно до яких: - розрахунковий період - мінімальний відрізок часу, щодо якого визначаються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії на РДН/ВДР (60 хвилин); - торги на РДН - процес визначення обсягів та ціни на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на РДН; - торги на ВДР - процес визначення обсягів та цін на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання після завершення торгів на РДН та впродовж доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на ВДР. Відповідно до частин 5 та 6 статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії" ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" визначається для кожного розрахункового періоду оператором ринку за принципом граничного ціноутворення на основі балансу сукупного попиту на електричну енергію та її сукупної пропозиції, а на внутрішньодобовому ринку - за принципом ціноутворення "по заявленій (пропонованій) ціні" відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку. Ціни на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку є вільними (ринковими) цінами. За результатами торгів відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку оприлюднюються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники. Як вірно зазначено судом першої інстанції, цінові довідки Харківської торгово-промислової палати від 12.08.2021 №1869/21, від 11.10.2021 №2515/21, від №18.11.2021 №2939/21 не містять інформацію щодо ринкової вартості електроенергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення договору до дати укладення оспорюваних додаткових угод. Визначаючи наявність коливання ціни на електричну енергію, відповідач використовував лише дані щодо середньозваженої ціни, а отже порівняння таких цін є некоректним, а відтак не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію. З огляду на вимоги п.2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає дотримання пропорційності збільшення ціни за одиницю товару до коливання ціни на ринку. Пропорційність означає рівність, співрозмірність двох відношень до порівняння. Тобто, ціну електроенергії на ринку необхідно порівнювати за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, як це зроблено у довідках Харківської торгово-промислової палати. При цьому, таке порівняння має бути проведено починаючи з моменту укладення Договору, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку. А тому, суд першої інстанції правомірно зазначив, що надані відповідачем цінові довідки Харківської торгово-промислової палати не є належними доказами, які підтверджують наявність коливання ціни електроенергії в порівняні з моментом укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, а отже не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі". Надаючи оцінку роздруківкам з сайту ДП "Оператор ринку", інформаційним довідкам Харківської торгово-промислової палати, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що вони не підтверджують коливання ціни електричної енергії на ринку, не містять розрахунку її вартості станом на дату подання цінової пропозиції і дату укладення додаткових угод до договору; такими доказами не наведено динаміки зміни ціни в бік збільшення або зменшення, тому не можуть бути належним доказом у справі. Крім того, виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару, оскільки при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22. Отже, відповідач не довів обставин такого коливання цін станом на дату укладення кожної з додаткових угод, а тому їх укладенням порушено визначену зазначеним Законом граничну межу зміни ціни товару, що спотворює результати торгів та нівелює економію, яку отримано під час підписання договору та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення "каскадних" додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі". Судом встановлено, сторони договору послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, щоб виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для ТОВ "Волиньелектрозбут". Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, Товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору. Також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач у спірному періоді дійсно був змушений придбавати електричну енергію для її подальшої реалізації кінцевому споживачу (позивачу) за цінами, вказаними в відповідних цінових довідках. Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Оскільки споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни, підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 51,53%, а обсяг поставки за договором істотно зменшився, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі". Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьо статті 215 ЦК Україн передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади. Відтак, як вірно зазначив прокурор, укладені Додаткові угоди №№ 5-9 до Договору від 30.12.2020 суперечать вимогам законодавства, зокрема, частині 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки обсяги постачання зменшилися та склали 673 524 кВт/год загальною вартістю 1 659 730 грн 03 коп., в той час як умовами закупівлі підлягала поставка електроенергії в кількості 728 782 кВт/год загальною вартістю 1 676 198 грн. 60 коп., що призвело до недоотримання гуманітарним відділом електроенергії, на яку розраховував при укладенні договору від 30.12.2020, оскільки її постачання склало лише 92% від обумовленого об`єму. Судом враховано, що відповідач не довів належними та допустимими доказами коливання ціни на ринку, необхідність збільшення ціни електричної енергії, неможливість виконання договору, а також те, що договір для нього був невигідним, збитковим. Визнання недійсним попередніх вимог тягне недійсність наступних. З огляду на вказане, додаткові угоди №№5-9 до Договору від 30.12.2020 правомірно визнані судом першої інстанції недійсними з підстав невідповідності п. 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Щодо стягнення з ТОВ "Волиньелектрозбут" на користь Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради грошових коштів в сумі 125 843 грн 78 коп. колегія суддів зазначає наступне. Недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами №№1-4 . Згідно з частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Гуманітарним відділом Ківерцівської міської ради надмірно сплачені за спожиту електроенергію грошові кошти в сумі 125 843 грн 78 коп. внаслідок збільшення ціни за укладеними всупереч законодавству спірними додатковими угодами, у зв`язку з чим підлягають стягненню з відповідача. Колегія суддів не погоджується із скаржником щодо неможливості застосування висновків Верховного Суду у справах №927/491/19 від 18.06.2021, оскільки законодавство про публічні закупівлі, як у редакції Закону №922-VIII до 19.04.2020 (положення пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону), так і у редакції цього закону після внесення змін (положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону) встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного за результатами проведення закупівлі за державні кошти та містить обмеження щодо зборони збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі №903/867/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" - без задоволення. Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 у справі № 903/867/22 - без змін.

2. Справу №903/867/22 повернути до Господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "30" серпня 2023 р. Головуючий суддя Павлюк І.Ю. Суддя Крейбух О.Г. Суддя Саврій В.А.