Постанова 4804 № 227/1362/19

Єдиний унікальний номер 227/1362/19 Номер провадження 22-ц/804/1423/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя Здоровиця О.В., повний текст рішення складено 06 лютого 2020 року), В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 62481,69 грн за кредитним договором №б/н від 28.03.2016 року, яка складається з наступного: 30908,97 заборгованість за кредитом, 7062,12 заборгованість за простроченим тілом кредиту, 21059,09 грн. нарахована пеня за простроченим зобов`язання, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частини), 2951,51 штраф (процентна складова), а також судовий збір у розмірі 1921 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.03.2016 року, що виникла станом на 17.03.2019 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4980,83 грн. В решті позовних вимог позивача відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у сумі 153,14 грн. Із вказаним рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог не погодилась представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л., та подала апеляційну скаргу, вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, недостатньо повно дослідженні письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. При укладені договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про відсутність укладення договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. В даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитним коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Позивач додав до позовної заяви саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи, які діяли на момент укладення договору та з якими було ознайомлено відповідача. Доказів того, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ж його було ознайомлено з іншими Умовами та правилами відповідач не надав. Зазначає, що банк в позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредити 30908,97 грн., та заборгованість за простроченим тілом кредиту 7062,12 грн., проте суд першої інстанції стягнув лише часину заборгованість за кредитом в розмірі 4980,83 грн. Стягнув лише частину першої складової заборгованості за кредитом та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення решти та іншої складової, а саме заборгованості за простроченим тілом кредиту. Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягнення пені та штрафів та порушив норми матеріального права, оскільки сторонами було погоджено всі істотні умови договору у тому числі щодо сплати пені та штрафів. Суми оплати, внесені на погашення заборгованості за кредитним договором повинні бути віднесені на погашення неустойки та процентів, проте всупереч приписів ст.. 534 ЦК України суд першої інстанції зробив висновок про погашення заборгованості за тілом кредита. Якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. просила рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 62481,69 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні (2102*100=210 200). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2016 року відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ Приватбанк. У вказаній заяві зазначено, що підписуючи заяву, заявник погодився з тим, що вказана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послу та тарифами, правилами користування, їх основними умовами обслуговування та кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між заявником та банком договір про надання банківських послуг. Зі змісту вказаної заяви також вбачаться, що Заявник ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення та погодився з його умовами, екземпляр договору про приєднання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайт банку. Текст вказаної заяви також свідчить про те, що заявник підписавши останню зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті банку. За змістом цієї заяви заявник ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання послуги накоплення ОСОБА_2 та погодився оформити вказану послугу. Але, зі змісту вказаної анкети - заяви від 28.03.2016 року ОСОБА_1 не вбачається, яку ж саме банківську послугу мала намір отримати остання. Зміст анкети - заяви не свідчить про те, що ОСОБА_1 мала намір отримати кредит, не містить відомостей чи видавалась останній кредитна картка, та яка саме, з яким строком її дії, не вказано суму кредитного ліміту. З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 (картрахунок № НОМЕР_1 ) вбачається, що в 2015 році відповідачу був відкритий картрахунок, а з 14.06.2016 року встановлений кредитний ліміт в розмірі 1000,00 грн, який в подальшому був збільшений до 26850,00 грн. З розрахунку заборгованості (а.с.56-59), який надано позивачем вбачається, що заборгованість відповідача за кредитом станом на 17.03.2019 року становить 62481,69 з яких: 30908,97 грн - заборгованість за кредитом; 7062,12 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту 21059,09 грн нарахована пеня за прострочене зобов`язання а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 2951,51 грн - штраф (процентна складова). Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, дійшов висновку, що протягом 2016 - 2019 років відповідачем було внесено кошти на суму 33642,03 грн., та не погашеною сума залишилась 4980,83 грн. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета - заява від 28 березня 2016 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті, комісії і штрафів за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалене рішення відповідає критеріям законності і обґрунтованості. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах не означає відсутність договірних відносин між сторонами, є слушними та не суперечать висновкам суду першої інстанції, який зазначив, що «безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28 березня 2016 року не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Тобто, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин. Посилаючись на відсутність підпису відповідача у Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, та не зазначення в Умовах та правилах надання банківських послуг дати введення в дію саме редакції доданих до позовної заяви Умов, оскільки вони постійно змінюються позивачем, суд першої інстанції зазначав, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена саме до укладеного кредитного договору із відповідачем, оскільки позивачем не надано підтверджень що саме ці Умови та правила були запропоновані відповідачу 28 березня 2016 року і саме тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не доведено, що він не був ознайомлений з Умовами та правилами і Тарифами банку, не впливають на висновки суду, оскільки відповідно до статей 12, 81 ЦПК України позивач має довести заявлені позовні вимоги, незважаючи на пасивну позицію відповідача у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, які визнаються учасниками справи. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Тобто, пасивна позиція відповідача у справі не є визнанням обставин та не звільняє позивача від доказування обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Доводи апеляційної скарги необґрунтовані, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається. За вказаних обставин доводи відповідача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог, відповідачем не надано. Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 29 квітня 2020 року. Судді: О. В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна