Постанова 4818 № 617/264/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 18 жовтня 2021 року м. Харків справа № 617/264/21 провадження № 22ц/818/4155/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., імена (найменування) сторін: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 14 квітня 2021 року в складі судді Петрової Н.М., у с т а н о в и в: В лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника Дашко Володимира Миколайовича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 29 березня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Умови кредитного договору відповідачка не виконала, допустила заборгованість, яка станом на 18 січня 2021 року склала суму в загальному розмірі 66 810,98 грн (заборгованість за тілом кредиту 53 266,86 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 53 266,86 грн, 11 544,12 грн заборгованість за простроченими відсотками). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 2 270,00 грн судового збору. 18 березня 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила залишити позов АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення. Відзив мотивовано тим, що на момент отримання кредитних коштів їй не була надана достовірна інформація, у тому числі щодо процентів за користування кредитом. Зазначає, що, договір в письмовому вигляді не укладався, а Заява про надання кредиту є лише зверненням для отримання коштів і не є доказом на підтвердження факту надання чи отримання кредитних коштів. Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 14 квітня 2021 року позов АТКБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2010 року в загальному розмірі 66 810,98 грн та 2 270,00 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано, що ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 29 березня 2010 року не виконала, станом на 18 січня 2021 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 66 810,98 грн (заборгованість за тілом кредиту 53 266,86 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 53 266,86 грн, 11 544,12 грн заборгованість за простроченими відсотками), яка підлягає стягненню з відповідачки на користь банку з підстав, передбачених статтею 1054 ЦК України. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову із застосуванням наслідків недійсності договору та зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок заборгованості з зарахуванням вже сплачених процентів у рахунок тіла кредиту. Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Умов розуміла відповідачка та ознайомлювалася і погодилася з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов тат Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитним коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених в доданих банком до позовної заяви документах розмірах та порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Зазначає, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заві, яка безпосередньо підписана позивальником. АТ КБ «ПриватБанк» рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційних скарг - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 29 березня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 18 січня 2021 року заборгованість за кредитним договором склала суму в загальному розмірі 66 810,98 грн (заборгованість за тілом кредиту 53 266,86 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 53 266,86 грн, 11 544,12 грн заборгованість за простроченими відсотками), яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач, обгрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 березня 2010 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була підписана відповідачкою. Указаною довідкою, з умовами якої погодилася відповідачка, передбачена базова процентна ставка в місяць 2,5%, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості (але не менше 50,00 грн і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Тобто сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Термін дії картки № НОМЕР_1 квітень 2014 року. Картка декілька разів перевипускалась. Строк дії останньої картки № НОМЕР_2 квітень 2022 року. З указаним позовом банк звернувся в лютому 2021 року, тобто в період дії останньої картки. Початковий кредитний ліміт в подальшому змінювався, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 . Остання зміна кредитного ліміту відбулася 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 користувалася кредитним коштами, що підтверджується випискою банку. Останній платіж на погашення заборгованості внесено 14 грудня 2020 року в сумі 500,00 грн. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином заборгованість склала суму в загальному розмірі 66 810,98 грн (за тілом кредиту - 53 266,86 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 53 266,86 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 11 544,12 грн), який відповідачкою не спростовано. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана надена оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 14 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака В.Б.Яцина