Постанова 4823 № 750/14448/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 квітня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/14448/19 Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/633/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О, Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - У С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.07.2011 у розмірі 37 142,42 грн та судові витрати у розмірі 1 921 грн. Позов обґрунтовувало тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 25.07.2011, згідно якої отримав кредит у розмірі 1 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затвердженими наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010, та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач в порушення умов кредитного договору, ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, зобов`язання за вказаним договором не виконав та не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, станом на 31.10.2019 утворилась заборгованість у розмірі 37 142,42 грн, яка складається з: 1 340,80 грн - заборгованість за кредитом; 31 856,74 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1 700 грн - заборгованість за пенею; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 744,88 грн - штраф (процентна складова). Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 1 340,80 грн і 69,16 грн у відшкодування судових витрат, а всього 1 409,96 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Банку в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сторонами при укладенні договору були досягнуті усі істотні умови договору, а саме, сторони узгодили розмір відсоткової ставки, пені та штрафів у підписаній відповідачем Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», однак районний суд належним чином не дослідив та у своєму рішенні не вказав, чому не взяв до уваги даний доказ, як підтвердження ознайомлення клієнта з умовами кредитування. Позивач вказує, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і є Тарифами по кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними та необґрунтованими. Відповідач зазначає, що Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, надані позивачем до позову, районний суд вірно не вважав складовою частиною кредитного договору і відповідно належним доказом оскільки: вони не підписані та не визнаються позичальником; матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку; роздруківка із сайту позивача Умов і Правил належним доказом бути не може, оскільки зміст цього документу повністю залежить від волевиявлення і дій лише однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови і правила кредитування. Вказує, що позивачем розроблена форма Анкети-заяви, в якій вказано вичерпний перелік документів, що складають Договір про надання банківських послуг, і такими документами є сама Заява, Пам`ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи. Довідка про умови кредитування не є складовою частиною договору про надання банківських послуг, а отже встановлені в ній будь-які умови щодо процентів не можна вважати такими, що встановлені Договором. Також відповідач вважає, що суд на законних підставах не задовольнив вимоги щодо стягнення процентів в заявлених банком розмірах, оскільки їх розмір двічі, як видно із наявного в матеріалах справи розрахунку, в односторонньому порядку збільшувався протягом строку дії картки, що заборонено ч. 4 ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 1056-1 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Наголошує, що банк не має права нараховувати проценти після спливу строку кредитування (строк дії картки сплив в 06.2017), а інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц та постанові ВС від 23.03.2020 № 331/7975/13-ц. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та неустойкою. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», а саме стягнення заборгованості за кредитом, сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості за процентами та неустойкою. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами та неустойкою, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію сформульовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17), виходив з того, що, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з наданими позивачем разом з позовом Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву, а тому без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутності у Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З висновком районного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості за процентами та неустойкою погоджується апеляційний суд, однак зазначеного суд дійшов з помилкових мотивів. Судом у справі встановлено, що 25.07.2011 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. В даній заяві відповідачем заповнено розділи щодо його паспортних даних, сімейного стану та роду занять, в розділі «ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку, виявляю бажання оформити на своє ім`я» проставлено відмітку у графі «платіжна картка кредитка «Універсальна» (а.с. 9). У тексті вказаної заяви зазначено, що ОСОБА_1 погодився із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Зазначено, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Зобов`язався виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до 05/15, № НОМЕР_2 зі строком дії до 06/17. Отримання та користування кредитною карткою зі строком дії до 06/17 відповідачем не заперечується, що вбачається із його відзиву на позовну заяву Банку. Цієї ж дати (25.07.2011) відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000048001326, ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , в якій, серед іншого, визначені базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок непогашеної заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році) в розмірі 2,5 %, розміри пені, штрафів та комісій (а.с. 10). У довідці зазначено, що відповідач з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. Банком додано до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 (а.с. 11-34), які відповідачем не підписані. На підтвердження заявленої Банком у позові заборгованості відповідача до позову додано розрахунок заборгованості за укладеним кредитним договором, Банком здійснено розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом з відсоткової ставки 30% з 25.07.2011, 34,8% з 01.09.2014 та 43,2% з 01.04.2015 (а.с. 7-8). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та неустойкою. Позивач, обґрунтовуючи позов в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.07.2011, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Оцінюючи доводи позивача про те, що з моменту підписання відповідачем заяви між ним та Банком був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору, колегія суддів вважає за необхідне дотриматися правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, ухваленого в аналогічних правовідносинах, зміст якого зводиться до того, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), та, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Підстав відступити від цього правового висновку під час розгляду справи, що переглядається, колегія суддів не встановила. Враховуючи вищевикладене, висновки районного суду про те, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з наданими позивачем разом з позовом Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву та, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є обґрунтованими. Однак, висновок районного суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами та неустойкою з підстав відсутності підтверджень, що саме з наданими позивачем Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача є помилковим, оскільки, як зазначалось вище, відповідач, підписуючи 25.07.2011 анкету-заяву, також підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000048001326, ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , в якій, серед іншого, визначені базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок непогашеної заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році) в розмірі 2,5 %, розміри пені, штрафів та комісій (а.с. 10), тобто останній погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви та Довідки про умови кредитування, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми відсотків та штрафів - є безпідставними. Отже, у справі встановлено, що ОСОБА_1 після підписання анкети-заяви та Довідки про умови кредитування отримав кредитні картки та користувався картковим рахунком, що також підтверджується наявною у справі випискою по картці, за змістом якої є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок, а також здійснення операцій через Приват 24 тощо (а.с. 80-82). 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Банком до суду апеляційної інстанції надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 25.07.2011 станом на 30.06.2017, тобто по день закінчення строку дії кредитної картки, та виходячи з погодженої сторонами у договорі базової процентної ставки в розмірі 2,5 % (30% річних), згідно якого загальний залишок заборгованості за відсотками становить 2 517,60 грн, штрафи фіксована частина в сумі 500 грн та процентна складова (5%) в сумі 192,92 грн, а всього заборгованість за процентами та штрафами становить 3 210,52 грн. Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданої Банком разом з позовною заявою (а.с. 7-8), після закінчення строку дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки (після 06/17) останнім на погашення наявної заборгованості було сплачено: 18.09.2017 - 500 грн, 05.01.2018 - 1 500 грн, 17.01.2018 - 1 493 грн, 10.04.2018 - 1 000 грн та 21.04.2018 - 500 грн, а всього - 4 993 грн., тобто заборгованість за процентами та штрафами відповідачем повністю сплачена. Таким чином, підстави для стягнення з відповідача заборгованості за процентами та неустойкою відсутні, оскільки останнім здійснено її погашення до подання Банком позову до суду. З огляду на те, що до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами та неустойкою районний суд дійшов з помилкових мотивів, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 лютого 2020 року підлягає зміні в частині мотивів відмови, в іншій частині підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 лютого 2020 року - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та неустойкою. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: