Постанова 4812 № 484/42/19

05.06.20 22-ц/812/858/20 Справа №484/42/19 Провадження № 22-ц/812/858/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 червня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим Мельничук О.В., повний текст складено 24 березня 2020 року, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В У січні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що відповідно до укладеного договору б/н від 16 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою, зазначеною в Тарифах Банку, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Вказує, що підписання Договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з невиконанням умов договору станом на 25 жовтня 2018 року відповідач має заборгованість - 156224 грн. 82 коп. з яких, заборгованість за тілом кредиту - 30277 грн. 43 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом 9680 грн.83 коп., заборгованість за пенею 116266 грн. 56 коп. Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 156 224 грн. 82 коп. за кредитним договором № б/н від 6 березня 2020 року та 2343 грн.37 коп. судових витрат. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 березня 2010 року станом на 25 жовтня 2018 року у сумі 30277 грн.43 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту та 2102 грн. витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк»», посилаючись на те, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи, просив його скасувати в частині відмови у стягнені суми та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову. Правом на подачу відзиву відповідач не скористалася. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За приписами ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»). Отже, судове рішення переглядається тільки в частині доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про відмову у стягненні заборгованості за процентами та пені. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає не в повній мірі. 16 березня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 500 грн. 00 коп. (а. с. 10). При цьому ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 активно користувалася кредитною карткою, знімала готівкові кошти, розраховувалася ними. Проте відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 25 жовтня 2018 року становить 156 224 грн.82 коп. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 30277 грн. 43 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом 9680 грн.83 коп. та заборгованість за пенею - 116 266 грн. 56 коп. ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 16 березня 2010 року отримала картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № НОМЕР_1 кінцевий строк дії якої 02/2014. Після чого неодноразово здійснювався перевипуск карток за цим рахунком: картка № НОМЕР_2 , видана 07 вересня 2010 року по 08/2014, картка № НОМЕР_3 , видана 13 грудня 2013 року по 12/2017 року. Остання картка № НОМЕР_4 , видана 27 квітня 2016 року має термін дії до 04/ 2018. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника на видачу кредиту від 16 березня 2010 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язань, а тому, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за пенею задоволенню не підлягає через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Свої висновки суд обґрунтував правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Проте з такими висновками суду в цій частині погодитися не можна. Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом с.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). При цьому, за вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», позивач обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості за процентами посилався на те, що такі умови договору були узгоджені між сторонами, оскільки ОСОБА_2 підписала анкету-заяву, та погодилася на встановлені Тарифи банку, які передбачали оплату процентів, пені та комісії, а також штрафу на користь позивача. Одночасно з Анкетою-заявою відповідачкою було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів; розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів тощо (а.с. (а.с.6-13,77-84). Однак, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості по процентам, суд першої інстанції зосередив свою увагу на анкеті-заяві відповідача, де дійсно не обумовлювалась процентна ставка, але не зважив на наявну у справі Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була підписана позичальником 16 березня 2010 року і в якій сторонами договору було узгоджено умови кредитування, що у розумінні ст.628 ЦК України є обов`язковим до виконання ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підписавши 16 березня 2010 року анкету-заяву та Довідку про ознайомлення із умовами кредитування, відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування. Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у справі №70/6058/17 від 04 грудня 2019 року та №382/327/19 від 12 лютого 2020 року. Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджено, що укладений між сторонами кредитний договір складається з ряда позицій, що у сукупності визначають кредитний ліміт і обсяг плати за користування ним. З урахуванням наданих позивачем доказів та норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові про стягнення заборгованості по процентам та пені, як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним, оскільки вимоги банку до відповідача щодо стягнення процентів та пені були обґрунтованими. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5. Згідноз п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою НБУ від 18 червня 2003 № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованогоп ервинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення). Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджений виписками по особовим рахункам, в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. Як вбачається з виписки по рахунку, відповідач після отримання карти активно користувалася кредитнимти коштами: неодноразово здійснював операції як щодо знятття готівки з карткового рахунку, розраховувалася за придбані товари, так і частково погашав заборгованість по кредиту. Отже ці докази є належними та допустимими, але не враховані судом першої інстанції, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову у стягненні заборгованості по процентам та пені. Відповідачем у суді першої інстанції заявлено вимогу про застосування позовної давності, оскільки вважає, що вимоги про погашення заборгованості позивач пред`явив до неї за межами строку позовної давності і тому, вирішуючи спір відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.61). крім того, заперечуючи проти розміру заборгованості за договором, свого розрахунку на спростування не надала. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Встановлено, що кредитний договір було укладено 16 березня 2010 року. Строк дії останньої картки визначено 04/2018 року. Останній платіж в рахунок виконання умов кредитного договору відповідач здійснила 24 квітня 2017 року на суму 307 грн.14 коп. З даним позовом Банк звернувся до суду 08 січня 2019 року. Таке свідчить про те, що позивач до суду з даним позовом звернувся у межах позовної давності,про що вірно зазаначив суд першої інстанції. У відповідності до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого до суду першої інстанції розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами на початок розрахункового періоду 16 березня 2010 року - 30% на суму залишку заборгованості за кредитом, яка діяла по 31 серпня 2014 року (дата, що міститься у розрахунку заборгованості). 01 вересня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшив процентну ставку до 34.8%., а з 01 квітня 2015 року - до 43.2%. З 01 червня 2015 року по 09 жовтня 2015 року розмір процентної ставки коливався, то збільшувався до 37.5 %, 43.2% , то зменшувався до 34.8%. З 10 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року розмір процентної ставки становив 43,2 %, а з 27 квітня 2016 року по 25 жовтня 2018 року - 42 %. Таким чином, з урахуванням зменшення та збільшення відсоткової ставки банком у односторонньому порядку (ст.10561 ЦК України), без повідомлення позичальника, апеляційний суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість по процентам, нарахована за період з 16 березня 2010 року - 30%. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові. Проте длказів повідмолення про зміну процентної ставки матерали справи не містять. Таким чином, з урахуванням зменшення та збільшення відсоткової ставки банком у односторонньому порядку (ст.1056-1 ЦК України), без повідомлення позичальника, апеляційний суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість по процентам, нарахована за період з 16 березня 2010 року - 30%. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом, а також те, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки. Строк дії кредитної картки сплинув 30 квітня 2018 року. Відтак, у межах строку кредитування до 30 квітня 2018 року відповідач мала, зокрема, повертати позивачеві кредит періодичними (щомісячними) платежами у розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості і сплачувати проценти у розмірі 2,5%. Колегія суддів звертає увагу на те, що після закінчення строку дії картки 30 квітня 2018 року право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, пеню за кредитом припинилися та банк мав право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 Ук України, а не у вигляді стягнення вказаних платежів, про що вказано у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). За такого, починаючи з 01 травня 2018 року, відповідач мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. З огляду на вказане аргументи позивача про те, що він мав право нараховувати передбачені договором проценти та пеню до повного погашення заборгованості за кредитом, після спливу визначеного договором строку кредитування з 30 квітня 2018 року, є необґрунтованими. Згідно наданого апеляційному суду представником позивача розрахунку, проведеного виходячи з письмово погодженого сторонами розміру відсоткової ставки 2,5% на місяць (30% річних) та станом на 28 жовтня 2018 року заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту) - 30277 грн.45 коп., заборгованості за відсотками і станом на 30 квітня 2018, і станом на 28 жовтян 2018 року - 15409 грн.70 коп. У письмових пояснення до цього розрахунку зазначно, що він не змінює позовних вимог позивача, а надається суду для забезпечення можливості дослідження всіх обставин справи. Відповідачкою розрахунок заборгованості за кредитним договором не оспорювався (копію було направлено їй), його правильність не спростована, а тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність заборгованості за відсотками. Зважаючи на те, що розрахунок заборгованості по процентам наданий до суду першої інстанції на суму 9 680 грн.83 коп. здійснено позивачем на підставі не погодженої сторонами процентної ставки, а новий розмір заборгованості є більшим ніж заявлено до стягнення та приймаючи до уваги заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, розмір заборгованості по відсоткам в даному випадку визначається в сумі 5940 грн.52 коп.: 30277 грн.43 коп. (заборгованість за кредитом) х 0,083% (процентна ставка в день (30% (ставка на рік):360(кількість днів у році) х 851 (кількість днів з 08 січня 2016 року по 30 квітня 2018 року по закінчення строку дії картки). Щодо обґрунтованості вимог про стягнення пені. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Оскільки судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань по поверненню кредитних коштів, то Банк відповідно до наведених умов договору має право на нарахування та стягнення пені за несвоєчасне повернення заборгованості за кредитом. Відповідно до довідки про умови кредитування, що власноруч підписала відповідач, передбачено нарахування пені. Порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а саме (ПЕНЯ=пеня(1)+пеня (2), де пеня(1)=(базова % ставка за договором)/ 30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2)=1% від заборгованості, але не менше 50 грн. в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше. Таким чином, судова колегія вважає за можливе розрахувати розмір пені, що підлягає до стягнення за 12 місяців ( з 08 січня 2018 по 08 січня 2019 року, але з обмеженнями по строку дії картки 30 квітня 2018 року) методом 1% від заборгованості, але не менше 50 грн. в місяць, нараховується раз на місяць. Отже пеня, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складається за розрахунком 302 грн. 77 коп. х 4 місяців = 1211 грн. 08 коп. грн. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентам та пені з підстав необґрунтованості є помилковим. З урахуванням викладеного рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення процентів та пені підлягає скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку. Рішення суду в частині задоволених вимог сторонами не оскаржувалося та не було предметом перегляду в цій частині, а тому його слід залишити без змін. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так як рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то відповідно до п. 13 ч. 1 ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені позивачем по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції у сумі 561грн.47коп. ( 37429.03 х 100%:156224.82 = 23.95%; 23.95 х 2343.73 : 100% = 561.47) та за подачу апеляційної скарги 163 грн.70 коп.(7151.6 х 100% : 125947,39 = 5.68% ; 2881.5 х 5.68% : 100 ). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам та пені скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість по процентам у розмірі 5940 ( п`ять тисяч дев`ятсот сорок) грн.52 коп. та пеню у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 08 коп. Це ж рішення в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 561 (п`ятсот шістдесят одна) грн. 47коп. судових витрат. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акционерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 163 (сто шістдесят три) грн.70 коп. судових витрат за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року.