Постанова 4821 № 705/1669/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/880/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/1669/19 Категорія: 304090000 Мазуренко Ю. В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2020 (повний текст складено 27.01.2020, суддя в суді першої інстанції Мазуренко Ю.В.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у квітні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 40326,84 грн. за кредитним договором б/н від 16.03.2010, що складається з: 8271,70 грн. - тіло кредиту, 3595,28 грн. - відсотки за користуванням кредитом, 26063,34 грн. - пеня, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1896,52 грн. - штраф (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (відсотки, пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2020 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку 8271,70 грн. заборгованості за тілом кредиту та 394,03 грн. судового збору, а в задоволенні решти вимог - відмовлено. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються у повному обсязі наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення та погодження відповідачу. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині незадоволення позовних вимог, позивач подав 23.03.2020 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафів та новим рішенням задовольнити ці вимоги банку, а в решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування вказано на те, що із анкети-заяви позичальника на отримання кредитних коштів вбачається, що вона ознайомився зі змістом умов кредитування в банку. Також позичальник підписала довідку про умови кредитування, що за правовими висновками ВС від 23.12.2019 у справі №375/250/18, від 11.09.2019 у справі №642/5533/15-ц, від 04.12.2019 у справі №750/6058/17-ц, від 11.09.2019 у справі №153/1334/16, від 18.12.2019 у справі №205/2825/18. У постановах ВП ВС від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 вказано на те, що зазначення у заяві на одержання банківських послуг вказівки позичальника про ознайомлення з умовами їх надання є достатнім доказом наявності між сторонами правовідносин, які регламентуються визначеними банком правилами. Правові позиції ВС, на які вказав суд, не є доказами у справі. Посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для висновку про не укладення договору. Використання кредитної картки позичальником свідчить про визнання нею наявності між сторонами справи відповідних правовідносин. Суд мав стягнути відсотки в розмірі облікової ставки НБУ. Надання банком безпроцентного кредиту забороняється. Якщо суд не погодився з розрахунком заборгованості відповідача, виконаним банком, він мав надати власний розрахунок. Відсутність виконання обов`язків по сплаті відсотків за користування кредитом з боку позичальника ставить під загрозу економічний добробут в країні. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 40326,84 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Отже предметом апеляційного перегляду в цій справі є рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 16.03.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.13). Дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомилася із договором надання банківських послуг до його укладення і погодилася з його умовами. Відповідачем одержано картку кредитка «універсальна». До кредитного договору банк додав витяг Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - Архів Умов та правил надання банківських послуг з веб-сайту https://privatbank.ua/terms/. Також суду надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» (30 днів пільгового періоду, 55 днів пільгового періоду, контракт, голд) в якому відсутні умови обслуговування картки «універсальна», як вказаної в анкеті-заяві на одержання банківських послуг. Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Згідно з п. 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов`язань за договором, в разі не виконання обов`язків за договором на вимогу банку позичальник зобов`язується виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в визначені банком терміни. Згідно з п.1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк (а.с.21-54). Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість в сумі 40326,84 грн., що складається з такого: 8271,70 грн. - тіло кредиту, 3595,28 грн. - відсотки за користуванням кредитом, 26063,34 грн. - пеня, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1896,52 грн. - штраф (процентна складова), За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У анкеті-заяві про надання банківських послуг від 16.03.2010, підписаній сторонами, відсутні умови договору про визначення розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємну частину договору, та на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «універсальна». Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цей Витяг з Умов та Витяг з Тарифів розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі, сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2010 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2019 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Витяг з Тарифів самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів враховує, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 16.03.2010 шляхом підписання анкети-заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, які обраховуються у порядку, визначеному позивачем, та відповідальність позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу. У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не заперечується) позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи щодо стягнення відсотків, пені та штрафів судом були обґрунтовано відхилені. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що із анкети-заяви позичальника на отримання кредитних коштів вбачається, що вона ознайомилася зі змістом умов кредитування в банку, адже з вищенаведених правових висновків ВС слідує, що у разі відсутності письмового погодження власне умов кредитування (в цій справі Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку), зазначення у анкеті-заяві на одержання банківських послуг про обов`язок позичальника ознайомитися з їх правилами на сайті банку не може встановлювати зміст кредитних правовідносин між сторонами. Слід враховувати, що для кредитного договору є обов`язковою письмова форма (ч.1 ст.1055 ЦК України). Апеляційний суд не погоджується з вказівкою скаржника на те, що позичальник підписала довідку про умови кредитування, що за правовими висновками ВС від 23.12.2019 у справі №375/250/18, від 11.09.2019 у справі №642/5533/15-ц, від 04.12.2019 у справі №750/6058/17-ц, від 11.09.2019 у справі №153/1334/16, від 18.12.2019 у справі №205/2825/18 є достатньою умовою для встановлення змісту правовідносин між сторонами, адже в цій справі відсутній документ з умовами для нарахування відсотків, пені та штрафів, вимоги про стягнення заборгованості по яким заявляє банк, який би був підписаний сторонами справи. Слід відхилити апеляційні посилання скаржника на те, що у постановах ВП ВС від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 вказано, що зазначення у заяві на одержання банківських послуг вказівки позичальника про ознайомлення з умовами їх надання є достатнім доказом наявності між сторонами правовідносин, які регламентуються визначеними банком правилами, адже в постанові ВП ВС від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вирішувалось питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу пакета акцій акціонерного товариства, а в постанові - ВП ВС від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 - про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, що не стосується предмету доказування в цій справі про стягнення кредитної заборгованості. Апеляційний суд відхиляє вказівку скаржника на те, що правові позиції ВС, на які вказав суд, не є доказами у справі, адже відповідні рішення ВС судом першої інстанції використано в цій справі для правильного застосування норм права, а не для встановлення фактичних обставин. Доводи скаржника про те, що не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для висновку про не укладення договору, апеляційний суд вважає слушними, однак в цій справі суд встановив фактичну наявність правовідносин між сторонами справи у зв`язку з чим і стягнув заборгованість по тілу кредиту. Натомість суд вказав на відсутність письмового, як того вимагає закон, погодження сторонами справи умов для нарахування відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності позичальника по сплаті пені та штрафів, що обумовило висновки про необґрунтованість відповідних позовних вимог. Фактичне використання кредитної картки позичальником свідчить про визнання нею наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, про що зазначає скаржник, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками та неустойкою, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі. Доводи скаржника про те, що суд мав стягнути відсотки в розмірі облікової ставки НБУ, слід відхилити, оскільки відповідні позовні вимоги не були предметом розгляду в суді, а згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Інші апеляційні доводи скаржника про те, що надання банком безпроцентного кредиту забороняється; якщо суд не погодився з розрахунком заборгованості відповідача, виконаним банком, він мав надати власний розрахунок та про те, що відсутність виконання обов`язків по сплаті відсотків за користування кредитом з боку позичальника ставить під загрозу економічний добробут в країні не можуть свідчити про те, що позивач довів доказами наявність між сторонами погоджених письмово в установленому порядку правовідносин, зміст яких визначав би порядок для нарахування відсотків за користування кредитними коштами та відповідальність позичальника у вигляді пені та штрафів, які б були нараховані, у порядку, визначеному банком в цій справі. Отже відповідні позовні вимоги є такими, що не підтверджуються доказами, про що вірно зазначив суд першої інстанції. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2020 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2020 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 28.04.2020. Суддя-доповідач Судді