Постанова 4821 № 703/909/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1382/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/909/18 Категорія: 304090000 Прилуцький В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2020 (повний текст складено 26.06.2020, суддя в суді першої інстанції Прилуцький В.О.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у квітні 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором б/н від 23.02.2007 в сумі 81069 грн. 86 коп., з яких: 4699 грн.89 коп. - заборгованість за кредитом, 71833 грн. 31 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією і штрафи відповідно до умов Угоди: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 3836 грн. 66 коп. штраф (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (відсотки, пеня та штрафи) банк порушує питання в даній справі. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2020 позов у справі залишено без задоволення. Суд вказав, що позивач пропустив строки позовної давності, про застосування наслідків спливу яких заявлено відповідачем, так як останній платіж по договору позичальником було вчинено 01.09.2014, а позов подано у квітні 2018 року. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 17.07.2020 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що в анкеті-заяві на одержання кредиту, яку підписала відповідач, позичальник висловив згоду на те, що між ним та банком укладено кредитний договір з належним дотриманням законодавства щодо письмової форми. Цим договором підтверджується факт передання в позику коштів банком. У постанові ВС у справі №755/18246/15-ц від 07.03.2018 вказано, що підпис в анкеті-заяві позичальника свідчить про погодження з умовами кредитування. Виписка про рух коштів підтверджує одержання кредиту відповідачем. У справі №444/9519/12 від 28.03.2018 ВП ВС вказала, що в межах строку кредитування відповідач повинен сплачувати банку кредит і відсотки періодичними платежами. У справі №441/569/17 від 21.03.2018 ВС вказав, що анкета-заява, підписана позичальником, з обов`язком останнього ознайомлюватися з умовами кредитування є достатнім доказом наявності між сторонами справи кредитних правовідносин. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 81069 грн. 86 коп. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 23.02.2007 між ВАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви (а.с.8 т.1). У цій заяві зазначено, що відповідач отримала кредит в банку в розмірі 2250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 7 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється щомісячно починаючи з 1 по 25 число кожного місяця. Базова відсоткова ставка складає 22,8 відсотків річних з розрахунку 360 днів в році. Позичальник сплачує банку комісію за кредитне обслуговування у сумі 1% від суми боргу. Дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послу складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомилася із договором надання банківських послуг до його укладення і погодилася з його умовами. До кредитного договору банк додав Умови і Правила надання банківських послуг (а.с.9-14 т.1), п.5.3 яких передбачено право банку в односторонньому порядку змінювати, зокрема, розмір відсоткової ставки як складової Тарифів банку. Пунктом 6.5 Умов встановлено обов`язок позичальника погашати заборгованість за кредитом та відсотками на умовах, встановлених договором. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість в сумі 81069 грн. 86 коп., з яких: 4699 грн.89 коп. - заборгованість за кредитом, 71833 грн. 31 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією і штрафи відповідно до умов Угоди: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 3836 грн. 66 коп. штраф (процентна складова). При цьому з розрахунку заборгованості позичальника на а.с.5-7 т.1 вбачається, що 4699 грн.89 коп. це прострочена заборгованість за кредитом. За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві про надання банківських послуг від 23.02.2007, підписаній сторонами, вказано відсоткову ставку по договору в розмірі 22,8 відсотка річних, однак не передбачено відповідальності у виді пені та штрафів, вимоги про що заявлено банком. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту, відсотків, пені та штрафів, посилався на надані Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили положення, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі та щодо відповідальності у виді сплати пені та штрафів. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2007 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2018 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків у розмірах, визначених банком, відмінних ніж 22,80 % (що вказано у заяві на отримання кредиту), надані банком Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що розрахунок заборгованості по відсотках за користування кредитом банк здійснює виходячи із відсоткової ставки як 22,8 % (як вказано в заяві на одержання кредиту) так і 30%, 34,80%, 43,20%. При цьому право банку на зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку вбачається зі змісту п.5.3 долучених до позову Умов, які в установленому порядку не підписані позичальником. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 23.02.2007 шляхом підписання заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, які обраховуються у порядку, визначеному позивачем (у розмірі відмінному від 22,8 %), та відповідальність у виді сплати пені та штрафів, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. При цьому апеляційний суд не може погодитися з правильністю висновків суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строки позовної давності для пред`явлення позову, так як останній платіж позичальником вчинено 01.09.2014, а позов подано у квітні 2018 року, з урахуванням такого. Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У даному випадку висновки суду першої інстанції стосуються чергових місячних платежів по кредитному договору, а не вимог банку про повне погашення кредитної заборгованості. При цьому строком кредитування є строк дії картки позичальника - у даному випадку це по 31.01.2017 (а.с.95 т.1). Отже позивач мав можливість заявити вимоги про погашення наявної кредитної заборгованості по 30.01.2020. Таким чином строк позовної давності щодо повернення кредиту в цілому у даній справі банком не пропущено. Колегія суддів зауважує, що укладений між сторонами кредитний договір від 23.02.2007 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також те, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що складається з тіла кредиту та простроченого тіла кредиту. Такі висновки узгоджуються з практикою ВС у постанові від 12.02.2020 у справі №365/159/19. Отже позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в розмірі 4687,83 грн. визначеному на момент закінчення строку дії картки (строку кредитування) є обґрунтованими. Визначаючи розмір відсотків, апеляційний суд приймає до уваги, що сторони погодили сплату відсотків в розмірі 22,8% річних. Позов до суду пред`явлено у квітні 2018 року, отже у межах строків позовної давності (тобто до квітня 2015 року) банк вправі нарахувати на наявну кредитну заборгованість, про яку вказано вище, відсотки у погодженому розмірі. Таким чином розмір позичальника по відсотках за користування кредитом за обставин цієї справи складає 3093,17 грн. Одночасно апеляційний суд не погоджується з обґрунтованість вимог банку щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту, оскільки банк, встановивши комісію за обслуговування кредиту, не вказав, за які саме послуги стягується плата, що згідно практики ВС у постанові від 27.12.2018 у справі №695/3474/17 свідчить про незаконність таких позовних вимог. Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що з підписаної позичальником заяви вбачається факт передання в позику коштів банком та про те, що виписка про рух коштів підтверджує одержання кредиту відповідачем, адже дані обставини свідчить про наявність між сторонами справи кредитних правовідносин, що під сумнів не ставиться, однак не дає підстави для нарахування позичальнику заборгованості по відсоткам на підставі положень договору, які належним чином в письмовій форму не узгодженні сторонами. Посилання скаржника на те, що у постанові ВС у справі №755/18246/15-ц від 07.03.2018 вказано, що підпис в анкеті-заяві позичальника свідчить про погодження з умовами кредитування, а в справі №441/569/17 від 21.03.2018 - анкета-заява, підписана позичальником, з обов`язком останнього ознайомлюватися з умовами кредитування є достатнім доказом наявності між сторонами справи кредитних правовідносин, за обставин цієї справи слід відхилити, оскільки з правових висновків ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18 та ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17 вбачається неможливість врегулювання правовідносин з приводу надання кредиту банком фізичній особі за допомогою не погоджених у письмовому вигляді положень договору. Також посилання скаржника на те, що у справі №444/9519/12 від 28.03.2018 ВП ВС вказала, що в межах строку кредитування відповідач повинен сплачувати банку кредит і відсотки періодичними платежами апеляційний суд оцінює критично, адже в даному випадку позивач не довів наявність погоджених сторонами договірних умов для нарахування відсотків. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2020 у даній справі слід скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог у справі, якою стягнути на користь банку з позичальника тіло кредиту в сумі 4687,83 грн. та 3093,17 грн. відсотків за користування кредитом, а в задоволенні решти вимог банку слід відмовити за необґрунтованістю. На підставі ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог у справі (9,6 %) з відповідача на користь банку слід стягнути 422,88 грн. (1762+2643)* 9,6 % судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - задовольнити частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2020 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - скасувати. Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 23.02.2007, яка складається з тіла кредиту в сумі 4687,83 грн. та відсотків за користування кредитом в сумі 3093,17 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 422,88 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 19.08.2020. Суддя-доповідач Судді