Постанова 4814 № 528/984/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/984/18 Номер провадження 22-ц/814/1240/20Головуючий у 1-й інстанції Татіщева Я. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М, розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2020 року (час ухвалення судового з 11:37:02 до 13:15:18; дата виготовлення повного тексту судового рішення - 28 лютого 2020р.) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 14 098 грн. 80 коп. за кредитним договором №б/н від 11.01.2012 року, а також - судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за недоведеністю. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17), дав неправильну оцінку доказам, якими достеменно підтверджується обізнаність відповідача з умовам укладеного кредитного договору, а також підтверджується розмір заборгованості. Окрім того, в апеляційній скарзі звертається увага на те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про компенсацію витрат на правову допомогу, не виконав вимоги ч.3 і ч.4 ст.137 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.371, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку (а.с.8). Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості (а.с.9). Згідно довідок АТ «Приватбанк» у межах дії кредитного договору від 11 січня 2012 року ОСОБА_1 видані такі кредитні картки (а.с.155,171): № НОМЕР_1 , дата видачі - 01.02.2013 року, строк дії - до 07/16; № НОМЕР_2 , дата видачі - 25.10.2013 року, строк дії - до 09/17; № НОМЕР_3 , дата видачі - 08.09.2015 року, строк дії - 09/19; № НОМЕР_3 , дата видачі - 14.12.2015 року, строк дії - 09/19; № НОМЕР_4 , дата видачі - 20.02.2017 року, строк дії - 09/18. Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», загальна сума заборгованості станом на 02 жовтня 2018 року становить 14 098 грн. 80 коп., з яких: 3 074 грн. 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 120 грн. 30 коп. - відсотки за користування кредитом; 8 756 грн. 07 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 500 грн. штраф (фіксована частина); 647 грн. 56 коп. штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту ознайомлення відповідача з Умовами і Правилами надання банківських послуг у Приват Банку, а надані Банком письмові докази, зокрема, копія анкети-заяви, виписки по рахункам, довідки про видачу кредитних карток містять суперечності, які не підтверджують існування заборгованості у розмірі, про яку заявлено Банком. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції у відповідності до наведеної норми процесуального закону правомірно керувався при вирішенні цього спору правовими позиціями, що викладені у постановах ВП ВС від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та ВС у справі № 344/3627/169-ц від 12.06.2019 року. Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справ у подібних правовідносинах зробила такі висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що відповідач не підтвердив свою згоду з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи, а Банк не довів зворотнє належними і допустимими доказами. У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду світлокопію анкети-заяви від 02.11.2011 року (а.с.8), у якій не зазначено вид кредитної картки, що видається, розмір кредитних коштів, що надаються позичальнику, строк, на який вони надаються, розмір процентів за користування кредитними коштами, наслідки прострочення позичальника, тощо. Надані Банком світлокопії Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.9) і Витягу Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.10 - 24) не містять підпису відповідача та/або ж інших відміток, які б давали можливість зробити обґрунтований висновок про те, що саме з цими документами був ознайомлений відповідач. Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України і дав належну оцінку пред`явленим Банком доказам. Аналізуючи інформацію, наявну у виписках по рахунках (а.с.148-154, 164-170, 221-227), суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що ці дані не узгоджуються із даними про видачу кредитних карток відповідачу (а.с.155,177), не містять даних про розмір кредитного ліміту, дати його встановлення. З наявних у суду документів вбачається, що заява-анкета підписана відповідачем у січні 2012 року, а кредитний ліміт встановлено лише у лютому 2017 року. Не дивлячись на вимогу суду, Банк не надав у справу оригінал кредитної справи і виписку по рахунку за період з 2012 по 2013 рік. При цьому в апеляційній скарзі відсутні доводи, спростування та/або ж пояснення щодо виявлених судом суперечностей у наданих документах. Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог, апеляційний суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Стосовно вирішення судом першої інстанції питання про компенсацію витрат на правничу допомогу апеляційний суд виходить з таких міркувань. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Наведені правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 690/408/17. Як вбачається з матеріалів справи, у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надані такі документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 17 вересня 2019 року і додаток до нього №1 (а.с.85-87), мінімальні ставки адвокатського гонорару (а.с.88), меморіальні ордери (а.с.89,90, 187,188), акт виконаних робіт (а.с.189). Наданими належними і допустимими доказами підтверджується, що на умовах і в порядку, визначеному укладеним договором, адвокат Калінін С.К. надав ОСОБА_1 правові послуги з представництва його інтересів у цьому спорі, за що було сплачено грошові кошти у сумі 5 000 грн. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно застосував приписи ст.137, ст.141 ЦПК України та, керуючись принципами реальності і розумності, визначив справедливу суму компенсації витрат за правничу допомогу, врахував час, витрачений адвокатом на представництво інтересів, у тому числі у судових засіданнях, кількість складених ним процесуальних документів, складність справи. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, п.2 ч.1 ст.374, ст.375, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2020 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов