Ухвала КАС ВС № 420/7292/19

УХВАЛА 27 квітня 2020 року Київ справа №420/7292/19 адміністративне провадження №К/9901/10102/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шишова О.О., суддів - Дашутіна І.В., Яковенко М.М. перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 420/7292/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,- установив: Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року, яку залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року, позовну заяву було повернуто позивачу з підстав визначених частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Положеннями пункту 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у встановлений суддею-доповідачем строк позивачем не усунуто недоліки. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вищенаведеним висновком, враховуючи наступне. Як убачається з матеріалів касаційної скарги, 13 грудня 2019 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду визнано неповажними підстави, викладені у заяві ОСОБА_1 про поновлення йому строку звернення до суду із вимогами до Управління служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці; позовну заяву залишено без руху, серед іншого, на підставі ст. 123 КАС України та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали на усунення недоліків. 28 грудня 2019 року (в термін встановлений судом) від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Проте, належних та допустимих доказів для визнання причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважними позивачем надано не було, а обставини, на які заявник посилається не є такими, що виключають можливість своєчасного звернення до суду з цим позовом. Покладені в основу клопотання про поновлення шестимісячного строку звернення до суду, пропущеного більш ніж на чотири роки, позивач пов`язує виключно з обставиною його ознайомлення 12.09.2019 з результатами Висновку судово-почеркознавчої експертизи № 19-863 від 12.08.2019, складеного судовим експертом в межах кримінального провадження № 42016160000000162, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення). Також, позивач посилається на те, що він був упевнений в тому, що в допуску до державної таємниці йому було відмовлено на підставі складеної ним в 2014 р. анкети на отримання допуску до державної таємниці при призначенні на посаду слідчого. При цьому в листі від 16.03.2015 № 65/11/922 ДСК, який надійшов до ГУ ДФС в Одеській області 17.03.2015, йому відмовлено у допуску до державної таємниці, проте не зазначено підстави для такої відмови. Наразі позивач впевнений, що йому відмовили на якійсь іншій підставі, наводячи в якості прикладу неповноту документів. Вирішальною обставиною для визнання пропущеного строку поважним в даному випадку є те, що позивач був обізнаний щодо рішення Управління Служби безпеки України в Одеській області, яким йому відмовлено в наданні допуску до державної таємниці в 2015 році, розумів та усвідомлював наслідки такого рішення, однак тривалий час не вчиняв жодних дій задля зміни правового стану, який пов`язаний з цим рішенням. При цьому, щодо підстав для такої відмови, позивач не був обізнаний як станом на 2015 р., так і під час звернення із даним позовом, оскільки як він сам вказує, це міг бути неповний пакет документів, наводячи відповідний приклад. Отже, знаючи про відмову в допуску до державної таємниці в 2015 р., внаслідок чого його було звільнено з публічної служби, позивач усвідомлював негативний результат оформлення права на доступ до секретної інформації, проте не вчиняв жодних дій щоб змінити цей стан, дізнатися про підстави прийняття відповідного рішення. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неповажність причин пропуску позивачем процесуального строку. Враховуючи положення частини першої та другою статті 123 КАС України та те, що недоліки у встановлений строк усунені не були, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо повернення позову. Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Обґрунтування касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій доводів та не спростовують висновків останніх. Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судами норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суди прийшли до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року.

2. Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й не оскаржується. Суддя-доповідач О.О. Шишов Судді І.В. Дашутін М.М. Яковенко