Постанова 4822 № 725/3655/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 року м. Чернівці справа № 725/3655/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретар Вовкун Н.Ю. позивач ОСОБА_1 відповідачі Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради, державний реєстратор Карвацька Галина Федорівна, ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2020 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О.І. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме на 61/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (житловий будинок літера А житловою площею 43,80 кв.м, сарай літера Б, сарай літера В, вбиральня літера Г, огорожа №1-3), які розташовані по АДРЕСА_1 . Посилалася на те, що 26 вересня 2005 року згідно договору купівлі-продажу № 651561 вона набула право власності на 58/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 та зареєструвала відповідне право власності. Державний реєстратор Карвацька Г.Ф. за заявою ОСОБА_2 здійснила незаконну реєстрацію права власності заявника на 61/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що право власності на 58/100 частин вказаного нерухомого майна на час цієї реєстрації було зареєстровано за позивачкою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2020 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_2 було відомо про існування рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2005 року, № 654/14 «Про затвердження актів державних технічних комісій щодо прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, будинковолодіння, окремих квартир та присвоєння поштової адреси» та роз`яснено право на його оскарження. Відсутні також докази того, що ОСОБА_2 надав згоду на проведений Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації перерахунок часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами з надвірними будівлями та спорудами. Такий спір у судовому порядку не вирішувався. Право власності ОСОБА_2 на 61/100 частини у спірному житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами не було скасовано, нове свідоцтво про право власності на змінену частку йому не видавалося. ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що ОСОБА_2 було відомо про існування рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2005 року, № 654/14 «Про затвердження актів державних технічних комісій щодо прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, будинковолодіння, окремих квартир та присвоєння поштової адреси», про що вбачається з рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 березня 2011 року. Також ОСОБА_2 було відомо про належність 58/100 частин у спірному будинку з надвірними будівлями та спорудами позивачці. Судом першої інстанції не враховано, що колишній співвласник ОСОБА_3 за згодою іншого співвласника ОСОБА_2 провела добудову своєї частки у житловому будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , внаслідок чого її частка була перерахована Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації. За наявності рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2005 року, № 654/14 «Про затвердження актів державних технічних комісій щодо прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, будинковолодіння, окремих квартир та присвоєння поштової адреси» державний реєстратор повинна була зареєструвати право власності ОСОБА_2 на 42/100 частини спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами. ОСОБА_2 , звертаючись до державного реєстратора про реєстрацію права власності на 61/100 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, діяв недобросовісно, оскільки був проінформований про зміну розміру своєї частки. З огляду на вказане ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі. Державний реєстратор Карвацька Г.В. провела реєстраційні дії на користь відповідача ОСОБА_2 , керуючись нормативними документами, які втратили чинність, та не врахувала те, що право власності позивачки вже було зареєстроване на час звернення ОСОБА_2 з відповідною заявою. Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Начальник відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління міської ради Єркіна А.І. подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Посилалася на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є помилковими. Зазначала, що ОСОБА_2 було подано всі необхідні та достатні документи для державної реєстрації права власності на спірне майно. В процесі розгляду заяви ОСОБА_2 державний реєстратор здійснила всі необхідні реєстраційні дії, передбачені законодавством чинним на час такої реєстрації. ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є помилковими. Зазначав, що він не заперечував проти проведення добудови кухні, коридору, ванної кімнати до житловому будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , однак така добудова до будинку була проведена в значно більшому розмірі без дозволу органів місцевого самоврядування. Вказана добудова не змінює розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності. ОСОБА_2 є власником 61/100 частини у спірному житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами, що підтверджено відповідними доказами, а тому мав право на державну реєстрацію вказаного права. Позивачкою в позовній заяві не доведено які саме дії вчинив ОСОБА_2 , які б свідчили про протиправність рішення державного реєстратора.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 26 вересня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі - продажу 58/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.31 т .1). 3 жовтня 2005 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 58/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 3 жовтня 2005 року №8520226 (а.с.32). Згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_6 внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно №21480830, а саме житловий будинкок з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 квітня 1978 року (а.с.34 т.1). 5 червня 2018 року державним реєстратором Шевчук Н.С. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на 58/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходиться по АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме наявності вказаної вище реєстрації права власності на частку у спірному нерухомому майні за ОСОБА_2 (а.с.39 т.1) . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про відмову в позові з підстав, які зазначені в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом, просив застосувати неефективний спосіб захисту своїх прав. Відповідно до правил статей 2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі №310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 1 липня 2004 року, № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію прав (стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Судувиклала в постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18. З позовної заяви вбачається, що позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на 61/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами індексний номер 36229096 від 20 липня 2017 pоку, а не запис про проведену державну реєстрацію права відповідача на нерухоме майно. З огляду на вказане, оскарження рішення суб`єкта державної реєстрації про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке вичерпує свою дію внесенням відповідного запису, не відновить порушене, на думку позивачки, право, оскільки сам запис про державну реєстрацію залишиться чинним. Апеляційний суд не робить висновку про обґрунтованість та доведеність позову, оскільки суд може зробити такий висновок лише у разі звернення позивача до суду з позовом щодо застосування ефективного способу захисту. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала у пункті 86 постанови від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2020 року змінити, виклавши його резолютивну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 24 квітня 2020 року. Головуючий О.О. Одинак Судді Н.К. Височанська І.М. Литвинюк