Постанова 4805 № 279/5997/19
від 22.04.2020 ·УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/5997/19 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П. Категорія 46 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №279/5997/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 16 січня 2020 року суддею Коваленко В.П. у м. Коростені, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником 55/100 частин вказаного будинку, у якому зареєстрований її син, відповідач у справі. Останній з 2004 року добровільно змінив своє місце проживання, у спірному будинку не проживає, не приймає участі в утриманні житла, чим перешкоджає їй у здійсненні її прав власника. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 січня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення її позовних вимог. На думку заявника, суд не врахував факту не проживання ОСОБА_2 у будинку без поважних причин з 2004 року, що у відповідності до положень ст. 405 ЦК України, є підставою для втрати ним права користування цим житлом. Крім того, суд не врахував, що відповідач більше 15 років не сплачує за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим, вона не може оформити субсидію. Останній виїхав до Російської Федерації, де має постійне місце реєстрації та житло. Вказала, що ОСОБА_2 повідомив її по телефону, що не має наміру повертатися в Україну та не заперечує проти задоволення її позову. До апеляційної скарги додала копію нотаріально посвідченої у Російській Федерації заяви ОСОБА_2 від 11.02.2020, у якій останній просить задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 та визнає апеляційну скаргу. Сторони до суду апеляційної інстанції не з`явились. Позивачка 21.04.2020 надіслала заяву, у якій просила відкласти розгляд справи, посилаючись на введені на території України карантинні заходи з метою запобігання поширення короновірусу. Відповідач, у своїй заяві від 21.04.2020 просив розглядати справу у його відсутність, визнав апеляційну скаргу та зазначив, що був позбавлений можливості визнати позов в суді першої інстанції у зв`язку з необізнаністю про дату і час судового засідання. За таких обставин, суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником 55/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8). У даному будинку зареєстрований її син - відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7, 11). Останній не проживає у будинку з 2004 року без поважних причин, що підтверджується даним актом від 06.11.2019 (а.с.12). Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрований у будинку як член сім`ї позивачки, а тому зберігає за собою право користування житлом, а також з того, що втрата житла згідно практики Європейського суду з прав людини є найбільш крайньою мірою втручання у право на повагу до житла. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом ч.2 ст. 405 ЦК України, відповідно до якої член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Тому, встановивши, що ОСОБА_2 не проживає у будинку з 2004 року без поважних причин, а інша домовленість між сторонами щодо права користування житлом відсутня, суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач зберігає за собою право користування житлом. Крім того, як вбачається з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 11.02.2020 останній визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та апеляційну скаргу останньої, посилається на відсутність зацікавленості у користуванні спірним житлом та неповернення його в Україну (а.с. 39). Посилання суду на те, що втрата житла згідно практики Європейського суду з прав людини є найбільш крайньою мірою втручання у право на повагу до житла, у даному випадку є помилковим, оскільки відповідач має зареєстроване місце проживання у Російській Федерації, що підтверджується наданими до нотаріально посвідченої заяви документами (а.с. 40-42). За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням колегією суддів нового судового рішення про задоволення позову та визнання відповідача таким, що втратив право на користування належним позивачці будинком. Судові витрати у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 , на користь якої ухвалено рішення суду, звільнена від сплати судових витрат (а.с. 36). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 січня 2020 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 24 квітня 2020 року.