Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/8802/17

23.04.20 22-ц/812/591/20 Провадження №22-ц/812/591/20 ПОСТАНОВА Іменем України 23 квітня 2020 року м. Миколаїв справа № 490/8802/17 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 10 лютого 2020 року під головуванням судді Чулупа О.С., повний текст ухвали складений цього ж дня, В С Т А Н О В И В У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди. Позивач зазначала, що вона є власником 31/100 частини домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 1993 року, реєстровий № 3-6734 та угоди про поділ спадкового майна від цієї ж дати, реєстровий № 3-6736. Відповідачці на підставі договору дарування від 05 липня 2016 року належить 16/100 частин вищезазначеного домоволодіння. Як вказала ОСОБА_1 , самочинне здійснення відповідачкою реконструкції житлового будинку призвело до руйнування частини будинку позивачки, що встановлено комісією відділу комунального господарства та благоустрою Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради 14 вересня 2017 року. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 остаточно просила стягнути з відповідачки на її користь вартість зруйнованого майна у розмірі 716 241грн. 14 січня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову в якій просила накласти арешт на майно (кошти), що належать ОСОБА_4 на праві приватної власності, заборонити відповідачці укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного майна, в тому числі: накласти обтяження у вигляді арешту на 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_5 ; заборонити державному реєстратору Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради вчиняти дії з реєстрації права власності та інших речових прав щодо нерухомого майна, що належить на праві приватної власності відповідачці, в тому числі, за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали, просила її скасувати. Як вказала позивач, заява про забезпечення позову була розглянута судом з порушенням вимог ст.ст. 149, 153 ЦПК України. На думку апелянта, суд не врахував розміру позовних вимог та інших обставин, викладених нею в заяві про забезпечення позову на підтвердження доводів, щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивачки - ОСОБА_6 - підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги. ОСОБА_2 в судове засідання вдруге не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена через свого представника - адвоката Бернікову І.О. (а.с. 46-47), 09 квітня 2020 р. від неї надійшла заява, в якій відповідачка зазначає, що апеляційну скаргу вважає неправомірною та просить розглядати справу у її відсутність. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 червня 2018 року про виправлення описки) була задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_7 шляхом накладення арешту на 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є відповідачка, та останній було заборонено виконання будь-яких будівельних, ремонтних робіт або робіт із благоустрою її частини будинку (а.с. 85-89 т. 1). Ухвалою цього ж суду від 16 вересня 2019 року даний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду (а.с. 134 т. 2). Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_8 про скасування заходів забезпечення позову, що були встановлені ухвалами суду від 14 та 20 червня 2018 року (а.с. 145 т. 2). Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2019 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду - скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 201-205 т. 2). 14 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на майно (кошти), які належать ОСОБА_4 на праві приватної власності, заборонити ОСОБА_4 укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного майна, в тому числі: накласти обтяження у вигляді арешту на 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_5 ; заборонити державному реєстратору Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради вчиняти дії з реєстрації права власності та інших речових прав щодо нерухомого майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану заяву ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що відповідачка має намір відчужити свою частину будинку , а тому невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання судового рішення у разі у випадку задоволення її позову з огляду на розмір заявлених нею позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено обставин того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Предметом позову ОСОБА_1 є вимога про відшкодування 716241грн. майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження її частини домоволодіння, яку вона просить стягнути з відповідачки. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, не врахував значну ціну позову у цій справі 716 241 грн. З огляду на вищевикладене, повністю відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги ст. 149 ЦПК України та той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі його задоволення. Разом з цим судова колегія вважає, що застосування усіх заявлених позивачем, видів забезпечення позову в даному випадку є недоцільним. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка є власником 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27). Доказів, які б свідчили про наявність у відповідача іншого майна, матеріали справи не містять. Враховуючи характер правовідносин сторін, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свій позов, колегія суддів вважає, що існують підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову - шляхом накладення арешту на 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_8 . Застосовуючи такі заходи забезпечення позову, колегія суддів враховує, що законодавством збалансовані права як особи, яка ініціює питання про забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовані (ст.ст. 154, 159 ЦПК України). Арешт майна зводиться лише до тимчасового обмеження прав власника щодо розпорядження майном до вирішення спору по суті та дотримання цих прав гарантується можливістю застосування правового механізму зустрічного забезпечення та відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову. За такого, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення - про часткове задоволення заяви про забезпечення позову - шляхом накладення арешту на належні відповідачці 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на 16/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_9 . В іншій частині клопотання про забезпечення позову - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: В.В. Коломієць Судді О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року