Постанова Миколаївський апеляційний суд № 481/1313/19

23.04.20 22-ц/812/794/20 Провадження № 22-ц/812/794/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 року м. Миколаїв справа № 481/1313/19-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О., із секретарем Андрієнко Л.Д., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 3 березня 2020 року суддею Ціпивко І.І., в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 13 березня 2020 року), У С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позивач зазначав, що з 5 квітня 2008 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте спільне життя з відповідачкою не склалось. Відносини постійно погіршувались, виникали конфлікти, сварки, що призвело до втрати взаєморозуміння , поваги та любові. Сім`я фактично розпалася, а шлюб існує лише формально. З червня 2019 року він залишив сім`ю та проживає окремо. Шлюбних стосунків з відповідачкою не підтримує, спільне господарство не веде, а тому подальше збереження шлюбу суперечить їх інтересам та інтересам дітей. Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на бажання зберегти сім`ю з трьома малолітніми дітьми та просила суд надати строк для примирення. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 5 листопада 2019 року сторонам надано строк для примирення три місяця. Провадження у справі зупинене. Ухвалою того ж суду від 6 лютого 2020 року провадження у справі відновлено з закінченням строку для примирення. В судовому засіданні 3 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 позов підтримав, наполягаючи та розірванні шлюбу, який вважає лише формальним, а спільне проживання - неможливим. Відповідачка ОСОБА_2 проти розірвання шлюбу заперечувала, посилаючись на те, що малолітнім дітям потрібен батько. Але пояснила, що наданий судом строк для примирення жодних результатів не дав, оскільки позивач не бажає з нею спілкуватись. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 3 березня 2020 року позов задоволено. Шлюб, укладений 5 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Відповідачці залишено шлюбне прізвище ОСОБА_6 , та з неї стягнуто на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просила рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт посилалась на те, що позов ОСОБА_1 є наслідком негативного психоемоційного стану, а дійсні причин для розірвання шлюбу відсутні. Розірвання шлюбу суперечить інтересам як обох з подружжя, так і дітей. З червня 2019 року позивач дійсно проживає та працює в м. Чернігові, а тому його відсутність має тимчасовий характер. Також апелянт вважала безпідставним відшкодування за її рахунок судових витрат позивача, оскільки має на утриманні трьох малолітніх дітей та перебуває у скрутному матеріальному становищі. Правом відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. Відповідно до частини 1 чи 2 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає. Що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Правилами частини 3,4 статті 56 СК передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явленим одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК). За загальним правилом позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, за виключенням певних випадків (частини 2-4 статті 110 СК). Положення статті 111 СК налають суду право вжити заходи щодо примирення подружжя за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Правилами статті 112 СК передбачені підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя. Так, відповідно до цієї норми суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З матеріалів справи вбачається, що 5 квітня 2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новобузького районного управління юстиції Миколаївської області за актовим записом № 25 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка ОСОБА_6 , дружини ОСОБА_6 (а.с. 10). Подружжя мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15, 16, 17). Сімейні відносини між сторонами припинені з червня 2019 року. Проте ці обставини сторони пояснюють по-різному. Позивач посилається на те, що змінив місце постійного проживання, переїхавши до Чернігівської області. Відповідачка обґрунтовує переїзд чоловіка наміром ремонтувати дачу в цій місцевості для сім`ї. Проте з цього часу сторони проживають окремо. Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 на даний час є Чернігівська область. Вимогу розірвати шлюб ОСОБА_1 обґрунтовував відсутністю будь-якого взаєморозуміння з дружиною, постійними сварками, окремим проживанням та стійким небажанням відновлювати подружні стосунки. Враховуючи позицію відповідачки, яка заперечувала наявність причини для розірвання шлюбу при наявності трьох дітей, та з метою запобігання прийняття позивачем невиваженого рішення, суд відповідно до статті 111 СК визначив строк для можливого примирення подружжя 3 місяці (а.с. 38). З пояснень сторін в судовому засіданні суду першої інстанції за цей час (з листопада 2019 року по лютий 2020 року) взаємовідносини подружжя не змінилися, сторони проживають окремо, позивач відмовляється спілкуватись з дружиною. Позивач ОСОБА_1 категорично заперечує проти подальшого спільного проживання та збереження шлюбу, проживає в іншій області. В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 , повністю підтримуючи всі підстави для розірвання шлюбу, викладені в позовній заяві, ухилився від детального опису конкретних взаємовідносин з дружиною, що стали для нього дійсною причиною неможливості поновлення подружніх стосунків. Таку позицію позивача відповідачка вважала недоведеністю підстав для розірвання шлюбу, які передбачені статтею 112 СК. Проте, оцінюючи ці обставини, суд враховує і принцип статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яким кожному гарантоване право на повагу до його приватного та сімейного життя та обмеження втручання у цю сферу відносин людини, а тому вважає примушення позивача до оприлюднення окремих аспектів особистих стосунків з дружиною порушенням цього принципу. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо (постанова ВС/КС від 28 листопада 2018 року у справі № 206/3459/16-ц). При цьому суд усвідомлює, що сім`я є однією з найбільших цінностей для людини. Інтересам дітей відповідає спільне проживання та виховання обома батьками, але за умови створення ними в сім`ї атмосфери взаєморозуміння, поваги та любові. Але, водночас, суд усвідомлює і той факт, що відмова у розірванні шлюбу на вимогу відповідачки не може примусити позивача поза його волею повернутись до родини, налагодити відносини з дружиною, відновити взаєморозуміння, повагу та любов до неї, а відтак створити для дітей умови, сприятливі для належного виховання. Отже, враховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об`єктивну недоступність для оточуючих, примушення одного з подружжя до збереження шлюбу, при наявності на це його категоричного заперечення, апеляційний суд вважає порушенням вимог статей 24, 55 та 56 СК України. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, передбачених статтею 112 СК України. Враховуючи вищезазначене, заперечення апелянта щодо недоведеності позивачем підстав для розірвання шлюбу, а також посилання ОСОБА_2 на бажання відновити сімейні стосунки, не може стати дієвим фактором для відновлення подружніх та сімейних стосунків сторін та бути достатньою підставою для відмови у розірванні шлюбу. Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 . Разом з тим, суд першої інстанції, керуючись правилами статті 141 ЦПК відшкодував судові витрати ОСОБА_1 за рахунок відповідачки ОСОБА_2 . Проте, встановлення правил, визначених цими нормами, мало на меті відшкодування судових витрат за рахунок сторони, яка порушила права іншої сторони, на користь якої ухвалене рішення. Характер спору про розірвання шлюбу таких порушень прав позивача відповідачкою, яка прагнула зберегти шлюб, не містять. Отже, враховуючи, що саме позивач залишив сім`ю, ініціював розірвання шлюбу, а з відповідачкою залишились проживати троє малолітніх дітей та вона перебуває у віпустці по догляду за дитиною, апеляційний суд вважає, що судові витрати мають бути віднесені на рахунок позивача ОСОБА_1 . Таке застосування норм процесуального законодавства, враховуючи конкретні обставини справи та основоположний принцип верховенства права, за позицією апеляційного суду відповідає засадам розумності та справедливості. Судове рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. Керуючись статями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 3 березня 2020 року змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини рішення висновки про стягнення з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 768, 40 грн. судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: І.В.Лівінський Н.О.Шаманська --------------------------------- Повну постанову складено 23 квітня 2020 року