Постанова Київський апеляційний суд № 760/27371/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року м. Київ Справа № 760/27371/24 Провадження: № 22-ц/824/5947/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Застрожнікової К. С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 01 листопада 2009 року та мають двох спільних дітей. Зазначав, що внаслідок різних поглядів на сімейне життя між подружжям втрачено взаєморозуміння, почуття любові та поваги одне до одного. Сторони фактично припинили сімейно-шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не підтримують подружніх стосунків та не проживають однією сім`єю. Посилався на те, що примирення між сторонами неможливе, а подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам, у зв`язку з чим просив суд розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києвавід 21 листопада 2025 рокупозов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 листопада 2009 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненськомурайоні Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 1762. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином фактичні взаємовідносини між подружжям, дійсні причини звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу та не врахував наявність у сторін двох неповнолітніх дітей. Також вказує, що суд, вирішуючи питання щодо надання сторонам строку для примирення, лише частково задовольнив її клопотання, оскільки замість запитуваного шестимісячного строку надав сторонам лише три місяці для відновлення сімейних відносин. Крім того, наголошує, що сторони тривалий час перебували у шлюбі, мають спільних дітей, а також низку спільних побутових та сімейних питань, які залишаються невирішеними. На її думку, збереження шлюбу сприяло б врегулюванню таких питань та відповідало б інтересам сім`ї, тоді як суд першої інстанції належної оцінки зазначеним обставинам не надав. Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинено актовий запис № 1762 (а. с. 4). Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12 - 13). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що подальше спільне життя подружжя не склалося, між сторонами втрачено взаєморозуміння, почуття любові та поваги один до одного, вони припинили підтримувати подружні відносини, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету. Позивач зазначав, що примирення між сторонами є неможливим, а подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що сторони фактично припинили сімейно-шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства, не підтримують подружніх стосунків та не мають наміру відновлювати сім`ю. Крім того, судом вживалися заходи щодо примирення сторін шляхом надання їм відповідного строку, однак примирення досягнуто не було, а позивач продовжив наполягати на розірванні шлюбу. За таких обставин суд дійшов висновку, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та принципу добровільності шлюбних відносин. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого. Так, згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. При розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, тобто, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. При апеляційному перегляді справи встановлено, що за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися, через що подальше збереження цього шлюбу є неможливим. Крім того, будь-які докази, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин в матеріалах справах відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував фактичних взаємовідносин сторін, дійсних причин звернення позивача з позовом про розірвання шлюбу та не врахував наявність у сторін дітей, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на фактичне припинення сімейних відносин між сторонами, відсутність взаєморозуміння, спільного побуту та господарства, а також на неможливість примирення і відновлення сім`ї. Вказані обставини були предметом дослідження суду першої інстанції та покладені в основу оскаржуваного рішення. При цьому судом враховано, що сторони мають двох спільних дітей, однак сама по собі наявність дітей не може бути безумовною підставою для збереження шлюбу всупереч волевиявленню одного з подружжя. Відповідно до статей 24, 56 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування особи до збереження шлюбних відносин є неприпустимим. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно надав сторонам строк для примирення тривалістю три місяці замість шести місяців, про які просила відповідачка. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 03 січня 2025 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду (а. с. 23), тоді як ухвалою від 18 червня 2025 року провадження у справі було зупинено та сторонам надано строк для примирення тривалістю три місяці. Отже, на момент вирішення питання про надання строку для примирення справа вже перебувала в провадженні суду понад п`ять місяців, протягом яких сторони мали достатньо часу для врегулювання сімейного конфлікту та відновлення сімейних відносин. Крім того, після поновлення провадження у справі позивач продовжив наполягати на розірванні шлюбу, зазначивши, що примирення не мало позитивної динаміки. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що сторони досягли примирення, відновили спільне проживання, ведення спільного господарства чи виявили взаємний намір зберегти сім`ю, матеріали справи не містять. Посилання на наявність у сторін спільних побутових та сімейних питань також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки саме по собі існування невирішених питань майнового характеру між подружжям не свідчить про збереження сімейних відносин та не може бути підставою для примушування одного з подружжя до подальшого перебування у шлюбі. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, а тому наявні передбачені статтею 112 СК України підстави для його розірвання. Колегія суддів відмічає, що апеляційна скарга фактично зводиться до переоцінки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин та незгоди з наданою їм правовою оцінкою. Водночас відповідачка не навела жодних нових доказів чи обставин, які б свідчили про можливість збереження сім`ї або про те, що розірвання шлюбу суперечить інтересам сторін чи дітей. Самі по собі суб`єктивні сподівання відповідачки на можливе примирення не можуть переважати право іншого з подружжя на припинення шлюбних відносин. Отже, суд першої інстанції дотримався принципу добровільності шлюбу, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, всебічно оцінив наявні у справі докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для надання строку на примирення і необхідність розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків та не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 піддягає залишенню без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура