Постанова 4807 № 334/2970/19

Дата документу 21.04.2020 Справа № 334/2970/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 334/2970/19 Головуючий у 1 інстанції Козлова Н.Ю. Провадження №22ц/807/1022/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що він 19 червня 2012 року був прийнятий на роботу до ПАТ «Запоріжжяобленерго» на посаду сторожа першого розряду на дільницю №1 служби відомчої охорони. 01 липня 2014 року у зв`язку зі змінами в організаційній структурі управління продовжував працювати сторожем Служби відомчої охорони. Позивач зазначав, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» в порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України не виплачував йому у визначені строки заробітну плату, допустив заборгованість із заробітної плати, у зв`язку з чим, наказом від 01 березня 2018 року №835-к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України. У добровільному порядку, відповідач не виплатив ОСОБА_1 усі належні йому при звільненні суми. 21 травня 2018 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» було стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 32232,75 грн., а також середній заробіток за час затримки в проведенні розрахунку за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року в сумі 2574 грн. 06 липня 2018 року Вознесенівським ВДВС м. Запоріжжя відкрито виконавче провадження. 22 серпня 2018 року ПАТ «Запоріжжяобленерго» розрахувалось по основній заборгованості у розмірі 38232,75 грн., проте, заборгованість по середньому заробітку за час затримки у розмірі 2574 грн. за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року по теперішній час не погашена. Дії ПАТ «Запоріжжяобленерго» позивач вважає незаконними, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається Законом. Зазначає,що заборгованість по середньому заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 01 квітня 2018 року по 21 серпня 2018 року складає 25805,46 грн. (квітень 2018 року 5517,03 грн., травень 2018 року 5517,03 грн., червень 2018 року 5517,03 грн., липень 2018 року 5517,03 грн., з 01 серпня 2018 року по 21 серпня 2018 року 3737,34 грн.). Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 25805,46 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2018 року по 21 серпня 2018 року у розмірі 25805,46 грн. з відрахуванням з вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Запоріжжяобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , розподілити судові витрати. В обґрунтування незаконності судового рішення, ПАТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги, що підпис у позовній заяві належить сторонній особі, а не позивачу, а отже позов підлягав залишенню без розгляду. Також, зазначають, що судом першої інстанції помилково не було застосовано строк позовної давності, про який було заявлено відповідачем. Так, фактичний розрахунок відбувся 22 серпня 2018 року, а отже початок перебігу тримісячного строку є 23 серпня 2018 року. Проте позивач звернувся до суду з позовом 24 квітня 2019 року, тобто з пропуском цього строку. Зазначили також, що заявлені суми до стягнення не є заробітною платою, тобто не є винагородою, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25 лютого 2020 року (а.с. 81), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ПАТ «Запоріжжяобленерго». Скориставшись своїм правом, ОСОБА_1 надав до апеляційного суду відзив, в якому зазначає, що строк ним пропущено з поважних причин, крім того, відповідачем у судовому засідання не було подано заяви про застосування строків позовної давності. Що стосується підпису у позовній заяві, у судовому засіданні позивач особисто підтвердив, що позовна заява підписана саме ним. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Запоріжжяобленерго», а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Вбачається, що ОСОБА_1 з 19 червня 2012 року працював у ПАТ «Запоріжжяобленерго» на посаді сторожа першого розряду, 01 липня 2014 року у зв`язку зі змінами в організаційній структурі управління продовжував працювати у відповідача сторожем служби відомчої охорони. Наказом від 01 березня 2018 року № 835-к позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України. Причиною звільнення було невиплата заробітної плати. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2018 року по справі № 334/1896/18 стягнуто з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 38232,75 грн., а також середній заробіток за час затримки в проведенні розрахунку в сумі 2574,00 грн. за період з 01 березня по 31 березня 2018 року, а всього стягнуто 40806,75 грн. (а.с. 14-16). Постановою головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ від 06 липня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56713484 з виконання виконавчого листа №334/1896/18, виданого 21 червня 2018 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя (а.с. 18-19). Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МУЮ від 06 лютого 2019 року виконавче провадження № 56713484 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення (а.с. 20-21). З довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» про середній заробіток № 1360 від 21 вересня 2018 року, вбачається, що середньоденний дохід ОСОБА_1 складав 269,12 грн. (а.с. 23). Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У справі, яка переглядається, позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 квітня 2018 року по 21 серпня 2018 року (97 робочих днів), тобто в межах строку невиконання роботодавцем обов`язку виплати сум, на які позивач мав законне право у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України. Здійснення розрахунку сум, на які позивач мав законне право у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, не означає скасування зазначеного спеціального виду відповідальності роботодавця за час здійсненої затримки відповідного розрахунку згідно із статтею 117 КЗпП України. Вказівка у пункті 20 Постанови ПВСУ № 13 на те, що строк часу затримки розрахунку при звільненні для визначення відповідного середнього заробітку як виду відповідальності роботодавця може встановлюватись по день постановлення судового рішення щодо такої відповідальності, не означає зміну дії статті 117 КЗпП України. Верховний Суд України не був наділений повноваженнями змінювати норми КЗпП України. Це положення лише уточнює, що коли роботодавець до здійснення судового розгляду не виконав законних вимог щодо розрахунку зі звільненим працівником, то строк затримки розрахунку може визначатись не на момент звернення звільненого працівника до суду, а на момент постановлення відповідного рішення. Якщо ж після постановлення такого рішення роботодавець не здійснює зазначеного фактичного розрахунку з працівником, то свою дію продовжує стаття 117 КЗпП України. Так, колегією суддів враховується, що фактично відносини між сторонами врегульовані рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2018 року, разом з тим, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З огляду на зазначене, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ПАТ «Запоріжжяобленерго» щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України. Крім того, матеріалами справи, зокрема, постановою про закінчення виконавчого провадження, підтверджується, що рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року фактично виконано 06 лютого 2019 року. Доказів, на підтвердження виплати відповідачем ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку в інший строк, відповідачем не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. З огляду на вищенаведені приписи щодо доказування, колегією суддів не можуть бути прийняті доводи ПАТ «Запоріжжяобленерго» що підпис у позовній заяві належить не позивачу, а іншій особі. Вказане не підтверджується жодними доказами. Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 , разом з тим, зазначає наступне. Вбачається, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції наведено правову позицію Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року (справа №6-419цс16), відповідно до якої при визначенні розміру середнього заробітку враховуються положення постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої зарплати» від 08.02.1995 року №100. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24483,25 грн. за період з 01 лютого 2018 року по 01 серпня 2018 року, суд першої інстанції виходив з 145 днів затримки. Проте, стягуючи з ПАТ «Запоріжжяобленрего» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25805,46 грн., суд першої інстанції обмежився доводами та розрахунками позивача, та вищенаведене положення не застосував. Натомість, вбачається, що позивач при здійсненні розрахунку помилково виходив з середньомісячного доходу, та всупереч положенню постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої зарплати» від 08.02.1995 року №100 не визначив розмір середньоденної заробітної плати. Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі на наведене уваги не звернув. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2018 року, яке набрало законної сили, та має преюдиційне значення, встановлено, що сума середнього заробітку ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року за 19 робочих днів складає 2574 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 135,47 грн. (2574/19). Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи, що позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку з 01 квітня 2018 по 21 серпня 2018 року, кількість робочих днів за який складає 97 (квітень 2018 року 19 днів, травень 2018 року 21 день, червень 2018 року 20 днів, липень 2018 року 22 дні, серпень 2018 року 15 днів). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 13140,59? грн. із розрахунку 97 робочих дні х 135,47 грн. розміру середньоденної заробітної плати. З огляду на наведене, рішення районного суду відповідно до статті 376 ЦПК України необхідно змінити у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та зменшити розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку з 25805,46 грн. до 13140,59 грн. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року у цій справі змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 квітня 2018 року по 21 серпня 2018 року в розмірі 13140 (тринадцять тисяч сто сорок) гривень 59 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 21 квітня 2020року. Головуючий: Судді: