Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/134/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 березня 2023 року м. Дніпросправа № 340/134/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (м. Кропивницький, суддя Сагун А.В.) у справі № 340/134/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач або скаржник) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (нумерацію змінено наказом командира військової частини № 285 від 27.12.2019 на А 2077) - далі відповідач, в якому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22.05.2019 по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі № 340/134/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 у справі № 340/134/20 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 340/134/20 касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року скасовано. Справу №340/134/20 направлено до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд. Вимоги апеляційної скарги позивача мотивовано, зокрема тим, що в спірному випадку необхідно застосовувати приписи ст. 116 та 117 КзПП України. Скаржник вказує, що остаточний розрахунок на день виключення його зі списків особового складу військової частини в повному обсязі відповідачем не проведено. Зазначає, що повний фактичний розрахунок відбувся лише 20 лютого 2020 року, у зв`язку з чим просить суд апеляційної інстанції врахувати довідку АТ КБ «Приватбанк» від 06.04.2020 №8NACIRFT77G5GE07, що не була подана до справи під час розгляду судом першої інстанції. З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивач у період з 04.02.2015 р. по 21.05.2019 р. проходив військову службу в Збройних Силах України. 03.03.2017 р. позивач набув статусу учасника бойових дій. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2019 р. №108 позивача звільненого наказом Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2019 р. №28 з військової служби у запас за пп.й (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу з 21.05.2019 р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2019 року по справі № 340/2190/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року та зобов`язано Військову частину ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року. Рішення суду набрало законної сили. Вважаючи, що наявні підстави зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22 травня 2019 року по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Натомість, судом першої інстанції встановлено, що докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу, до суду не надано, тобто не настала одна з юридично значимих обставин, що зумовлюють виникнення обов`язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає. Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зі змісту матеріалів справи вбачається, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2019 р. №108 позивача звільненого наказом Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2019 р. №28 з військової служби у запас за пп.й (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 21.05.2019 р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В подальшому, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2019 року по справі № 340/2190/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року та зобов`язано Військову частину ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року. Матеріалами справи підтверджено, що рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2019 року по справі № 340/2190/19 набрало законної сили 03.01.2020. Відтак, колегія суддів встановила, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини, останній не був забезпечений грошовим забезпеченням у повному обсязі. В свою чергу, оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні військовослужбовця з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів дійшла висновку про мотивоване застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин окремих приписів КЗпП (у частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами). Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 указав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19 сформулював правову позицію, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи станом на час розгляду справи судом першої інстанції були відсутні докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність однієї з юридично значимих обставин, що зумовлюють виникнення обов`язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З цих підстав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22 травня 2019 року по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення є передчасною та задоволенню не підлягає. Доводами апеляційної скарги цей висновок не спростовано. Згідно приписів ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приписами ч.4 ст.308 КАС України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржник зазначає, що проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу здійснено 20.02.2020, у зв`язку з чим скаржник надав до апеляційного суду довідку АТ КБ «Приватбанк» від 06.04.2020 №8NACIRFT77G5GE07. Апеляційний суд звертає увагу, що з 20.02.2020 (дати проведення фактичного розрахунку відповідачем) по 11.03.2020 (дату ухвалення рішення судом першої інстанції) скаржник мав достатньо часу для отримання та подання суду першої інстанції довідки з установи банку щодо підтвердження проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу. Відтак, доводи скаржника про неможливість подання суду першої інстанції довідки для підтвердження проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки через здійснення цього розрахунку лише 20.02.2020 колегія суддів відхиляє. Таким чином, враховуючи відсутність поважності ненадання скаржником довідки з установи банку щодо підтвердження проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки до суду першої інстанції, колегія суддів, враховуючи приписи ч. 4 ст. 308 КАС України, при вирішенні цієї справи не приймає довідку АТ КБ «Приватбанк» від 06.04.2020 №8NACIRFT77G5GE07 до уваги. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 340/134/20 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко