Постанова КЦС ВС № 454/2128/15-ц

Постанова Іменем України 15 квітня 2020 року м. Київ справа № 454/2128/15-ц провадження № 61-40527св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області, третя особа - Острівська сільська рада Сокальського району Львівської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду м. Львова від 06 листопада 2017 року у складі судді Веремчук О. А. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та прийнятого на його підставі рішення виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області, скасування свідоцтва про право власності. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у червні 2015 року йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 здійснила приватизацію квартири АДРЕСА_1 , у якій він проживав. Рішенням виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 12 березня 2009 року № 322 «Про передачу квартир (будинків) з державного житлового фонду в особисту власність громадян села Добрячин» затверджено розпорядження органу приватизації про передачу у власність ОСОБА_2 спірної квартири. На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області ОСОБА_2 видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2009 року, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що приватизація спірної квартири здійсненна відповідачем буз його відома та згоди, ОСОБА_1 просив визнати недійсними розпорядження органу приватизації державного житлового фонду та прийнятого на його підставі рішення виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області № 322 від 12 березня 2009 року «Про передачу квартир (будинків) з державного житлового фонду в особисту власність громадян села Добрячин», скасувати свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім`я ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив позовну давність при зверненні до суду з указаним позовом, про застосування якого відповідачем заявлено відповідне клопотання до ухвалення судового рішення, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки позивач вчинив дії, які свідчать про відсутність у нього наміру на приватизацію спірної квартири, а саме знявся з власної ініціативи з реєстрації у вказаній квартирі, й зареєструвався в ній після проведення приватизації, уклавши з власником спірного житла договір найму. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позивач є людиною похилого віку, тому не усвідомлював та не звертав уваги, які документи підписував, крім того у нього не було жодних сумнівів щодо дій ОСОБА_2 , яка є його рідною дочкою, та її намірів приватизувати спірну квартиру виключно на своє ім`я. З огляду на похилий вік та сліпу довіру дочці, позивач не може упевнено стверджувати чи ставив будь-які підписи в документах та яких обставин вони стосувалися. Спірна квартира була надана позивачу у зв`язку з його трудовою діяльністю, у якій він постійно проживав, й мав право на її приватизацію, на що не може впливати факт відсутності реєстрації у спірній квартирі. Позовну давність позивачем не пропущено, оскільки він звернувся до суду одразу як дізнався про приватизацію спірної квартири, факт чого відповідач приховувала. Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У поданому 26 жовтня 2018 року відзиві, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , доводи якої є безпідставними і були предметом перевірки судами попередніх інстанцій, залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, зазначаючи про те, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими та відповідають встановленим обставинам справи. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу № 454/2128/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області, третя особа - Острівська сільська рада Сокальського району Львівської області, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та прийнятого на його підставі рішення виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області, скасування свідоцтва про право власності призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на наступне. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області № 322 від 23 березня 2009 року затверджено розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області про передачу у приватну власність відповідачеві ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 . 28 квітня 2009 року ОСОБА_2 видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2009 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке вона зареєструвала у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 травня 2009 року № 22641693 . Копією паспорта позивача підтверджується, що на час приватизації спірної квартири він не був зареєстрований у ній. Вказані обставини не заперечує сам позивач. 07 травня 2009 року позивач та ОСОБА_2 уклали договір найму житлового приміщення, згідно з яким ОСОБА_2 надала зазначену квартиру позивачу у постійний (безстроковий) найм безоплатно. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Згідно частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарствуа України від 15 вересня 1992 року № 56 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню. Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію (пункт 18 Положення). При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (пункт 20). Суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши докази наявні в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що приватизація відповідачем спірної квартири є законною та такою, що здійснена із дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її вчинення позивач з власної ініціативи знявся з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , а після приватизації знову зареєструвався в ній, що свідчить про те, що він був обізнаний про здійснення приватизації спірної квартири лише відповідачем, але не виявив бажання приватизувати її. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач є людиною похилого віку тому не усвідомлював та не звертав уваги, які документи підписував, крім того у нього не було жодних сумнівів щодо дій ОСОБА_2 , яка є його рідною дочкою, та її намірів приватизувати спірну квартиру виключно на своє ім`я, є безпідставними та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що лише після приватизації квартири, позивач був у ній зареєстрований на підставі договору найму, укладеного із власником житла. Крім того, позивачем не оспорюється факт зняття його з реєстрації у спірній квартирі. Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Постанова Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2018 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2018 року - без змін. Касаційна скарга в частині оскарження рішення суду першої інстанції також не підлягає задоволенню, оскільки таке рішення скасовано судом апеляційної інстанції. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов