Постанова 4855 № 640/22025/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22025/18 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Мельничука В.П., Мєзєнцева Є.І., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суддівської винагороди, за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСА України) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суддівської винагороди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 допущено протиправну бездіяльність, а саме проведено нарахування та виплату суддівської винагороди у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року у розмірі, що визначений положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, які рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року визнані неконституційними. Внаслідок таких дій недоотриману суму суддівської винагороди просить стягнути з відповідача 2, в кошторисі якого передбачено видатки на виконання рішення суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Окружного адміністративного суду міста Києва суму недоотриманої суддівської винагороди у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 253510,60 грн. без урахування обов`язкових податків і зборів. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ДСА України звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди проводились на підставі чинних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, а рішення Конституційного Суду України, яким такі положення визнані неконституційними, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не має ретроспективності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин що матимуть місце з дати ухвалення такого рішення. Окружний адміністративний суд міста Києва надав пояснення по суті заявленого позову, в яких просить ухвалити рішення на підставі чинного законодавства. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, з таких підстав. Судом установлено, що Указом Президента України від 14 березня 2007 року №201/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 06 жовтня 2011 року №3833-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. У період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року позивачу проведено нарахування та виплату суддівської винагороди в складі: посадового оклада в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового оклада, доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового оклада, доплати за таємність в розмірі 10% від посадового оклада та доплати за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового оклада. У зазначений період відповідачем 1 посадовий оклад визначено у розмірі 10 мінімальних заробітних плат на підставі положень статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19 грудня 2013 року №716-VІІ та Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ, а також положень статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, який викладено у новій редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192- VІІІ. 04 грудня 2018 року Конституційним Судом України прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин 3, 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ. Це положення (частина 3 статті 133) підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Посилаючись на наведене рішення Конституційного Суду України, з метою відновлення порушеного права на отримання суддівської винагороди в розмірі, закріпленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-IV, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 152 Конституції України гарантує фізичним та юридичним особам відшкодування державою шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними. Стаття 22 Цивільного кодексу України гарантує право особи на відшкодування збитків, завданих у результаті порушення її цивільного права, а збитками визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, та які підпадають під поняття «майно» в контексті статті 1 Першого протокола до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. При цьому, суд виходив, що належним відповідачем за цим позовом є Окружний адміністративний суд міста Києва. Не оцінюючи рішення місцевого суду по суті позовних вимог, колегія суддів уважає за необхідне надати оцінку суб`єктному складу учасників даного спору. Так, частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 152 Конституції України закріплено, що «закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.» Разом з тим, закон про порядок відшкодування шкоди, який міг встановити державний орган, що відповідав би за виконання згаданого обов`язку держави, відсутній. А відтак, відповідачем у даному спорі має бути саме держава - в особі Державної казначейської служби України, а не орган державної влади, який діяв на підставі чинного на той час закону та в межах своїх повноважень, а отже приписів частини 2 статті 19 Конституції України не порушував. Суд не наділений повноваженнями представляти державу за позовом про відшкодування шкоди, завданої особі актами і діями, що визнані неконституційними. Такий орган є належним представником держави лише у спорах про відшкодування шкоди, завданої при здійсненні ним своїх повноважень. Зазначене випливає із послідовної позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц та від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17. Відповідно до висновків Верховного Суду у наведених рішеннях, залучення Державної казначейської служби України не потребується в категоріях спорів, у яких бере участь державний орган, діями якого завдано шкоду. Отже у спорі про стягнення недоотриманої суддівської винагороди внаслідок визнання неконституційним відповідного закону, належним відповідачем є держава в особі Державної казначейської служби України. Відтак, позовні вимоги заявлено та вирішено до неналежної особи, яка має відповідати за даним позовом. Відповідно до положень частини 3 та 4 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частинами 6 та 7 означеної правової норми передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Між тим, Київський окружний адміністративний суд наведених вимог процесуального закона не дотримався, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначена обставина є самостійною і достатньою підставою для скасування рішення місцевого суду. Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження щодо направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд, правильним процесуальним наслідком за даних обставин буде ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, без правової оцінки рішення суду по суті позовних вимог. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи в частині постановлення рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з Окружного адміністративного суду міста Києва суми недоотриманої суддівської винагороди у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 253510,60 грн. без урахування обов`язкових податків і зборів. У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовити. У решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.П. Мельничук Є.І Мєзєнцев