LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд623/666/20

від 15.04.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Доманської Альони Юріївни залишити без задоволення.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2020 р.Справа № 623/666/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Доманської Альони Юріївни на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.03.2020 року (ухвалене суддею Одарюк М.П.) по справі № 623/666/20 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Доманської Альони Юріївни про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора патрульної поліції у Рівненській області лейтенанта поліції Доманської А.Ю., в якому просив: визнати незаконними дії інспектора патрульної поліції у Рівненській області лейтенанта поліції Доманської А.Ю. стосовно притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому КУпАП); скасувати постанову серії ЕАК № 2119979 від 17.02.2020 р. про накладення адміністративного стягнення; провадження у адміністративній справі закрити. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.03.2020 р. позов задоволено частково, а саме: скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, інспектора Управління патрульної поліції в Рівненській області Доманської А.Ю. серії ЕАК № 2119979 від 17.02.2020 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу 510 грн.; справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 122 КУпАП відносно позивача закрито; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.03.2020 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію», КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не враховано докази, які підтверджують обґрунтованість оскаржуваної постанови. У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що 17.02.2020 р. інспектором УПП в Рівненській області лейтенантом поліції Доманською А.Ю. винесено постанову серії ЕАК № 2119979 від 17.02.2020 р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП, за те, що він 17.02.2020 р. об 09.45 год., у Рівенській області Гощанського району на автомобільній дорозі м06 Київ - Чоп 311 км, керуючи транспортним засобом MITSUBISHI LANCER, державний номер НОМЕР_1 , перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 50 км/год., а саме в населеному пункті Бабин, позначеного дорожніми знаками 5.45 «Початок населеного пункту» та 5.46 «Кінець населеного пункту», рухався зі швидкістю 110 км/год., чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р. (в подальшому Правила). Швидкість вимірювалася за допомогою приладу LTI 20/20 TruCAM. Не погоджуючись із вказаною постановою відповідача у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постанова відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, оскільки відповідачем до суду не надано доказів на спростування доводів позивача. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно п. 12.4 Правил, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Як вбачається із постанови серії ЕАК № 2119979 від 17.02.2020 р., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП, за те, що він перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 50 км/год, проте, під час розгляду справи в суді першої інстанції доказів вчинення позивачем такого порушення відповідачем не надано. Доводи апелянта, що судом першої інстанції помилково скасовано оскаржувану постанову, у зв`язку з не наданням відповідачем доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки судом першої інстанції рішення по справі № 623/666/20 ухвалене, раніше встановленого ч. 5 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву на адміністративний позов, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Частиною 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Згідно із ч. 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 4 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України). Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.02.2020 р. прийнято до розгляду адміністративну справу № 623/666/20 та відповідачу надано п`ятиденний строк з моменту вручення копії цієї ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідачем отримано 02.03.2020 р., проте, відзив на позовну заяву до суду першої інстанції відповідачем не надано. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не надано доказів неможливості подання доказів та відзиву до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім того, з оглянуто файлу із засобу TruCam LTI 20/20, який додано відповідачем до апеляційної скарги, неможливо встановити, що саме позивач порушив вимоги п. 12.4 Правил, оскільки наданий файл не містить зображення державного номеру автомобіля, який перевищив швидкість. Щодо інших доводів апелянта суд зазначає наступне. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд апеляційної інстанції вважає що відповідачем не доказано факт вчинення позивачем 17.02.2020 р. о 09.45 год. правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню. Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.03.2020 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 77, 229, 243, 271, 286, 308, 313, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Доманської Альони Юріївни залишити без задоволення. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.03.2020 року по справі № 623/666/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. . Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»