Постанова 4805 № 278/2383/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2383/19 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О. Категорія 60 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І., з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №278/2383/19 за позовом ОСОБА_1 до територіальної об`єднаної громади в особі Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Грубіяна Є.О. у м. Житомирі в с т а н о в и в : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просив визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 разом із господарськими будівлями і спорудами, як за спадкоємцем ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_2 і після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку АДРЕСА_1 . Він у встановленому законом порядку звернувся до нотаріуса через свого представника, оскільки сам проживає на території Росії, із заявою про прийняття спадщини, проте отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на нерухоме майно на ім`я спадкодавця. Вказав, що згідно рішення виконкому Житомирської районної ради №375 від 09.12.1981 року «Про дозвіл громадянам району на будівництво індивідуальних житлових будинків» його батькові ОСОБА_2 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0.08га за житловим проектом № 184-16-19. На зазначеній земельній ділянці ОСОБА_2 побудував будинок для тимчасового проживання- «времянку», будівництво якого закінчилось у 1985 році. Після переїзду в будинок батько зробив фундамент під новий житловий будинок, проте подальше будівництво не здійснювалося, оскільки сім`я переїхала до Російської Федерації. Технічний паспорт було виготовлено в 2017 році уже на його (позивача) ім`я. Вказує, що фактично будинок для тимчасового проживання є жилим будинком із загальною площею 36 кв.м., житловою-17,9, він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 . Виходячи із наведеного просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зазначає, що спірний будинок був побудований у 1985 році і записаний як «времянка» у погосподарських книгах, проте станом на час смерті батька у 2015 році будинок повністю добудовано та встановлено водопостачальну станцію, в 2017 році підключено газопостачання, встановлено ванну та туалет, а відтак будинок відповідає всім вимогам індивідуального будинку покращеного типу. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги наведені обставини і безпідставно відмовив у задоволенні позову. Станом на час розгляду справи у апеляційному суді відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був батьком позивача ОСОБА_1 (а.с.7,8). Після його смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все його майно. У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В.В. №537/02-31 від 29.07.2019 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу та неможливістю ідентифікувати успадковане майно (а.с.22). Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначив, що після смерті батька відкрилася спадщина на житловий будинок в АДРЕСА_1 , проте за життя батько не встиг його оформити. Матеріалами справи підтверджено, що згідно рішення виконкому Житомирської районної ради від 09.12.1981 №375 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,08 га за житловим проектом №184-16-19. Після спорудження фундаментів під житловий будинок і господарські будівлі викликати інженера-інспектора державного архітектурно-будівельного контролю для перевірки правильності їх спорудження. Після закінчення спорудження житлового будинку і господарських будівель пред`явити їх державній комісії для приймання в експлуатацію (а.с.9). У погосподарській книзі №3 Станишівської сільської ради за 1991 -1995 роки за ОСОБА_2 , 1956 р.н., як головою сім`ї, суспільна група двору (робочий), у розділі ІІІ- «жилий будинок в особистій власності господарства» міститься запис «времянка» 1985 року. У графі щодо житлового будинку проставлені прочерки. Земля в особистому користуванні зазначена в розмірі 0,10га(а.с.11-12). Довідкою виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області №1629 від 3.07.2019 року також підтверджується, що згідно погосподарської книги №3 за 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 за ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , рахується "времянка" по АДРЕСА_3 (згідно рішення виконкому від 16.03.2017 року присвоєно адресу АДРЕСА_1 ) (а.с. 10). Відповідно до довідки виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області №1628 від 3.07.2019 року згідно книг погосподарського обліку за ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , рахується земельна ділянка площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18). Довідкою КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради №885 від 6.04.2017 року, виданою позивачу, підтверджується, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №638 станом на 31.12.2012 року за адресою АДРЕСА_1 , право власності на нерухоме майно не зареєстроване (а.с. 17). З матеріалів справи також вбачається, що 17.03.2017 року на ім`я позивача ОСОБА_1 Комунальним підприємством «Житомирське обласне МБТІ» виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 із зазначенням, що житловий будинок загальною площею 36 кв.м., житловою 17,9 кв. м. побудовано у 1981 році (а.с.13-15). До апеляційної скарги додано документи про підключення будинку до газопостачання у 2017 році (59-63). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець за життя володів не житловим будинком, а "времянкою". Відомості у такому обсязі містяться у погосподарській книзі. Документів, які б визначали дане спадкове майно з іншими характеристиками, в даному випадку, як житловий будинок, суду не надано. Не наведено відомостей і щодо того, коли та ким було перероблено дане майно, ким проведено перереєстрацію таких змін. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося. Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки. Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим ( Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності. Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. Відповідно до ст. 380 ЦК України жилим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Стаття 381 ЦК України дає визначення садиби, до якої відноситься земельна ділянка разом із розташованим на ній жилим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Житловий будинок може складатися із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (наприклад, гараж, погріб, сарай, літня кухня тощо). В цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні приміщення розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність), і в разі його відчуження вони, за загальним правилом, також переходять у власність набувача. Судом встановлено, що згідно записів у погосподарській книзі та довідок Станишівської сільської ради, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_2 на день свої смерті володів «времянкою», а не житловим будинком. Відповідно до рішення виконкому Житомирської районної ради від 09.12.1981р №375, померлим не було споруджено житловий будинок, а зведено лише фундамент під будинок, про що зазначено позивачем у позовній заяві. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не враховано рішення виконкому Житомирської районної ради від 09.12.1981р №375 про надання дозволу ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до названого рішення житловий будинок ОСОБА_2 побудовано не було. Посилання на те, що з 1995 року (дані зазначені в погосподарській книзі) по 2015 рік характеристики будинку могли змінитися, що судом першої інстанції не було враховано, є безпідставними, оскільки грунтуються на припущеннях. Доводи в апеляційній скарзі щодо переобладнання спадкового майна, перереєстрації проведених змін не можуть бути враховані, оскільки були здійснені після смерті спадкодавця. Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16.04.2020 року. Головуючий Судді