Постанова 4824 № 359/9695/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 359/9695/17 Головуючий у 1 інстанції: Вознюк С.М. провадження № 22-ц/824/10105/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 25 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., при секретарі Гоін В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, - в с т а н о в и в : У грудні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом про визнання права власності на спадкове майно, який обґрунтовували тим, що 20 жовтня 2004 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області було розірвано шлюб між їх батьком ОСОБА_4 та матір`ю ОСОБА_5 . Зазначали, що 23 листопада 2007 року їх батько ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 . Під час спільного проживання їх батька з відповідачем за їх спільні кошти та їхньою спільною працею було розпочато будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво житлового будинку з господарськими будівлями було розпочато відповідно до рішення Дударківської сільської ради №350-24-IV від 27.06.2005 року про надання земельної ділянки та надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та продовжувалось до 2010 року. Вказували, що на час звернення до суду будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , завершено. Таким чином, під час спільного проживання та шлюбу їх батька ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями не було введено в експлуатацію відповідно до законодавства України та не було отримано документів, які засвідчують право власності на житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батько ОСОБА_4 помер і після його смерті відкрилась спадщина на все майно, в тому числі на незавершене будівництво - вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями. За час свого життя ОСОБА_4 заповіту не було складено, а тому спадкування всього майна спадкодавця відбувається за законом. Для оформлення спадщини вони, як спадкоємці першої черги за законом, звернулися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого Броварською районною державною нотаріальною конторою була відкрита та зареєстрована спадкова справа. Інші спадкоємці першої черги, а саме: батьки померлого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття належної їм частки спадкового майна ОСОБА_4 на користь позивачів по справі. Інші особи із заявами про прийняття спадщини у строк передбачений законодавством до Броварської районної державної нотаріальної контори не звертались. Тому позивачі зазначали, що вони ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) є спадкоємцями по 1/2 частині всього майна їх померлого батька ОСОБА_8 . Вказували, що після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, вони звернулися до нотаріальної контори із заявою про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, отримали постанову Броварської районною державної нотаріальної контори від 28 вересня 2016 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок через відсутність документів, які б підтверджували право власності ОСОБА_4 , на житловий будинок. Відповідач ОСОБА_1 заперечує їх право на спадкування житлового будинку та має намір здійснити державну реєстрацію житлового будинку на своє ім`я. Позивачі вважали, що житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 в рівних частках. І вони, як діти померлого спадкодавця, мають право на визнання за ними майнових прав забудовника щодо незавершеного будівництва вказаного житлового будинку. З огляду на вище вказане, позивачі просили визнати за кожним з них майнові права забудовника по 1/4 частині незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,5 кв. м, житловою площею 24,0 кв. м, який позначений на плані «А», з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - «а», ганок - «І», погріб - «Б», убиральня - «В», літня кухня «Г», сарай - «Д», навіс - «Б», гараж - «Є», свердловина «II», огорожа - N1, ворота - N2, хвіртка - N3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/5 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на 1/5 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 320 грн. судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 320 грн. сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Скаргу обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивачі не просили визнавати за ними право власності на будівельні матеріали в порядку спадкування. Зазначала, що матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно створено відповідно до вимог законодавства, а померлий ОСОБА_4 ніколи не набував право власності на будівельні матеріали та земельну ділянку, на якій розташовано будинок. Апелянт вважає, що висновок суду про те, що право власності на будівельні матеріали, з яких складається спірне майно, увійшло до складу спадщини померлого ОСОБА_4 є необґрунтованим. Також наголошує на тому, що факт спільного проживання між апелянтом та ОСОБА_4 у передбаченому законом порядку не було встановлено та не підтверджено доказами. Справа переглядалась судами неодноразово. ОСОБА_1 подала до апеляційного суду додаткові пояснення, в яких наполягає на тому, що позивачами, в порядку, передбаченому ст.12, 81 ЦПК України, не доведено, що померлий ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу проживали однією сім`єю, що спірне майно є їх спільною сумісною власністю і увійшло до складу спадщини померлого ОСОБА_4 , а отже відсутні підстави для визнання за ними будь-яких прав на це майно. Крім того, зазначає, що матеріали справи містять докази того, що спірне майно є її особистою власністю і не може бути успадковане після смерті ОСОБА_4 . Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що самочинне будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалося відповідачкою ОСОБА_1 спільно зі спадкодавцем ОСОБА_4 , а при визначенні частки на спадкове майно, врахував, що після смерті ОСОБА_4 , батьки померлого відмовились від своєї частки на користь дітей померлого, а на відповідну половину спадкового майна ОСОБА_4 претендує його дружина, яка є відповідачем у справі. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області №350-24-IV від 27.07.2005 року ОСОБА_1 було надано в приватну власність на будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,162 га в селі Займище (т.1, а.с.17). Рішенням Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області №440-10-VІІ від 24.12.2016 року вулицю «Горького» в селі Займище Бориспільського району Київської області перейменовано на вулицю «Центральна» (т.1 а.с.18-19). Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу 23.11.2007 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_1 (т.1, а.с.16). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що Виконавчим комітетом Требухівської сільської ради Броварського району Київської області 18.01.2016 року зроблено актовий запис за №7 та видано свідоцтво про смерть (т.1, а.с.15). Родинні стосунки між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3. та померлим ОСОБА_4 підтверджуються копіями свідоцтв про народження позивачів (т.1, а.с.12, 14). Як вбачається з копії спадкової справи №402/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , після смерті останнього його діти та позивачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Батьки померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від прийняття належної їм частини майна спадкодавця відмовилися на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_10 (т.1, а.с.110-114). Відповідно до постанови нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори Куценко Є.О. від 28.09.2016 року позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку під номером АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно (т.1, а.с.22-23). На час звернення до суду і розгляду справи судом першої інстанції будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 було завершено і відповідно до технічного паспорту на житловий будинок загальна площа будинку становить 78,5 кв.м, житлова площа - 24,0 кв.м, який позначений на плані «А», з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - «а», ганок - «І», погріб - «Б», убиральня - «В», літня кухня «Г», сарай - «Д», навіс - «Е», гараж - «Є», свердловина II», огорожа - №1, ворота - №2, хвіртка - №3 (т.1, а.с.24-28). Відповідно до листа Бориспільського районного БТІ №14831 від 12.08.2016 року право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстроване (т.1, а.с.30). Як вбачається з копії довідки, виданої виконавчим комітетом Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області за №331 від 24.05.2017 року, ОСОБА_1 належить самовільно збудований будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок збудований в 2006 році (т.1, а.с.73). Згідно з копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.09.2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3220883602:02:001:0083 площею 0,1615 г за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (т.1, а.с.140, 141). Фактичний розмір вказаної земельної ділянки 0,1620 га (т.1, а.с.142). За ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як вбачається з ч.2, 3 ст.331 ЦК Україниправо власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону. За ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Згідно зі ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка ОСОБА_1 зазначала, що вона з померлим ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу як подружжя не проживали. Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачі не просили. Проте, як вірно вважав суд першої інстанції, в даному випадку факт проживання однією сім`єю ОСОБА_11 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, підлягав установленню судом на підставі наявних у справі доказів під час розгляду справи. Судом вірно встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_11 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з моменту початку будівництва будинку від 2005 року і до моменту реєстрації шлюбу до 2007 року, що підтверджується показами свідків, допитаних у судовому засіданні. Отже, як вірно вважав суд, будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_11 та ОСОБА_4 . Також суд вірно вважав, що невідповідність назви вулиці офіційній адресі, що мала місце в досліджених судом документах, не впливає на правильність висновків, оскільки, незважаючи на виявлені помилки з цього приводу, останні не свідчать про те, що спірний об`єкт самочинного будівництва є іншим ніж той, відносно якого здійснюється розгляд справи. Судом вірно спростовано посилання відповідачки на те, що будинок вона побудувала сама за власні кошти, частину з яких вона позичала в сусідів і суд вірно не взяв їх до уваги, оскільки під час розгляду справи письмових доказів, які б підтвердили цей факт стороною відповідача не було надано. Відповідно до досліджених обставин, наявних в матеріалах справи доказів, а також показів свідків, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що самочинне будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалося відповідачем ОСОБА_1 спільно зі спадкодавцем ОСОБА_4 . Також судом вірно зазначено, при визначенні частки на спадкове майно, суд враховує, що після смерті ОСОБА_4 батьки померлого відмовились від своєї частки на користь дітей померлого, а на відповідну половину спадкового майна ОСОБА_4 претендує безпосередньо його дружина, яка є відповідачем у цьому зв`язку. Отже, з урахуванням вищевикладеного та частки спільного майна, що підлягає спадкуванню між дітьми померлого та його дружиною ОСОБА_1 , суд вірно вважав необхідним визнати за кожним позивачем право власності на 1/5 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 . Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ). Як зазначено вище, відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини. Таким чином, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності. Як вбачається з матеріалів справи, звернувшись до суду з позовом, позивачі посилались на те, що вони є спадкоємцями першої черги за законом і після смерті спадкодавця залишилось спадкове майно у вигляді незавершеного будівництва житлового будинку. Також, крім визнання за ними права на майнові права забудовника, просили визнати за ними право на оформлення права власності на частки у незавершеному будівництві, з посиланням на те, що їм належить по 1/4 частці. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачі набули право власності на 1/5 частину будівельних матеріалів, а в решті позову відмовив. Отже, судом першої інстанції також було відмовлено у частині позову про визнання майнових прав забудовника, а інші вимоги щодо права на спадщину були задоволені. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за заверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі №917/1739/17 (провадження 12-161гс19) та від 25 червня 2019 у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19). Таким чином, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмету позову та/або обраного позивачем способу. Як стверджують позивачі, в апеляційній скарзі апелянтом не наведено жодної підстави неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та в чому висновки суду не відповідають обставинам справи, які саме норми матеріального та процесуального порушив суд. Так, 20.10.2004 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між батьками позивачів - батьком ОСОБА_4 та матір`ю ОСОБА_5 було розірвано. Причиною для розірвання шлюбу, який тривав більше ніж 27 років стало те, що їхній батько станом на жовтень 2004 року вже почав проживати окремо від матері з іншою жінкою - відповідачем у справі ОСОБА_1 , та розпочав з нею вести спільне господарство, а саме, розпочав будівництво житлового будинку з господарськими будівлями, який мав намір використовувати для їх спільного проживання. Згідно з ч.1 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 23.11.2007 року їхній батько ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , підтвердженням чого є витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу за №00018788615 від 03.10.2017 року. Під час спільного проживання їхнього батька з відповідачкою за їх спільні кошти та їхньою спільною працею було розпочато будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво житлового будинку з господарськими будівлями було розпочато відповідно до рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області №350-24-IV від 27.06.2005 року про надання земельної ділянки та надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку. Фундамент будинку батько заклав у жовтні 2004 року, а будувати його розпочав весною 2005 та продовжувалось будівництво до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Будівництво житлового будинку завершено. Під час спільного проживання та шлюбу батька ОСОБА_4 і ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями не було введено в експлуатацію відповідно до законодавства України та не було отримано документів, які засвідчують право власності на житловий будинок. Після смерті батька позивачів відкрилась спадщина на все його майно, в тому числі на незавершене будівництво - житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч.1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України право спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Аналогічна правова норма міститься у частині 1 статті 61 СК України, відповідно до якої об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. За ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Таким чином, житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований батьком позивачів, є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 - відповідачки по справі в рівних частках. Як вбачається з матеріалів справи, свідки як зі сторони позивачів так відповідачки, пояснили та підтвердили в судовому засіданні, що померлий батько позивачів разом з відповідачкою починаючи від жовтня 2004 року до 2007 року без реєстрації шлюбу збудували житловий будинок та перейшли до нього проживати разом у 2007 році та продовжували добудовувати сам будинок з господарськими будівлями. Посилання відповідачки на те, що вона побудувала будинок сама за власні кошти, частину яких вона позичила, як вона стверджує, у сусідів, не відповідають дійсним обставинам справи, так як під час розгляду справи жодних письмових доказів, які б підтвердили цей факт, стороною не надано, і крім того апелянт ОСОБА_1 взагалі ніде не працювала. А тому суд вірно вважав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як діти спадкодавця ОСОБА_4 , мають право на спадкування за законом всіх прав та обов`язків, що належали їхньому батьку, в тому числі щодо незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування, як спадкоємці першої черги спадкування. Діти спадкодавця ОСОБА_4 мають право на визнання за нами майнових прав забудовника щодо незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо посилань апелянта ОСОБА_1 , то нею не наведено доказів будівництва житлового будинку із господарськими будівлями лише нею однією та того, що будинок збудований був, як зазначає апелянт, у період від 2006 року до 2007 року до моменту реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та батька позивачів - ОСОБА_4 всього за один рік. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: