Постанова 4812 № 488/5848/18

13.04.20 22-ц/812/397/20 Єдиний унікальний номер судової справи 488/5848/18 Номер провадження 22-ц/812/397/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 13 квітня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення, яке ухвалено Корабельним районним судом міста Миколаєва 01 жовтня 2019 року, під головуванням судді Селіщевої Л.І., в приміщені цього ж суду об 11 год. 46 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, УСТАНОВИЛА: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 травня 2018 року близько 00 год. 20 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки LEXUS-RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в місті Миколаєві по проспекту Центральному в районі будинку № 141 , при перестроюванні з центральної смуги у крайню праву не дотримався безпечного бокового інтервалу справа, не надав перевагу у русі транспортному засобу та допустив зіткнення з транспортним засобом - автомобілем марки HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 липня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , отримав механічні ушкодження, та згідно Висновку за Звітом №148-18 сума збитку становить 23 062 грн. 59 коп. Окрім того, позивач поніс витрати на проведення авто-товарознавчого дослідження у розмірі 2 499 грн. 75 коп., поштові витрати у сумі 188 грн. 82 коп., а також 358 грн. 02 коп. за проведення розвалу-сходження коліс, 42 грн. поштових витрат за надіслання вимоги. Відповідач у добровільному порядку відшкодувати збитки відмовився. Також, вищевказаними діями ОСОБА_3 позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях від отриманого стресу на місті ДТП та переживань за пошкодження власного автомобіля. Крім того, ОСОБА_1 був змушений витрачати сили, час та кошти на поїздки до Управління патрульної поліції, Корабельного районного суду міста Миколаєва, звернення до експерта-оцінювача для визначення вартості відновлювальних робіт та спеціалістів, а також пошук адвокатів. Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 26 109 грн. 18 коп., з яких: 23 062 грн. 59 коп. - вартість матеріального збитку, 2 499 грн. 75 коп. - вартість проведеного авто-товарознавчого дослідження, 188 грн. 82 коп. - поштові витрати, 358 грн. 02 коп. - вартість проведеного развалу-сходження коліс, 42 грн. - поштові витрати на надіслання вимоги, а також 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Крім того, просив стягнути на його користь з відповідача 3 500 витрат на правову допомогу та 704 грн. 80 коп. витрат на сплату судового збору. Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надав до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував. Зазначав, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті існування страхування цивільно-правової відповідальності. Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 01 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди - 26 109 грн. 18 коп. та у відшкодування моральної шкоди - 3 000 грн., а всього стягнуто 29 109 грн. 18 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат - 662 грн. 51 коп. судового збору та 3 290 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з вини відповідача ОСОБА_3 був пошкоджений автомобіль позивача ОСОБА_1 , тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заявленої суми відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 26 109 грн. 18 коп. Також внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, розмір компенсації якої суд визначив в сумі 3 000 грн. При цьому, в судовому рішенні зазначено, що позивач скористався своїм правом та обрав спосіб захисту порушеного права, звернувшись з позовними вимогами про відшкодування спричиненої шкоди до винуватої особи, а відповідач не надав до суду доказів того, що позивач мав реальну можливість отримати страхове відшкодування, але таким правом не скористався. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на той факт, що цивільно-правова відповідальність відповідача під час ДТП була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий союз» та саме ця страхова компанія і зобов`язана відповідати за завдані позивачу збитки. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що 29 травня 2018 року з вини водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом - автомобілем марки LEXUS-RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений автомобіль марки HYUNDAI моделі ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний на праві власності ОСОБА_1 . Постановою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 липня 2018 року, ОСОБА_3 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.5-6, адміністративна справа №488/2358/18 а.с.17). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч.6 цієї ж статті вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, при розгляді даної справи про цивільно-правові наслідки дій відповідача, стосовно якого ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, колегія суддів не обговорює вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Так, згідно Висновку за Звітом №148-18, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП власникові транспортного засобу - автомобіля HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на дату ДТП становить - 29 травня 2018 року 23 062 грн. 59 коп. (а.с.10-29). На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий союз», що підтверджується Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/0590637 (далі - Поліс). Згідно з цим Полісом забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки та моделі LEXUS-RX 350, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн., життю і здоров`ю - 200 000 грн., розмір франшизи - 2 000 грн. (а.с.86). Отже, спір між сторонами виник з приводу відшкодування позивачу завданої майнової та моральної шкоди саме відповідачем. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 Цивільного кодексу (далі - ЦК України). Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 вказаного Закону України). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37 вищевказаного Закону України), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18). Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, районний суд зазначених висновків не врахував. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «Європейський страховий Союз» не знаходиться в стані припинення. За правилами п.п.г п.41 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених вказаним законом, у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, визнання банкрутом та/або у разі ліквідації. Згідно листа Моторного (транспортного) страхового бюро від 25 березня 2020 року слідує, що МТСБУ регламентні виплати за вищевказану страхову компанію не проводить, оскільки ПрАТ «Європейський страховий Союз» не відноситься до вищевказаних категорій колишніх членів МТСБУ. Таким чином, колегія суддів вважає, що у страхової компанії ПрАТ «Європейський страховий Союз» виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, а позивачу належить право вимагати страхову виплату саме від ПрАТ «Європейський страховий союз», яке не знаходилось в стані припинення на час звернення позивача до суду з даним позовом та не знаходиться в стані припинення і на час розгляду справи у апеляційному суді. Відмови у виплаті страхового відшкодування від ПрАТ «Європейський страховий Союз» позивач не отримував, до суду з позовом до ПрАТ «Європейський страховий союз» про виплату страхового відшкодування не звертався. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в розмірі 26 109 грн. 18 коп., оскільки в даному випадку така вимога позивача до ОСОБА_3 є передчасною. За такого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення про відшкодування матеріальної шкоди знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення у вказаній частині, на підставі положень ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди, оскільки, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз`яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, при визначені розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі та моральні страждання позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Стосовно судових витрат, понесених під час розгляду справи, слід зазначити наступне. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. У позовній заяві міститься клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. Оплату наданих послуг підтверджує квитанція від 21 серпня 2018 року (а.с.37). Оскільки відповідач оскаржує рішення в цілому, то враховуючи об`єм та складність справи, тривалість розгляду справи судом та виходячи з критерію реальності адвокатських послуг, а також принципу співмірності та розумності їхньої вартості, колегія суддів дійшла висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 1 000 грн. Також, відповідно до ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що рішення суду підлягає скасуванню в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, необхідно відповідно змінити і розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції. Вирішуючи дане питання, колегія суддів виходить з положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України та покладає на відповідача витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 9.64% (3 000 х 100 : 31 109.18). Зі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. (перша інстанція, а.с.1) відповідачем підлягає поверненню 9.64% від загальної суми судових витрат, тобто 67 грн. 94 коп. Також необхідно провести розподіл судових витрат, понесених відповідачем в апеляційній інстанції - сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_3 при зверненні з апеляційною скаргою сплатив 1 057 грн. 20 коп. У зв`язку із частковим задоволенням позову, на користь відповідача слід стягнути сплачений ним за подання апеляційної скарги судовий збір пропорційно від суми, на яку зменшено стягнення порівняно із судом першої інстанції, тобто 955 грн. 28 коп. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва 01 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити. Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва 01 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 067 (одна тисяча шістдесят сім) грн. 94 коп., які складаються із судового збору у сумі 67 (шістдесят сім) грн. 94 коп., сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1 000 (одна тисяча) грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 955 грн. (дев'ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 28 коп. на відшкодування сплаченого судового збору в апеляційній інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 15 квітня 2020 року