Постанова 4824 № 754/9199/23

Унікальний номер справи 754/9199/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6530/2024 Головуючий у суді першої інстанції Н. Г. Таран Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 10травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач Приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Таран Н.Г., в приміщенні Деснянського районного суду м. Києва, та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року, у с т а н о в и в : 05.07.2023 ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ПрАТ "Страхова Група "ТАС" про відшкодування шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.05.2023 о 12:19 год. позивач керуючи автомобілем "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 рухався по проспекту Голосіївському у напрямку виїзду з м. Києва по трасі Е-95 у крайній лівій смузі. Спереду позивача їхав автомобіль "Рено" д.н.з. НОМЕР_2 , який допустив зіткнення з автомобілем "Фольцваген" д.н.з. НОМЕР_3 . Дотримуючись безпечної дистанції позивач встиг зупинити свій автомобіль, після чого автомобіль "Шевролет" д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 в`їхав ззаду в автомобіль позивача, що спричинило зіткнення автомобіля позивача "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 з автомобілем, що був попереду, що призвело до пошкодження транспортного засобу позивача. Під час оформлення ДТП ОСОБА_2 повідомив, що його автомобіль "Шевролет" д.н.з. НОМЕР_4 станом на 23.05.2023 застрахований ПрАТ "СГ "ТАС", яка видала поліс № 211402830. Після ДТП позивач звертався до страхової компанії з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. Однак з сумою страхового відшкодування, яка була запропонована позивачу страховою компанією, як власнику пошкодженого майна - автомобіля "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 на відшкодування матеріального збитку, позивач не погоджується. 09.06.2023 позивач звернувся до оцінювача ФОП ОСОБА_4 для проведення огляду пошкодженого автомобіля "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 та складання звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику пошкодженням транспортного засобу. Того ж дня оцінювачем було проведено огляд автомобіля "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 . У Звіту № 23/0063 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу від 14.06.2023 зазначено, що вартість матеріального збитку внаслідок ДТП складає 161 888,59 грн. Відповідно до ст. 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. За загальним принципом ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику). Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 1888,59 грн. суму матеріального збитку, зі страхової компанії страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн., яка складає суму матеріального збитку, заподіяного позивачу пошкодження його автомобіля внаслідок ДТП, просив стягнути 2 500,00 грн. витрат, пов`язаних з проведенням оцінки пошкодженого майна, та судовий збір. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», про відшкодування шкоди залишено без задоволення. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Щетніцького Р.В. про ухвалення додаткового рішення, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанції та судовий збір. В обґрунтування доводів скарги зазначив, що апелянтом до суду першої інстанції було надано доказ того, що саме з вини ОСОБА_2 було пошкоджено його автомобіль та йому було спричинено шкоду, а саме суду було надано копію постанови Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/11181/23 від 21.08.2023. Згідно звіту № 23/0063 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу від 14.06.2023 вартість матеріального збитку заподіяного позивачу пошкодженням його автомобіля становить 161 888,59 грн. Зауважує, що 19.12.2023 (після ухвалення рішення суду) ПрАТ «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» виплатило апелянту страхове відшкодування в сумі 139 684,65 грн. Отже, на думку апелянта, станом на 28.12.2023 ОСОБА_2 має виплатити йому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка ним одержана від страховика, що складає суму 22 203 грн. 94 коп. Не погоджуючись із додатковим рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить додаткове рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Щетніцького Р.В. про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що у відзиві відсутній попередній розрахунок судових витрат. Окрім того, вбачається явна невідповідність розрахунку витрат на правничу допомогу згідно розрахунку фактичним витратам які поніс ОСОБА_2 . Відповідачі своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та додаткового рішення суду, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Як вбачається з матеріалів справи 23.05.2023 о 12:19 год. по проспекту Голосіївському у напрямку виїзду з м. Києва по трасі Е-95 відбулась ДТП за участю автомобілів "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, "Рено" д.н.з. НОМЕР_2 , "Фольцваген" д.н.з. НОМЕР_3 , "Шевролет" д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що попереду від нього їхав автомобіль "Рено" д.н.з. НОМЕР_2 , який допустив зіткнення з автомобілем "Фольцваген" д.н.з. НОМЕР_3 , дотримуючись безпечної дистанції він встиг зупинити свій автомобіль, після чого автомобіль "Шевролет" д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 в`їхав ззаду в його стоячий автомобіль, що спричинило зіткнення автомобіля позивача "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 з автомобілем, що був попереду від нього та призвело до пошкодження транспортного засобу позивача. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.08.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн у дохід держави. (т. 1 а.с. 178-181). Таким чином, вина ОСОБА_2 в порушенні правил дорожнього руху, що потягло за собою пошкодження автомобіля позивача та заподіяння йому майнової шкоди є доведеною та не потребує доказування відповідно до ч. 6 ст.82 ЦПК України. У матеріалах справи міститься поліс ПрАТ "СГ`ТАС" № EP211402830 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким страхувальником є ОСОБА_2 , як власник транспортного засобу "Мітцубісі" д.н.з. НОМЕР_1 , згідно якого страхова сума за шкоду заподіяну майну складає 160 000 грн., франшиза складає 3 200 грн. (а.с. 11). Таким чином, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме станом на 23 травня 2023 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду заподіяну з вини ОСОБА_2 третім особам, пошкодженням їх майна, була застрахована. Сторонами зазначена обставина не заперечується. Так, предметом позову є відшкодування завданої ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 160 888,59 грн та витрат на проведення оцінки пошкодженого майна в сумі 2 500 грн. шляхом стягнення зі страхової компанії страхової виплати, а з ОСОБА_2 решти суми заподіяної майнової шкоди. Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем. Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 100 000 грн на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Під час вирішення спорів суди мають враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Згідно частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що обов`язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на ПрАТ "Страхова Група "ТАС", є обґрунтованими. В пункті 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Отже, Законом України «Про страхування» визначено порядок, якого має дотримуватися страховик приймаючи рішення про здійснення страхової виплати або про відмову у виплаті. Як вбачається із матеріалів справи, 26.05.2023 ОСОБА_1 подав до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» повідомлення передбачене п. 33.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 14). Однак, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази подачі (до звернення до суду з даним позовом) ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» заяви про страхове відшкодування встановленого зразку згідно змісту п. 35.1 ст. 35 Закону № 1961-IVта документи за переліком п. 35.2 ст. 35 Закону № 1961-IV. Зазначене має важливе правове значення, оскільки відповідач ОСОБА_2 , як особа, відповідальна за шкоду, в разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика зобов`язана відшкодувати позивачу різницю між розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням (стаття 1194 ЦК України), проте суд був позбавлений можливості на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановити чи виник у ОСОБА_2 обов`язок по відшкодуванню позивачеві майнової шкоди та у якому розмірі, враховуючи, що позивач не звертався до страхової компанії з письмовою заявою про виплату йому страхового відшкодування, франшизу позивач не просив стягнути з ОСОБА_2 . Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду страхова компанія не відмовляла позивачеві у виплаті страхового відшкодування, постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП не існувало, тобто страхова компанія до набрання законної сили вказаною постановою не мала об`єктивної можливості вирішувати питання про виплату страхового відшкодування, оскільки до цього вина ОСОБА_2 в заподіянні шкоди ОСОБА_1 доведена не була. Апелянт лише у поданій апеляційній скарзі, тобто після ухвалення рішення у справі зазначає, що 19.12.2023 Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» виплатило йому страхове відшкодування в сумі 139 684, 65 грн, додає при цьому докази такої виплати (т. 2 а.с. 7) і просить суд стягнути з ОСОБА_2 22 203, 94 грн, а в позові заявив вимогу до нього на 1 888,59 грн., тобто в апеляційній скарзі позивач фактично збільшив розмір позовних вимог пред`явлених ним до відповідача, що не передбачено діючим ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про стягнення з ОСОБА_2 1 888,59 грн (або їх частки) майнової шкоди, оскільки позивач не надав суду розрахунку страховою компанією розміру виплаченого нею страхового відшкодування, суд не має можливості перевірити складові виплаченого страхового відшкодування, що має значення для розміру відповідальності ОСОБА_2 по відшкодуванню майнової шкоди позивачеві. Посилання апелянта на те, що суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі до набрання законної сили постановою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, суд оцінює критично, оскільки позивач надав суду копію такої постанови, але суд не мав можливості вирішити спір по суті вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не звертався до страхової компанії з письмовою заявою про виплату йому страхового відшкодування і будь - яких рішень страхова компанія з цього питання не приймала. За таких обставин, у суду були відсутні підстави для стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування, а відповідно, суд не мав можливості визначитись з розміром відповідальності ОСОБА_2 . Розмір франшизи позивач не просив суд стягнути з ОСОБА_2 . Зважаючи на вищевикладене, на думку колегії суддів, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про передчасність позову ОСОБА_1 , оскільки на час його звернення до суду права позивача по відшкодуванню йому майнової шкоди (виплаті страхового відшкодування) відповідачами порушені відповідачами не були. Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_3 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року колегія суддів зазначає наступне. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що наданих представником ОСОБА_2 - адвокатом Щетніцьким Р.В. доказів достатньо для встановлення розміру витрат на правничу допомогу та факту надання адвокатом професійної правничої допомоги відповідачу у даній справі в розмірі 30 000,00 грн. Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору. Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, при подачі відзиву на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Щетніцьким Р.В. було заявлено вимогу про відшкодування позивачем понесених судових витрат та був наданий розрахунок розрахунок суми судових витрат, які заявник очікує понести у зв`язку із розглядом справи. (т. 1 а.с. 126-130). 22 листопада 2023 року представником відповідача до суду першої інстанції було направлено заяву, в якій останній просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 30 000 грн. 07.08.2023 р. між адвокатом Щетніцьким Р.В. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги № 34, в якому відповідачем та адвокатом було погоджено, що: сторони погодили, що адвокат бере на себе зобов`язання від імені та в інтересах відповідача здійснити комплекс дій щодо подання відзиву та судового представництва відповідача при захисті інтересів в судовому порядку. Адвокат забезпечує судове представництво відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції, в суді апеляційної інстанції, а також за необхідності - в суді касаційної інстанції. У випадку повернення справи на повторний розгляд до суду першої інстанції адвокат забезпечує представництво відповідача в суді першої інстанції. Адвокат готує та/або подає процесуальні документи, які вважатиме за необхідне для захисту законних прав та інтересів відповідача. Погоджено розмір гонорару, що становить: - 30 000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом. Відповідач надав розрахунок витрат на правничу допомогу згідно договору № 34 від 07.08.2023 та квитанцію про сплату за надані послуги від 07.08.2023 в якому зафіксовано факт передання адвокатом відповідачу правової допомоги з надання послуг судового представництва відповідача у межах судової справи № 754/9109/23 на стадії розгляду справи в Деснянському районному суді м. Києва у розмірі 30 000,00 грн. та надана квитанція про сплату гонорару. Однак, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Щетніцьким Р.В. розмір витрат на професійну правничу допомогу - 30 000 грн. є завищеними, неспівмірними з ціною позову пред`явленого до ОСОБА_2 (1 888,59 грн.) з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Апеляційний суд також вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 суми витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром, стягнутої судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. Беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_2 робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, враховуючи заперечення позивача, та враховуючи ціну позову пред`явленого саме до ОСОБА_2 - 1 888,59 грн., колегія суддів дійшла висновку про зменшення понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу до 1 888,59 грн. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 888,59 грн., колегія суддів вважає співмірними зі складністю цієї справи, вони відповідають розміру вимог пред`явлених саме до ОСОБА_2 , критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, вони є пропорційними до предмета спору з ОСОБА_2 та доведеними. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року підлягає зміні, шляхом зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 з 30 000 грн. до 1 888,59 грн. Суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідачів витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки рішення суду першої інстанції суд залишає без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , в частині оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , в частині оскарження додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року задовольнити частково. Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. змінити, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 30 000 грн. до 1 888,59 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна