Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/13682/18

Дата документу 14.04.2020 Справа № 335/13682/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/13682/18 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г. № 22-ц/807/944/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Полякова О.З. Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за електроенергію, ВСТАНОВИВ В листопаді 2018 року ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за електроенергію. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають за адресою: АДРЕСА_1 та користувалися електроенергією на підставі особистого рахунку № НОМЕР_1 про користування електричною енергією. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали обов`язків по сплаті за використану електроенергію, у зв`язку з чим у них виникла заборгованість по сплаті за спожиту електроенергію у розмірі 85449,59 грн. за період з 01.08.2016 року по 01.06.2018 р. Пунктами 19, 42 Правил користування електричної енергії для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 25.07.1999 р., закріплений обов`язок споживача сплачувати спожиту електричну енергію. Розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку. Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж (Центральне відділення по обслуговуванню побутових споживачів) за спожиту електроенергію в розмірі 85449,59 грн., а також судовий збір в розмірі 1762,00 грн.. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачі не скористалися своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2018 р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж (Центральне відділення по обслуговуванню побутових споживачів) звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.08.2016 року по 01.06.2018 року в розмірі 85499,59 грн. Згідно з приписами цивільного права солідарна відповідальність це один із різновидів цивільно-правової відповідальності, який відповідно до ст. 541 ЦК України, настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У правовідносинах, які виникли у сторін є окрема цивільно-правова відповідальність кожного власника (користувача) за час користування послугами. Позивачем, в якості доказу права власності квартири, до якої надавалися послуги електропостачання, додано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Згідно з умовами договору 28.09.2016 року ОСОБА_1 продала зазначену квартиру ОСОБА_2 . Отже, з 28.09.2016 року у неї, як споживача послуг електропостачання припинилися цивільно-правові відносини з ПАТ «Запоріжжяобленерго» за вказаною квартирою. (а.с. 7-8) Окрім того, позивачем до позову додано розрахунок боргу по особовому рахунку № НОМЕР_1 , де зазначено користувача послуг не відповідачів, а ОСОБА_3 . Окрім того, з розрахунку вбачається, що сума 3 722,88 грн. є сумою боргу за попередній період, а за період вісім місяців (01.01.2016 р. - 08.08.2016 р.) користувач квартири нібито спожив 51 761 кВт/год., що складає в середньому більш ніж по 7 000 кВт/год., в місяць (а.с. 3-4) На підтвердження, того, що відповідачами обов`язки по сплаті за використану електроенергію не виконуються, позивачем надано копію роздруківки особового рахунку № НОМЕР_1 з програми «Побут»; копію роздруківки з програми «Побут», вкладка «Нарахування»; копію роздруківки з програми «Побут», вкладка «Загальні дані», де також зазначено споживачем не відповідачів, а ОСОБА_3 . Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем не було надано під час розгляду справи в суді першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при складенні позову було помилково визначено період заборгованості, на те, що суд безпідставно звільнив відповідачів від відповідальності та здійснена переоцінка висновків суду. Зокрема, позивач посилається на те, що на їх думку заборгованість виникла з січня 2016 року по серпень 2016 року внаслідок неналежного виконя своїх обов`язків відповідачем ОСОБА_1 , але зазнаене є припущенням, а також не є переконливим зазначення про те, що позивач не був обізнаний про зміну власника до часу звернення до нього нового власника ОСОБА_2 з метою укладення договору. Ані при розгляді справи в суді першої інстанції ані в апеляційний скарзі позивач не зазначив на якій підставі вимагає солідарного стягнення з відповідачів. Судова колегія також враховує. що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість існувала у розмірі 76405 гр. вже на час початку розрахунку, а відтак немає відомостей коли і за рахунок чого вона виникла до зазначеної дати. В уточненому розрахунку зробленому з 1 січня 2016 року також міститься зазначення про заборгованість, та з розрахунку не вбачається ані час її виникнення ані підстави визначення обсягу споживання тощо. Тож доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови складено 14 квітня 2020 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: О.З. Поляков С.В. Кухар