Постанова 4807 № 328/2981/19

Дата документу 14.04.2020 Справа № 328/2981/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 328/2981/19Головуючий у 1-й інстанції Коваленко П.Л. Повний текст рішення складено 22.01.2020 року. Пр. № 22-ц/807/1147/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 22 січня 2020 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-5), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 21.07.2011 року станом на 31.10.2019 року у розмірі 46975,02 грн., яка складається з: 2904,25 грн. - заборгованості за кредитом; 39668,92 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 1688,75 грн. - заборгованості за пенею; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) та 2213,10 грн. - штрафу (процентна складова), від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1921,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Коваленко П.Л. (а.с. 45). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 48) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 22 січня 2020 року (а.с. 54-57) позов Банку у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 21.07.2011 станом на 31.10.2019 у розмірі 2904,25 грн., з яких: 2904,25 грн. - заборгованість за кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 119,10 грн. За заявою відповідача зазначене рішення судом першої інстанції не переглядалось, відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалось. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 61-64) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Банку в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, стягнути з відповідача судові витрати. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 88). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 14.02.2020 року (а.с. 89). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 96). Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. 04 березня 2020 року Банк подав апеляційному суду письмові пояснення у цій справі (а.с. 100-102). За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України). Згідно із ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов Банку у цій справі частково на суму тіла кредиту, керувався ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України та виходив із такого. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку №б/н від 21.07.2011, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно із рішенням єдиного акціонера банку від 21.05.2018 №519 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК». АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», про що зазначено у п1.7. Статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (нова редакція). Статут 11.06.2018 погоджено з Національним банком України. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 складає 46975,02 грн., з яких: 2904,25 грн. - заборгованість за кредитом; 39668,92 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1688,75 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2213,10 грн. - штраф (процентна складова). Розмір заборгованості за кредитом становить 2904,25 грн., що підтверджується розрахунком наданим позивачем. Позовні вимоги в цій частині підлягають повному задоволенню з огляду на вимоги статей 526 та 1054 ЦК України. Що стосується вимог позивача про стягнення 39668,92 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 1688,75 грн. - заборгованості за пенею; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2213,10 грн. - штраф (процентна складова), суд виходить з наступного. У Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21.07.2011 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові кредиту, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.07.2011, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.07.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (серпень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ст. 81 ч. 6 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд першої інстанції вважав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.07.2011 шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Д.О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд першої інстанції зауважив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Також суд першої інстанції зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.07.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача 39668,92 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 1688,75 грн. - заборгованості за пенею; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2213,10 грн. - штраф (процентна складова). Ця ж позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати по справі стягненню з відповідача не підлягають у відповідності до ст. 141 ч.1 ЦПК України. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, має місце у цій частині неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального прав, рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. Так, апеляційним судом встановлено, що вищезазначений кредитний договір сторін - Банку та ОСОБА_1 № б/н від 21.07.2011 року є договором приєднання (ст. 634 ЦК України) і складається не лише із анкети-заяви ОСОБА_1 від 21.07.2011 року (а.с. 8), Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 9-33), а також Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, за 55 днів пільгового періоду» від 2011 року з підписом ОСОБА_1 про ознайомлення із всіма Умовами кредитування, зокрема: типом картки, пільговим періодом, валютою, ставками процентів, пені, комісії, штрафів тощо (копія а.с. 66, яка була додана Банком до апеляційної скарги, та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України як доказ, передбачений 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного перегляду, в межах доводів апеляційної скарги Банку) з якими відповідач погодився у повному обсязі та які у тому числі містять умови, ставки, порядок тощо нарахування Банком позичальнику процентів, пені, комісії та штрафів тощо. Тому, суд першої інстанції мав виходити у цій справі, з презумпції правомірності правочину - вищезазначеного кредитного договору сторін у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України). Оскільки, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; договір є обов`язковим для виконання сторонами. В силу умов вищезазначеного кредитного договору Банк мав право змінювати (зменшувати або збільшувати) кредитний ліміт за рішенням Банку, на що відповідач дала згоду, підписавши вищезазначену заяву та довідку про умови від 09.04.2011 року (а.с. 66). Найменування Банку з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК» згідно із рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року №519 (Статут, копія а.с. 82 зворот). Встановлено, що відповідач користувалась вищезазначеним кредитом, наданим Банком, але належним чином не виконувала своїх зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував нараховані йому Банком платежі, передбачені договором, що підтверджується розрахунком заборгованості відповідача перед Банком (а.с. 6-7) та випискою по рахунку відповідача (а.с. 76-80 - додана Банком до апеляційної скарги та яка може бути прийнята апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України до уваги у цій справі, як доказ, передбачений ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі), які при вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи є належними допустимими доказами у цій справі. Відповідачем не спростовано факту отримання грошових коштів від Банку за вищезазначеним кредитним договором у цій справі. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідач укладення кредитного договору з Банком у суді першої інстанції у цій справі не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості встановлено, що позичальник частково сплачувала заборгованість (а.с. 6-7). Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в результаті порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору б\н від 21.07.2011 року, Банк мав право на нарахування відповідачу та стягнення з відповідача у цій справі заборгованості за вищезазначеним кредитним договором у розмірі 6984,26 грн. у вигляді тіла кредиту 2904,25 грн. (2810,48 грн. поточної заборгованості за тілом кредиту + 93,77 грн. простроченої заборгованості за кредитом), відсотків 4080,01 грн. (розрахунок Банку а.с. 6-7), пені - 00,00 грн., що передбачені договором (розрахунок а.с. 6 зворот), лише станом на 30.06.2017 року, враховуючи строк дії вищезазначеного договору сторін, який відповідає строку дії картки відповідача - до 06/2017 року (а.с. 101 - додана Банком до апеляційної скарги у цій справі та яка може бути прийнята апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України до уваги у цій справі, як доказ, передбачений ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі). Нарахування Банком відповідачу за вищезазначеним договором відсотків, пені після закінчення строку дії договору, що відповідає строку дії картки - 30.06.2017 року і по станом на 31.10.2019 року (в межах заявлених у цій справі позовних вимог) є безпідставним, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18), який мають враховувати загальні суди в силу вимог ст. 264 ч. 4 ЦПК України. Оскільки, після спливу визначеного договором строку кредитування …право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки, пені за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Банк у цій справі будь-яких позовних вимог в порядку ст. 625 ЦК не заявляв. В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не переглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). Відповідач у суді першої інстанції у цій справі про застосування строку позовної давності не заявляла, тому питання про його застосування у цій справі апеляційним судом до будь-якої заборгованості відповідача за договором не могло вирішуватись і не вирішувалась в силу вимог ст. 267 ЦК України. Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 раніше у 2011 році (а.с.66) року, зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафи: 500,00 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій тощо (а.с. 66). Разом із тим, в силу вимог ст. 61 Конституції України не допускається одночасне нарахування Банком пені та штрафів за одне те саме порушення, оскільки останні є різновидом одного виду відповідальності - цивільної (ст. 549 ЦК України). Належні, допустимі докази того, що відповідач у добровільному порядку погасиЛА вищезазначену заборгованість за договором перед Банком у добровільному порядку станом на час її розгляду судом першої інстанції чи перегляду останньої апеляційним судом у матеріалах цієї справи відсутні. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції у цій справі є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку у цій справі слід задовольнити частково, заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 22 січня 2020 року у цій справі слід скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким позов Банку задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 21.07.2011 року станом на 30.06.2017 року у розмірі 6984,26 грн., яка складається з: 2904,25 грн. - заборгованості за кредитом; 4080,01 грн., - заборгованості за відсотками за користування кредитом; в іншій частині позовних вимог слід відмовити. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги та позову Банку у цій справі лише частково при вищевикладених обставинах, останній має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 714,04 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений Банком за подачу позову до суду першої інстанції 1921,00 грн. (а.с. 1) + судовий збір, сплачений Банком за подачу апеляційної скарги до апеляційного суду 2881,50 грн. = 4802,50 грн.* сума задоволених позовних вимог Банку 6984,26 грн./сума заявлених позовних вимог Банком 46975,02 грн.). 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367, 369, 371-372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 22 січня 2020 року у цій справі скасувати. Ухвалити у цій справі нове рішення. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 21.07.2011 року станом на 30.06.2017 року у розмірі 6984,26 грн., яка складається з: 2904,25 грн. - заборгованості за кредитом; 4080,01 грн., - заборгованості за відсотками за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 714,04 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 14.04.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.