Постанова 4807 № 319/1326/19

Дата документу 15.05.2020 Справа № 319/1326/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 319/1326/19Головуючий у 1-й інстанції Валігурський Г.Ю. Пр. № 22-ц/807/1445/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 січня 2020 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 4-8), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 14.07.2017 року станом на 15.07.2019 року у розмірі 12617,89 грн., яка складається з: 7163,86 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 3981,29 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 395,70 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) та 577,04 грн. - штрафу (процентна складова), від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1921,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Валігурського Г.Ю. (а.с. 39). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 42) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Заочним рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 січня 2020 року (а.с. 71-74) позов Банку у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 14360570) 4782,06 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 728,04 грн. - витрат по сплаті судового збору, а всього 5510,10 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 85-99) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні частини заборгованості по тілу, простроченого тіла, відсотків та штрафів, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Банку задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 102). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою Банку відкрито 16.03.2020 року (а.с. 103-104). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 106). За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Банк надав апеляційному суду додаткові письмові пояснення з приводу апеляційної скарги (а.с. 110-115). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги Банку, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлено, що за заявою відповідача ОСОБА_1 вищезазначене заочне рішення судом першої інстанції, у тому числі в частині задоволення позовних вимог Банку, не переглядалось, в апеляційному порядку не оскаржувалось. Банк оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині відмови у стягненні частини заборгованості по тілу, простроченого тіла, відсотків та штрафів. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження - в частині відмови у стягненні частини заборгованості по тілу, простроченого тіла, відсотків та штрафів. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В силу вимог ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1), змінити рішення (п.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ст. 376 ч. 4 ЦПК України). Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у цій справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту - 3981,29 грн., заборгованості за відсотками - 395,70 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) 577,04 грн. та судового збору пропорційної до цієї суми заборгованості, керувався ст. ст. 526, 530, 610, 612, 625, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 133, 141, 263-265, 268 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та доведеності цих позовних вимог Банку, відсутності правових підстав для задоволення останніх. Оскільки, між позивачем та відповідачем укладено договір № б/н від 14.07.2017 року, про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов надання банківських послуг, згідно з умовами якого він користувався кредитними коштами позивача. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15липня 2019 року становить 12617,89 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 7163,86 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 3981,29 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 395,70 грн., заборгованість по сплаті штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., заборгованість по сплаті штрафу (процентна складова) - 577,04 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України). За правилами ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та заборгованість по сплаті штрафу. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 липня 2017 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold» (далі - Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт) та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати простроченої заборгованості за тілом кредиту, процентів та штрафу за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, надані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Тому суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦКУкраїни за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин з 14 липня 2017 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату простроченого тіла кредиту, відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідача кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд першої інстанції вважав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 липня 2017 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді простроченого тіла кредиту, неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Крім того, як слідує з наданого позивачем розрахунку сума простроченого тіла кредиту є складовою частиною боргу за тілом кредиту, а отже стягнення як тіла кредиту так і простроченого тіла кредиту призведе до подвійного стягнення тієї ж самої суми боргу. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно із пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд першої інстанції вважав, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи наведене, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача простроченого тіла кредиту, процентів та штрафу за користування кредитними коштами. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 14 липня 2017 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 14липня 2017 року, в колонці «витрати клієнтом кредитних коштів» станом до 25.11.2018 року, відповідач отримав грошові кошти в сумі 5694,98 грн. В подальшому до 15.07.2019 року, згідно даного розрахунку відповідач кошти не отримував, проте позивач продовжував йому збільшувати заборгованість за тілом кредиту. Крім того, відповідно до колонки «сума погашення за наданим кредитом» розрахунку заборгованості, відповідачем погашені грошові кошти в сумі 912,92 грн. Отже, сума боргу відповідача за тілом кредиту становить 4782,06 грн. (5694,98 грн. витрачених кредитних коштів - 912,92 грн. погашення за наданим кредитом = 4782,06 грн.). Тому, позивачем безпідставно нарахована заборгованість за тілом кредиту в сумі 2381,80 грн. Згідно із частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати суд розподілив між сторонами пропорційно до задоволених вимог. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись можна лише частково з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає лише частково. Так, хоча судом першої інстанції було правильно встановлено, що, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 року у справі 342/180/17, який є обов`язковим для врахування загальними судами у цій справі в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, Банк має право на стягнення з відповідача у цій справі лише фактично отриманої суми у вигляді тіла кредиту. Проте, суд першої інстанції у цій справі допустився помилки у визначенні саме розміру цієї суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь Банку у цій справі. Банк у своєму позові у вищезазначеній справі просив стягнути з відповідача тіло кредиту станом на 15.07.2019 року саме у розмірі 11145,15 грн., при цьому, зазначав, що останнє складається з: 7163,86 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 3981,29 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту (а.с. 6 зворот). Відповідачем цей розмір тіла кредиту у цій справі належними допустимими доказами не спростований. На припущеннях ґрунтуються висновки суду першої інстанції про те, що вказане тіло кредиту у розмірі 7163,86 грн. слід зменшити на суму сплачених відповідачем ОСОБА_1 на користь Банку в рахунок погашення кредиту грошових коштів в розмірі 912,92 грн. (зворот а.с. 73). Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог Банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, розмір якої згідно наданих Банком розрахунків становить 3981,29 грн., а тому апеляційний суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Банку до відповідача і наявними правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині доводи апеляційної скарги Банку дублюють доводи позовної заяви Банку у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи Банку є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, викладену в його позові, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі, який може бути прийнятий апеляційним судом до уваги на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку, є довідка Банку про строк дії картки відповідача - до 01/2024 (а.с. 112) та виписка по рахунку відповідача з 14.07.2017 року по 29.02.2020 року (а.с. 92). Однак, при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи, строк дії картки та виписка по рахунку відповідача не впливають на правильність вирішення цієї справи судом. Разом із тим, Банком не було надано у матеріали цієї справи суду першої інстанції чи апеляційному суду довідки із підписом відповідача ОСОБА_1 про ознайомлення останнього з Умовами та правилами надання послуг Банком (із зазначенням тарифів, відсоткової ставки процентів, розміру пені, штрафів тощо). При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити частково, заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 січня 2020 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, слід змінити, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості з тіла кредиту до 11145,15 грн., яка складається з: 7163,86 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 3981,29 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, та судового збору до «1696,78 грн.» (розрахунок: судовий збір за подачу позову Банком суду першої інстанції 1921,00 грн. (а.с.37)* сума задоволених вимог Банку 11145,15 грн./сума заявлених позовних вимог Банку 12617,89 грн.); в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги Банку лише частково при вищевикладених обставинах, з відповідача на користь Банку слід також стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, пропорційно до суми задоволених позовних вимог у вигляді судового збору у розмірі 1789,44 грн. Розрахунок: Судовий збір за подачу апеляційної скарги належний розмір 1789,44 грн. (розрахунок: 150% від 1192,96 грн. на підставі ст. 6 ч. 4 ЗУ «Про судовий збір», за змістом якої: якщо скаргу подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині позовних вимог (оспорюваних сум); розрахунок: заявлено вимог 12617,89 грн. - задоволено вимог судом першої інстанції 4782,06 грн. = 7835,83 грн. - сума вимог, в якій Банк у цій справі оскаржує рішення в апеляційному порядку,* 1921 грн./12617,89 грн. = 1192,96 грн.), але Банком сплачено 2881,50 грн. (а.с. 93). Таким чином, сума зайво сплаченого Банком судового збору при подачі апеляційної скарги складає 1092,06 грн. (розрахунок: 2881,50 грн. - 1789,44 грн.), який може бути повернутий у подальшому апеляційним судом Банку за результатами розгляду відповідного клопотання останнього в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 7, 12, 141, 367-369, 371-372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 січня 2020 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, змінити, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованості з тіла кредиту до «11145,15 грн.», яка складається з: 7163,86 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 3981,29 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також судового збору до «1696,78 грн.», а всього до «12841,93 грн.». В іншій частині, яка є предметом апеляційного оскарження, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у вигляді судового збору у розмірі 1789,44 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 15.05.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.