Постанова 4874 № 906/945/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року Справа № 906/945/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б. розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 січня 2020 року в справі №906/945/19, повний текст рішення складено 24 січня 2020 року (суддя Кравець С.Г.) за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про стягнення 177932 грн 60 коп. Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача: пені в розмірі 112 800 грн 56 коп; інфляційних втрат в розмірі 49882 грн 17 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 78 398 грн 17 коп.. В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 15 грудня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 8369/1718-ТЕ-28, на виконання якого Позивач передав Відповідачеві природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункту 6.1 договору. У зв`язку з чим на підставі пункту 7.2 договору Позивач нарахував Відповідачу 112800 грн 56 коп пені, 15249 грн 87 коп 3% річних та 49882 грн 17 коп інфляційних втрат, які Позивач просить стягнути на свою користь з Відповідача. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на статті 230 - 231, 264, 265 Господарського кодексу України, статті 625, 629, 712 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 січня 2020 року позов було задоволено частково (том 3, а.с. 43-47). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 8122 грн 93 коп. 3% річних, 30847 грн 66 коп. інфляційних втрат та 50649 грн 20 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 7126 грн 94 коп. та інфляційних втрат в сумі 19034 грн 51 коп., 62 151 грн 36 коп. пені, відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1344 грн 30 коп.. Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що правомірно заявленою є сума пені у розмірі 50649 грн 20 коп. за період з 15 січня 2015 по 14 липня 2016 року, нарахована на заборгованість в сумі 252452 грн 75 коп., яка була не сплачена Відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за зобов`язаннями за грудень 2015 року. Окрім того, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що обґрунтовано заявленою є сума 3% річних в розмірі 8122 грн 93 коп., яка обрахована за зобов`язаннями грудня 2015 року на несплачену після 30 листопада 2016 року суму заборгованості у розмірі 252452 грн 75 коп. за період з 15 січня 2016 року по 5 березня 2017 року та за період з 1 грудня 2016 року по 5 березня 2017 року на суми заборгованості які існували в цей період. Також, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, місцевий господарський суд зазначив, що правомірним є нарахування інфляційних втрат в сумі 30847 грн 66 коп. за період з 1 лютого 2016 року по 30 листопада 2016 року на заборгованість у розмірі 252452 грн 75 коп., за період з 1 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року на заборгованість у розмірі 231458 грн 84 коп., за період з 1 лютого 2017 року на заборгованість у розмірі 2651 грн 49 коп.. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 169-171). Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідач погасив 6 березня 2017 року повністю заборгованість за отриманий газ по договору №1211/15-КП-10 від 15 грудня 2014 року. З часу заключення договору купівлі-постачання природного газу №1211/15-КП-10 від 15 грудня 2014 року по час фактичного погашення ( березень місяць 2017 року), на всі банківські рахунка Відповідача державною виконавчою службою у процесі здійснення виконавчої, провадження по стягненню заборгованості на користь стягувана Позивача, було накладено арешт. суд першої інстнації констатував, що в процесі примусового виконання виконавчих листів будь-які грошові кошти, що надходили на банківські рахунки, були направлені державною виконавчою службою на погашення боргів перед стягувачем Позивачем. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2020 року по справі №906/945/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу. Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. Суд констатує, що дана справа № 906/945/19 не підпадає під дані винятки. Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2102 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 210200 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі). З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно, ухвалою суду від 27 лютого 2020 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/945/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 27 квітня 2019 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного, що 15 грудня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №1211/15-КП-10 купівлі-продажу природного газу (надалі-Договір; том 1, а.с.18-23). Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався передати у власність Відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору. Згідно пункту 1.2 Договору сторони погодили, що газ, що продається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ). Пунктом 3.3 Договору визначено, що: приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг використання газу Відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Відповідача. За умовами пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до пункту 11 Договору, Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печаткам сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Судом встановлено, що додатковою угодою №1 від 12 лютого 2015 року, додатковою угодою №2 від 16 березня 2015 року, додатковою угодою №3 від 15 квітня 2015 року, додатковою угодою №4 від 18 травня 2015 року, додатковою угодою №5 від 30 червня 2015 року, додатковою угодою №6 від 29 липня 2015 року, додатковою угодою №7 від 20 жовтня 2015 року, додатковою угодою №8 від 22 жовтня 2015 року, додатковою угодою №10 від 25 листопада 2015 року сторонами вносилися зміни до вищенаведеного договору щодо ціни, порядку та умов передачі газу тощо (том 1, а.с.24-32). Договір та зазначені додаткові угоди підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками Позивача та Відповідача. Колегією суддів також встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору, Позивач у періоди з січня по квітень 2015 року та з жовтня по грудень 2015 року передав, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1911395 грн 92 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (том 1, а.с.39-45). Доказами, долученими до матеріалів справи підтверджується, що Відповідач оплатив Позивачу вартість отриманого природного газу в повному обсязі на суму 1911395 грн 92 коп. (том 1, а.с.84-249, том 2, а.с.1-161). Однак, як вказує Позивач, оплату вартості переданого природного газу Відповідач здійснював з порушенням строків оплати, визначених умовами пункту 6.1 Договору, у зв`язку з чим на підставі пункту 7.2 Договору та керуючись статтями 549, 625, 611, 612 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, Позивач нарахував Відповідачу 112800 грн 56 коп. пені, 15249 грн 87 коп. 3% річних та 49882 грн 17 коп. інфляційних втрат (розрахунок том 1, а.с.33-38), які Позивач просить стягнути на свою користь з Відповідача. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України. Як установлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» Відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів. У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В той же час, зважаючи на заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі з-приводу невірного застосування місцевим господарським судом норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 7.2 Договору сторони, зокрема погодили, що: у разі невиконання Відповідачем умов пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він зобов`язується сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Пунктом 9.3 Договору сторони передбачили, що строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. Позивачем нараховано Відповідачу пеню в загальній сумі 112800 грн 56 коп., та 3% річних в загальній сумі 15249 грн 87 коп. окремо за кожний місяць по невиконаних зобов`язаннях, з яких: · за зобов`язаннями січня 2015 року: за період з 17 лютого 2015 року по 22 лютого 2015 року пеня у розмірі 462 грн 80 коп., 3% річних 35 грн 60 коп.; · за зобов`язаннями лютого 2015 року за період з 17 березня 2015 року по 19 березня 2015 року пеня у розмірі 116 грн 50 коп., 3% річних 5 грн 82 коп.; · за зобов`язаннями березня 2015 року за період з 15 квітня 2015 року по 13 травня 2015 року пеня у розмірі 3194 грн 77 коп., 3% річних 159 грн 73 коп.; · за зобов`язаннями квітня 2015 року за період з 15 травня 2015 року по 19 травня 2015 року пеня у розмірі 433 грн 73 коп., 3% річних 21 грн 68 коп.; · за зобов`язаннями жовтня 2015 року за період з 17 листопада 2015 року по 14 грудня 2015 року пеня у розмірі 2962 грн 83 коп., 3% річних 202 грн; · за зобов`язаннями листопада 2015 року за період з 15 грудня 2015 року по 14 червня 2016 року пеня у розмірі 32412 грн 95 коп., 3% річних за період з 15 грудня 2015 року по 27 жовтня 2016 року в розмірі 3934 грн 83 коп.; · за зобов`язаннями грудня 2015 року за період з 15 січня 2016 року по 14 липня 2016 року пеня у розмірі 73216 грн 98 коп., 3% річних за період 15 січня 2016 року по 5 березня 2017 року в розмірі 10890 грн 21 коп. Також Позивачем нараховано інфляційні втрати в загальній сумі 49882 грн 17 коп., з яких: · за зобов`язанням листопада 2015 року за період з 1 січня 2016 року по 31 жовтня 2016 року в розмірі 9418 грн 74 коп.; · за зобов`язанням грудня 2015 року за період з 1 лютого 2016 року по 31 березня 2017 року в розмірі 40463 грн 43 коп.. Поряд з цим колегією суддів встановлено, що заборгованість за актами приймання-передачі природного газу була погашена в зазначені дати, а саме: · згідно акта приймання-передачі від 31 січня 2015 року заборгованість на суму 444444 грн 07 коп. була повністю погашена 23 лютого 2015 року; · згідно акта приймання-передачі від 28 лютого 2015 року заборгованість на суму 327208 грн 73 коп. була повністю погашена 20 березня 2015; · згідно акта приймання-передачі від 31 березня 2015 року заборгованість на суму 325876 грн 16 коп. була повністю погашена 14 травня 2015 року; · згідно акта приймання-передачі від 30 квітня 2015 року заборгованість на суму 62843 грн 17 коп. була повністю погашена 20 травня 2015 року; · згідно акта приймання-передачі від 30 квітня 2015 року заборгованість на суму 117398 грн 84 коп. була повністю погашена 15 грудня 2015 року; · згідно акта приймання-передачі від 30 листопада 2015 року заборгованість на суму 268686 грн 75 коп. була повністю погашена 28 жовтня 2016 року; · згідно акта приймання-передачі від 31 грудня 2015 року заборгованість на суму 364938 грн 20 коп була повністю погашена 6 березня 2017 року. Слід зазначити, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21 лютого 2017 року, затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (надалі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до пункту 14 Порядку: у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року. При цьому, колегією суддів встановлено, що Відповідача 8 червня 2017 року було внесено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що підтверджується листом №8/10-1060-17 від 13 червня 2017 року та повідомленням від 13 червня 2017 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (том 2, а.с.171-172). За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. При цьому, колегія суддів констатує, що застосування приписів частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати на підставі частини 3 статті 7 зазначеного Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі №917/440/18, від 26 лютого 2019 року в справі №926/992/18, від 4 квітня 2019 року в справі №906/576/18, від 13 травня 2019 року в справі №914/1535/18, від 14 травня 2019 року в справі №905/300/18, від 29 травня 2019 року в справі №916/2279/18, від 10 червня 2019 року в справі №904/4592/18, від 11 червня 2019 року в справі №905/1964/18, від 25 липня 2019 року №916/2278/18. В той же час як вбачається з матеріалів справи, основними видами діяльності Відповідача є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, що підтверджується ліцензіями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №597423, №597424 та №597425 від 1 червня 2012 року (том 2, а.с.167-169). Отже, колегія суддів зауважує, що Відповідач є суб`єктом господарювання основним видом діяльність якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Матеріалами справи підтверджується, що поставлений газ за Договором був використаний Відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії. При цьому, колегією суддів встановлено, що на момент набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості в розмірі 1658943 грн 17 коп. за природний газ відповідно до Договору. В той же час, після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", заборгованість за поставлений Позивачем природний газ згідно Договору, що використовувався Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалась підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ пункт 1.2 Договору) була наявна лише за актом приймання-передачі природного газу за грудень та складала 252452 грн 75 коп.. З огляду на вищеописане в даній судовій постанові, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що оскільки Відповідачем було погашено заборгованість за зобов`язаннями січня-квітня, жовтня-листопада 2015 року та частково грудня 2015 в сумі 1658943 грн 17 коп. до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тобто до 30 листопада 2016 року, то заявлені Позивачем до стягнення суми пені в розмірі 62151 грн 36 коп., 3% річних в розмірі 7126 грн 94 коп. та інфляційні втрати в розмірі 19034 грн 51 коп., нараховані на таку заборгованість підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Відповідно, вимоги Позивача про стягнення пені в розмірі 62151 грн 36 коп., 3% річних в розмірі 7126 грн 94 коп. та інфляційні втрати в розмірі 19034 грн 51 коп є неправомірним та задоволенню не підлягають. Відтак, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в розмірі 62151 грн 36 коп., 3% річних в розмірі 7126 грн 94 коп. та інфляційні втрати в розмірі 19034 грн 51 коп слід відмовити. Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині. В той же час, колегія суддів констатує, що на суму боргу у розмірі 252452 грн 75 коп., яка існувала після 30 листопада 2016 року, Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не поширюється, а тому нарахування пені, річних та інфляційних на вказані суми є правомірним. Водночас, дане повністю нівелює твердження Відповідача щодо невірного застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" і як наслідок відсутності у Відповідача заборгованості. В той же час з огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові апеляційний господарський суд здійснює розрахування пені, річних та інфляційних виходячи з акту приймання-передачі природного газу за грудень на суму 252452 грн 75 коп.. При цьому суд констатує, що відповідно до акту приймання-передачі за грудень 2015 року пеня Позивачем нараховувалася з 15 січня 2015 року по 14 липня 2016 року (том 1, а.с. 36-37). Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільногго кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; при цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вказано вище, в Договорі сторони обумовили інший строк, а саме 5 років (пункт 9.3 Договору). Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" розрахунок пені суд вважає, що правомірно заявленою є сума пені у розмірі 50649 грн 20 коп. за період з 15 січня 2015 року по 14 липня 2016 року, нарахована на заборгованість в сумі 252452 грн 75 коп., яка була не сплачена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за зобов`язаннями за грудень 2015 року. Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в частині стягнення пені в розмірі 50649 грн 20 коп.. Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині. Що ж стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 49882 грн 17 коп. та річних в розмірі 15249 грн 87 коп., то колегія суддів зазначає наступне. За статтею 625 Цивільного кодексу України: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Враховуючи все вищевстановлене в даній судовій постанові, перевіривши розрахунок 3% річних судова колегія вважає, що обґрунтовано заявленою та вірною є сума 3% річних в розмірі 8122 грн 93 коп., яка обрахована за зобов`язаннями грудня 2015 року на несплачену після 30 листопада 2016 року суму заборгованості у розмірі 252452 грн 75 коп. за період з 15 січня 2016 року по 5 березня 2017 року та за період з 1 грудня 2016 року по 5 березня 2017 року на суми заборгованості які існували в цей період. Також, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат колегія суду вважає, що правомірним є нарахування інфляційних втрат в сумі 30847 грн 66 коп. за період з 1 лютого 2016 року по 30 листопада 2016 року на заборгованість у розмірі 252452 грн 75 коп., за період з 1 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року на заборгованість у розмірі 231458 грн 84 коп., за період з 1 лютого 2017 року на заборгованість у розмірі 2651 грн 49 коп.. Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних в сумі 8122 грн 93 коп., інфляційних в сумі 30847 грн 66 коп.. В частині стягнення з Відповідача 3% річних в сумі 7126 грн 94 коп. (15249 грн 87 коп. 8122 грн 93 коп. = 7 126 грн 94 коп.) та інфляційних втрат в сумі 19034 грн 51 коп. (49882 грн 17 коп. 30847 грн 66 коп. = 19 034 грн 51 коп.) вимоги Позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні апеляційний господарський суд відмовляє. Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині. Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідач у апеляційній скарзі так як і у відзиві на позовну заяву №796 від 25 жовтня 2019 року, запереченнях на відповідь на відзив №861 від 21 листопада 2019 року (том 2, а.с. 164-166) зазначає про збитковість Відповідача, наявність дебіторської заборгованості за надані послуги, а також скрутний фінансовий стан. В той же час у зазначених письмових доказах, Відповідач не стави чіткого питання про зменшення штрафних санкцій у відповідності до вимог статті 233 Господарського кодексу України. При цьому, колегія суддів констатує, що доказами матеріального становища можуть бути: фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства тощо. Водночас, Відповідачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження обставин за яких на даний час можливе зменшення неустойки, а посилання Відповідача на баланси та звіти про фінансові результати не є доказом винятковості обставин в розуміння статті 233 Господарського кодексу України. При цьому, подані документи на підтвердження фінансового стану Відповідача не свідчать про відсутність коштів на рахунках та не доводять загрозу неплатоспроможності підприємства. Посилання Відповідача на наявну заборгованість контрагентів перед Відповідачем та наявність збитку, що відображено у балансах, звітах про фінансові результати за 2015-2019 роки, також не може бути підставою для зменшення судом штрафних санкцій, оскільки у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності. Тобто, скрутний фінансовий стан не є підставою для невиконання зобов`язань за договором та для звільнення від відповідальності за таке невиконання, а тому погодитись з наведеними Відповідачем мотивами невиконання зобов`язань за Договором не можна. При цьому, посилаючись на наявність кредиторської заборгованості, Відповідачем не подано жодних доказів вжиття заходів щодо стягнення в судовому порядку існуючої дебіторської заборгованості з своїх контрагентів. Окрім того, Відповідач у своїй апеляційній скарзі покликається на виконавче провадження та арешт його майна, з приводу чого апеляційний господарський суд зауважує наступне. Подані Відповідачем постанови про арешт коштів Відповідача (а саме: ВП №37309106 від 17 травня 2013 року, ВП№37309106 від 28 травня 2013 року, ВП№45469019 від 18 листопада 2014 року, ВП№45900798 від 9 липня 2015 року, ВП№37309106 від 9 листопада 2015 року) та постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№44951828 від 19 жовтня 2015 року (том 2, а.с. 177-185) містять інформацію, що державними виконавцями накладались арешти на рахунки Відповідача впродовж 2013-2015 за певними рахунками. Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. За приписами Закону України "Про виконавче провадження" накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання забороняється. Враховуючи, що оплата теплової енергії здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, то накладення арешту на такі рахунки заборонено, а тому посилання Відповідача в апеляційній скарзі на постанови про арешт коштів та майна боржника є необгрунтованим та таким що спростовується нормами діючого законодавства. Будь-яких інших доказів того, що на підприємстві Відповідача існують виключні обставини, які давали б підстави для зменшення розміру пені. Відповідач не подав а ні суду першої інстанції під час розгляду справи, а ні суду апеляційної інстанції при поданні апеляційної скарги. З огляду на все вищевказане суд апеляційної інстанції констатує відсутність доказів, котрі й могли призвести до висновків про наявність підстав для зменшення суми пені, а тому суд не зменшує розмір пені в даній справі з огляду на недоведеність відповідачем підстав для застосування статті 233 Господарського кодексу України. Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, наведені в апеляційній скарзі безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 січня 2020 року в справі №906/945/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 січня 2020 року в справі №906/945/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/945/19 повернути Господарському суду Житомирської області. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Філіпова Т.Л. Суддя Бучинська Г.Б.