Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/1369/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" січня 2021 р. Справа№ 911/1369/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Андрієнка В.В. суддів: Буравльова С.І. Пашкіної С.А. без виклику учасників процесу розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 (суддя Колесник Р.М.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" про стягнення 208656,03 гривень УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" про стягнення 208656,03 гривень заборгованості за договором постачання природного газу від 21.12.2015 № 1110/16-ТЕ-17, з яких: 100631,88 гривень основний борг, 44977,41 гривень пеня, 14297,21 гривень 3% річних, 48749,53 гривень інфляційні втрати. Рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" (08343, Київська обл., Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Бориспільська, будинок 1, код 08680201) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 100631,88 гривень основного боргу, 10819,26 гривень пені, 11209,33 гривень 3% річних, 40757,40 гривень інфляційних втрат та 2451,27 гривень судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції зазначав, що факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 100631,88 грн є доведеним та обґрунтованим. Стосовно часткового задоволення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що на момент ухвалення рішення є чинною імперативна норма Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", яка передбачає списання нарахованих неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних на заборгованість за отриманий природний газ, яка виникла та була погашена до набрання чинності Законом. Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №911/1369/20 та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 в частині відмови у стягненні пені у сумі 34 158,15 грн, 3% річниху сумі 3 087,88 грн, інфляційних втрат у сумі 7 992,13 грн. Прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені у сумі 34 158,15 грн, 3% річних у сумі 3 087,88 грн, інфляційних втрат у сумі 7 992,13 грн. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму сплаченого судового збору. В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією. Позивач зазначав, що рішення суду першої інстанції обґрунтовано лише тим, що заборгованість по Договору була частково сплачена до 30.11.2016, тобто до набрання сили Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», проте сфера та суб`єктний склад указаного закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №911/1369/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/514/20 від 02.11.2020 у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Руденко М.А., на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/1369/20. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №911/1369/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А. Перевіривши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", судом були виявлені недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку та розмірі, а також пропуск строку на апеляційне оскарження та відсутність клопотання про поновлення цього строку. За таких обставин, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 залишено без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України та надано скаржнику строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали. У подальшому, після усунення недоліків позивачем, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 клопотання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20. Відкрито апеляційне провадження у справі №911/1369/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено Державному підприємству "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Відповідач своїми правом не скористався, відзиву на адресу суду не направив, отже суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Як убачається із матеріалів справи, 21.12.2015 НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1110/16-ТЕ-17, із подальшими змінами, внесеними додатковими угодами від 31.12.2015 № 1, від 29.01.2016 № 2 (далі по тексту - договір), згідно умов якого: - постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1., 1.2.); - постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) природний газ обсягом до 152 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): у січні - 55; у лютому - 52; у березні - 45 (пункт 2.1.); - приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4.); - не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику, зокрема, підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (пункт 3.5.); - ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 гривень, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1806,15 грн, крім того ПДВ - 20% - 361,23 грн, всього з ПДВ - 2167,38 грн (пункт 5.2); - загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.4.); - оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1.); - у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.). Додатковою угодою від 31.12.2015 № 1 сторони погодили внести зміни до договору та викласти пункти 1.3., 2.1.5., 3.1., 5.1., 5.2., 7.2. та розділ 4 договору в редакції, зазначеній в додатковій угоді. Зокрема пункт 5.2. викладено в наступній редакції: "Ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 гривень, крім того податок на додану вартість - 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" - 197,5 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 237,00 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1968,24 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 2361,89 грн". Додатковою угодою від 29.01.2016 № 2 сторони погодили внести зміни до пункту 1.3. договору, виклавши такий пункт в редакції, зазначеній в додатковій угоді. Так, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 255631,88 гривень, що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі газу, а саме: від 31.01.2016 за січень на суму 116634,76 гривень; від 29.02.2016 за лютий на суму 75025,38 гривень; від 31.03.2016 за березень на суму 63971,74 гривень. Як убачається із матеріалів справи, за період з 29.06.2016 по 27.10.2016 та довідкою по операціях по підприємству "Підприємство ДКВС України (№ 119)" за період з грудня 2015 року по грудень 2019 року, відповідач, в порушення своїх договірних зобов`язань, за отриманий природний газ розрахувався частково, сплативши 155000,00 гривень та з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Приписами ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. А тому за отриманий природний відповідач мав розрахуватися наступним чином: - за актом від 31.01.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 14.02.2016 включно, з урахуванням того, що 14.02.2016 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 15.02.2016, а прострочення настає з 16.02.2016; - за актом від 29.02.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 14.03.2016 включно, а прострочення настає з 15.03.2016; - за актом від 31.03.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 14.04.2016 включно, а прострочення настає з 15.04.2016; Відповідно до наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача за період з 29.06.2016 по 27.10.2016 та довідки по операціях по підприємству "Підприємство ДКВС України (№ 119)" за період з грудня 2015 року по грудень 2019 року відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково. Так, відповідач здійснив наступні оплати: 29.06.2016 сплачено 20000,00 гривень; 20.07.2016 сплачено 20000,00 гривень; 03.08.2016 сплачено 30000,00 гривень; 19.08.2016 сплачено 30000,00 гривень; 27.10.2016 сплачено 55000,00 гривень. Таким чином, як установлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідач за отриманий природний газ у період з січня по березень 2016 року в повному обсязі не розрахувався. Суд першої інстанції зазначав, що указані вище обставини в перебігу розгляду справи відповідачем не спростовувались та не заперечувались. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом було доведено, тому у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 100631,88 грн, яка підлягає стягненню, отже позов у цій частині підлягає задоволенню. Крім того, як убачається із матеріалів справи, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 44977,41 гривень пені розрахованої за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 14.10.2016, 14297,21 гривень 3% річних розрахованих за загальний період з 16.02.2016 по 11.03.2020 та 48749,53 гривень інфляційних втрат розрахованих за загальний з березня 2016 року по лютий 2020 року по кожному акту окремо з урахуванням часткових оплат. У відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Як вже встановлено судом, відповідач за отриманий природний газ розраховувався не в повному обсязі та з порушенням строку встановленого п. 6.1 договору. До того ж положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. Водночас частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, із правового аналізу наведених норм матеріального права убачається, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Судом установлено та передбачено пунктом 1.2 договору, що газ, який продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Правова позиція щодо застосування названого Закону неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 25.07.2019 у справі № 916/2278/18, від 02.10.2019 у справі № 910/12724/18. Так, Верховним Судом неодноразово наголошувалось на тому, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України). Так, судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач за спожитий природний газ у січні 2016 року розрахувався у повному обсязі, при цьому за спожитий природний газ у лютому 2016 року розрахувався частково, а саме останній платіж був здійснений відповідачем 27.10.2016, тобто до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії". Ураховуючи, що відповідач вартість спожитого природного газу у січні 2016 року оплатив у повному обсязі, а вартість спожитого природного газу у лютому 2016 року оплатив частково, нараховані на такі суми 34158,15 гривень пені, 3087,88 гривень 3% річних та 7992,13 гривень інфляційних втрат підлягають списанню згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, у зв`язку з чим, нарахування позивачем цих сум є безпідставним та необґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням положення ч. 3 ст. 7 Закону, слід здійснювати на заборгованість відповідача у розмірі 100631,88 гривень, яка не була погашена станом на 30.11.2016. Отже, перевіривши наданий позивачем розрахунок в іншій частині нарахувань, судом установлено, що 10819,26 гривень пені, 11209,33 гривень 3% річних та 40757,40 гривень інфляційних втрат нараховані на заборгованість, яка не була погашена до 30.11.2016, відтак є такі, що ґрунтуються нормах чинного законодавства та є арифметично правильними, та нараховані у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, а тому підлягають задоволенню. Щодо доводів АТ "НАК "Нафтогаз України", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне. Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про часткове задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними. Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні. Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти позивача. Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1369/20 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції у справі №911/1369/20 набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Дата підписання 26.01.2021. Головуючий суддя В.В.Андрієнко Судді С.І. Буравльов С.А. Пашкіна