Постанова 4873 № 920/138/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" червня 2020 р. Справа№ 920/138/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. за участю представників: не викликались розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 (повний текст складено 17.03.2020) у справі №920/138/20 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" про стягнення 90 066 грн 38 коп. заборгованості ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" про стягнення боргу 90 066 грн 38 коп, в тому числі 72 453 грн. 07 коп. пені, 6 364 грн. 48 коп. 3% річних, 11 248 грн. 83 коп. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив отриманий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення. Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Владимиренко С.В. (суддя-доповідач), суддів Ходаківської І.П., Демидової А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 залишено без руху. 08.05.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доданим платіжним дорученням № 0000003510 від 06.04.2020 на суму 3 153 грн, що свідчить про сплату судового збору скаржником в повному обсязі. Апеляційна скарга подана з додержанням вимог статтей 256,258 та 259 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава

1. Апеляційне провадження). За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що з 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102 грн. Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 210 200грн (2102 грн. * 100 = 210 200 грн). Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 90066,38грн. вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 по справі № 920/138/20. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" , з наступних підстав. 15.12.2015 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач-постачальник) та Комунальним підприємством Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" (відповідач- споживач) було укладено договір № 3454/16-БО-29 постачання природного газу та додаткові угоди (далі-Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов`язався поставити відповідачу у 2016 році природний газ, а відповідач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Згідно із п. 1.2. Договору газ, що постачається за договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016). Відповідно до п. 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 2 471 203 грн 50 коп. що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2016 року. Відповідно до п. 6.1. договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Згідно з додатковою угодою № 4 від 28.03.2016, пункт 6.1. договору викладено в новій редакції: оплата планових обсягів газу здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Судом встановлено, що поставлений позивачем природний газ у січні-квітні 2016 року загальною вартістю 2471203 грн 50 коп. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. Договору. Природний газ поставлений у січні 2016 року повністю оплачений відповідачем 12.03.2016, у лютому 2016 року - 21.03.2016, у березні 2016 року - 07.11.2016, у квітні 2016 року - 09.11.2016. Відповідно до ч. 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Відповідно до п. 8.2 Договору у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору, останній зобов`язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. У п. 10.3. Договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За несвоєчасну оплату природного газу позивачем відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 72 453 грн. 07 коп., 3% річних в загальній сумі 6 364 грн. 48 коп., інфляційні втрати в сумі 11 248 грн 83 коп., виходячи з суми заборгованості за січень-квітень 2016 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат. 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до ст. 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, в тому числі, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно зі ст. 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію. Відповідно до статті 23 Закону України "Про теплопостачання" господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом. Відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, що підтверджується відповідними ліцензіями, виданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та містяться у відкритому Ліцензійному реєстрі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, розміщеному на сайті НКРЕКП за посиланням http://www.nerc.gov.ua/?id=24259, за якими відповідач є ліцензіатом у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що переходять під регулювання місцевих органів влади. Частиною 3 статті 7 Закону врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення. Вказаною нормою передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Частина 3 статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепологенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», викладені в постанові Верховного суду від 16.05.2019 у справі № 922/2685/18, враховуються апеляційним господарським судом під час здійснення апеляційного перегляду у даній справі відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач, як теплопостачальна та теплогенеруюча організація, 15.12.2015 уклав з Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач-постачальник) договір № 3454/16-БО-29 постачання природного газу та додаткові угоди, за умовами визначеними п.1.2 якого газ, що поставляється за цим договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. В матеріалах справи наявний розрахунок штрафних санкцій та довідка про операції за договором, з яких вбачається, що відповідачем до 30.11.2016 повністю погашено заборгованість за поставлений природний газ у січні-квітні 2016 року. Погашення заборгованості за договором постачання природного газу було здійснено відповідачем до набрання чинності Законом (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону, тому колегія суддів вважає, що нараховані позивачем на вищевказану сплачену заборгованість інфляційні нарахування, пеня та 3 % річних не підлягають стягненню з відповідача згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепологенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепологенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (яка є нормою прямої дії) не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не заслуговують на увагу на підставі вищевикладеного. Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Вищевикладене спростовує доводи позивача, які наведені в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 слід залишити без змін. Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Акціонерне товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 273, 275 - 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

3. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2020 у справі № 920/138/20.

4. Матеріали справи № 920/138/20 повернути до Господарського суду Сумської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська