Постанова 4850 № 360/3190/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року справа №360/3190/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Сухова М.Є., за участю представника відповідача Бондарєвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Лисичанської міської ради Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 р. у справі № 360/3190/19 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської ради Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Лисичанської міської ради Луганської області (далі - відповідач, міська рада), в якому просила: визнати протиправними дії Лисичанської міської ради Луганської області, які полягають у відмові в задоволенні запитів на інформацію від 11 червня 2019 року, від 20 червня 2019 року, від 26 червня 2019 року та від 08 липня 2019 року; зобов`язати Лисичанську міську раду Луганської області надати такі копії документів: договір від 12 квітня 2019 року № 43 (з додатковими угодами), укладений з адвокатом Бондарєвою В.В., акти приймання-передачі виконаних робіт за квітень-червень 2019 року до договору від 12 квітня 2019 року № 43 та інформацію щодо фактично здійснених оплат за договором від 12 квітня 2019 року №

43. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: визнав протиправною викладену в листах від 19 червня 2019 року № 63/01-28, від 25 червня 2019 року № 67/01-28, від 03 липня 2019 року № 69/01-28 та від 12 липня 2019 року № 77/01-28 відмову Лисичанської міської ради Луганської області у задоволенні запитів ОСОБА_1 на інформацію від 11 червня 2019 року, від 20 червня 2019 року, від 26 червня 2019 року та від 08 липня 2019 року; зобов`язав Лисичанську міську раду Луганської області (ідентифікаційний код 26522196, місцезнаходження: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. М. Грушевського, буд. 7) в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації", надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) запитувану інформацію - копії договору від 12 квітня 2019 року № 43 (з додатковими угодами), укладеного з адвокатом Бондарєвою В.В., копії актів приймання-передачі виконаних робіт за квітень-червень 2019 року до договору від 12 квітня 2019 року № 43 та інформацію щодо фактично здійснених оплат за договором від 12 квітня 2019 року № 43; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Лисичанської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн . Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду у зв`язку, з невірним застосуванням та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач під час подання запитів на інформацію та на час розгляду справи судом обіймає посаду начальника відділу юридичної та кадрової роботи Лисичанської міської ради, тобто є посадовою особою органу місцевого самоврядування, а тому не є запитувачем публічної інформації згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI (надалі - Закон № 2939-VI), а доступ до запитуваних позивачем документів врегульовано іншими нормами. Апелянт зазначає, що витребувана інформація має персональні дані третьої особи, надання яких, без її згоди, порушить вимоги законодавства. Жодних дозволів міській раді на розголошення персональних даних від третьої особи зазначеної у запитуваній інформації не надавалося. Судом не було враховано, що у спірних правовідносинах є спеціальний суб`єкт - адвокат України, який зобов`язаний зберігати адвокатську таємницю. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, за участю представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 11 червня 2019 року позивачем на ім`я Лисичанського міського голови Шиліна С.І. направлено запит на інформацію, в якому просила надати копію договору від 12 квітня 2019 року № 43 (з додатковими угодами), укладеного з адвокатом Бондарєвою В.В., акти приймання-передачі виконаних робіт за квітень-червень 2019 року до договору від 12 квітня 2019 року № 43 та інформацію щодо фактично здійснених оплат за договором від 12 квітня 2019 року № 43 (а.с.29). Листом за підписом керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Лисичанської міської ради Савченко О.О. від 19 червня 2019 року № 63/01-28 позивачу відмовлено в задоволенні запиту у зв`язку з недотриманням вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 та частиною 1 статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме через відсутність у запиті ім`я запитувача (а.с.30). 20 червня 2019 року позивачем вдруге зроблено запит на інформацію з вимогою отримання тих самих копій документів та інформації (а.с.31). Відповідач листом від 25 червня 2019 року № 67/01-28 за підписом Лисичанського міського голови відмовив в задоволенні запиту з підстав недотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 та частиною 1 статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме через відсутність повної адреси у розумінні Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Також, відповідач посилався на вимоги Закону України «Про захист персональних даних». (а.с.32). 26 червня 2019 року позивачем втретє зроблено запит на інформацію з вимогою надати ті ж самі документи та інформацію (а.с.33). Відповідач листом від 03 липня 2019 року № 69/01-28 за підписом керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Савченко О.О. відмовив в задоволенні запиту у зв`язку з недотриманням вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 та частиною 1 статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме відсутність будинку, зазначеного в запиті (а.с.34). 08 липня 2019 року позивачем вчетверте зроблено запит на отримання тієї ж інформації (а.с.35). Відповідач листом 12 липня 2019 року № 77/01-28 відмовив в наданні доступу до публічної інформації, з посиланням на статтю 19 Конституції України, частину другу статті 2, пункт 1 частини першої статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки запит подано як посадовою особою органів місцевого самоврядування, а суб`єкти владних повноважень не можуть бути запитувачами публічної інформації. Також, відповідач посилався на вимоги Закону України «Про захист персональних даних» (а.с.36). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 34 Конституції України, гарантовано кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Інформація про заробітну плату та інші виплати працівнику державного органу або органу місцевого самоврядування є інформацією про фізичну особу. Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Статтею 1 Закону України «Про інформацію» 2 жовтня 1992 року N 2657-XII ( далі - Закон № 2657) визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї. Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Як встановлено, частинами 1 та 2 статті 7 цього Закону, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Відповідно до статті 5 Закону № 2657-ХІІ, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом № 2939. Суд зазначає, що Закон № 2939, як спеціальний закон, має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. За пунктом 1 частини 1 та частиною 4 статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом Відповідно до ст. 20 Закону № 2657-ХІІ, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 Закону № 2939-VI, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Відповідно до статті 7 Закону № 2939-VI, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною 1 статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За приписами статі 8 Закону № 2939-VI, таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. Згідно частини 1-3 статті 21 Закону № 2657-XII, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами. Відповідно до статей 32, 34 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Згідно офіційного тлумачення положень частин 1, 2 статті 32, частин 2, 3 статті 34 Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема: 1)розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2)інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону. Отже, вищевказаними нормами можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини 2 статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому, згідно положень частини 7 статті 6 Закону № 2939-VI, обмеженню в доступі підлягає певна інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Отже, Закон України "Про доступ до публічної інформації" прямо забороняє розпоряднику інформації відмовляти у доступі до документу, натомість наділяючи розпорядника інформації правом визначення обсягів інформації, що надається. Тобто, у такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 14 травня 2018 року у справі № 820/4283/17 адміністративне провадження №К/9901/108/18, К/9901/1703/18, від 18 вересня 2019 року у справі №816/124/18 адміністративне провадження №К/9901/54182/18. Суд зазначає, що не є порушенням вимог чинного законодавства повідомлення змісту запитуваного документу в відповіді на запит щодо витребуванні відповідної інформації. У разі ж якщо запитувач наполягає на наданні саме належного документу, особа яка їм володіє повинна надати його за вищезазначеними правилами. При цьому, за частиною 5 статті 6 Закону № 2939-VI, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Отже, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до Лисичанської міської ради з запитами на отримання публічної інформації, а саме: надати копію договору від 12 квітня 2019 року № 43 (з додатковими угодами), укладеного з адвокатом Бондарєвою В.В., копію актів приймання-передачі виконаних робіт за квітень-червень 2019 року до договору від 12 квітня 2019 року № 43 та інформацію щодо фактично здійснених оплат за договором від 12 квітня 2019 року № 43 (арк. спр. 29, 31, 33, 35). Зазначені запити відповідають вимогам частини 5 статті 19 Закону № 2939-VI та містять ім`я запитувача (ОСОБА_1, ОСОБА_1 ), поштову адресу ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1), загальний опис інформації та вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит (копії документів: договір від 12 квітня 2019 року № 43 (з додатковими угодами). Отже, запитувана інформація не є інформацією з обмеженим доступом. Суд зазначає, що відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною або таємною. Тобто, підстав, передбачених статтею 22 Закону № 2939-VI, для відмови у задоволенні запиту на інформацію у відповідача не було. Крім того, апелянт в скарзі та відповідях на запити не зазначив в якій частині запитувані документи містять персональні дані третьої особи, та про яку особу йде мова, оскільки з запитів вбачається, що вони стосуються договору укладеному між відповідачем, як клієнтом, та адвокатом Бондарєвою В.В. щодо надання послуг, та документів складних на його виконання, доступ до яких в силу частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено. Таким чином, відмова розпорядника інформації надати відомості з тих підстав, що запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом є неправомірною. Стосовно посилання апелянта на те, що позивач під час подання запитів на інформацію та на час розгляду справи судом обіймає посаду начальника відділу юридичної та кадрової роботи Лисичанської міської ради, тобто є посадовою особою органу місцевого самоврядування, а тому не є запитувачем публічної інформації згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону № 2939, суд зазначає наступне. За положенням ч.2 статті 2 Закону № 2939, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Статтею 12 Закону № 2939 визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Зі змісту запитів вбачається, що позивач звернувся до Лисичанської міської ради із запитами саме, як фізична особа, а не як посадова особа органів місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх функцій. Запитувана інформація не стосується здійсненням позивачем своїх функцій як суб`єктом владних повноважень. Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач не позбавлений права як фізична особа на доступ до публічної інформації. Отже, системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для такого висновку, що позивач, як запитувач інформації - фізична особа, мав право на отримання такої інформації, як зазначено у ч. 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, у встановлений вказаним Законом строк. Стосовно посилання апелянта на те, що у спірних правовідносинах пов`язаних з відмовою у наданні документів на запит позивача, є спеціальний суб`єкт - адвокат України, який зобов`язаний зберігати адвокатську таємницю, суд зазначає наступне. За частиною 1 статті 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об`єднання, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності. Як свідчать матеріали справи, запит не був адресований адвокату, який зобов`язаний зберігати адвокатську таємницю, а спрямований відповідачу-клієнту, який є суб`єктом владних повноважень - органом місцевого самоврядування. Також, як вже зазначалось, доступ до запитуваної інформації в силу частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено. Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти до висновку, що надіслані відповідачем відповіді на запити є фактичною відмовою у наданні запитуваної інформації та матеріалів, враховуючи зазначене, суд погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що відповідачем запити не розглянуті відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації". Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Лисичанської міської ради Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 р. у справі № 360/3190/19 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 р. у справі № 360/3190/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 квітня 2020 року. Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв Судді А.В. Гайдар Л.В. Ястребова