Постанова 4807 № 937/1282/20

Дата документу 10.04.2020 Справа № 937/1282/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 937/1282/20 Головуючий у 1 інстанції Сметаніна А.В. Провадження №22ц/807/1430/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2020 року про передачу на розгляд іншого суду справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання відповідача надати позивачу документу для зняття нотаріусом заборони відчуження майна та державної реєстрації припинення іпотеки,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання відповідача надати позивачу документу для зняття нотаріусом заборони відчуження майна та державної реєстрації припинення іпотеки. Позивач просив суд зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» надати позивачу документи, необхідні для зняття нотаріусом заборони відчуження майна, яке було надано АТ КБ «ПриватБанк» за договором іпотеки №ZPMOG100000055 від 20 червня 2007 року та державної реєстрації припинення іпотеки. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2020 року цивільну справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким залишити справу за виключною підсудністю у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що отримання ним зазначених в позові документів має на меті реалізацію його права розпорядження власністю на свій розсуд. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що предметом договору іпотеки є нерухоме майно. Таким чином, скаржник вважає, що пред`явлений ним позов повинен розглядатися за виключною підступністю, визначеною нормами ч. 1 ст. 30 ЦПК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 березня 2020 року (а.с. 35-36) особам, які беруть участь у справі, надавався строк до 13 грудня 2019 року для надання можливих відзивів на вищезазначену апеляційну скаргу позивача. Скориставшись свої правом, 06 квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Оскаржувану ухвалу відповідач вважає законною, постановленою з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Зазначають, що прохальна частина позовної заяви містить вимоги щодо зобов`язання надати документи АТ КБ «ПриватБанк», місцезнаходженням якого є: вул. Печерського, 1 Д, м. Київ, 01001. Даний спір не відносить до вимог виключної підсудності, а тому підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача. На підставі наведеного, просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , залишити ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2020 року без змін. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Положенням п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Положенням ч.2 зазначеної статті передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Так, передаючи справу за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що до даного спору правила виключної підсудності не застосовуються, оскільки даний спір не має очевидного, правового зв`язку між вимогою про зобов`язання надати документи та об`єктом нерухомості, не дивлячись на те, що такі документи необхідні позивачу для зняття заборони відчуження майна та державної реєстрації припинення іпотеки. Стала судова практика не допускає віднесення до виключної підсудності вимог, які не мають явного, очевидного правового зв`язку із нерухомістю. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір підлягає розгляду за місцем знаходження відповідача, як це передбачено ч. 2 ст. 27 ЦПК України. З зазначеним висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного. Вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про зобов`язання надати документи, які потрібні йому для зняття заборони відчуження нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до правил частини першої статті 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. За положеннями частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) зокрема належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Положення частини першої статті 30 ЦПК України визначає що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відтак, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна. Таким чином, спір виник з приводу нерухомого майна, документи для зняття обтяження якого, в порушення ЗУ «Про іпотеку» як зазначає ОСОБА_1 , не надав йому АТ КБ «ПриватБанк». Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що внаслідок незаконних дій відповідача він позбавлений права розпорядження власністю на власний розсуд. Обраний позивачем спосіб захисту спрямований на захист його права користування та розпорядження майном, не пов`язаного із позбавленням права володіння на нерухоме майно. Оскільки спір виник з приводу нерухомого майна, яке територіально розташоване у Мелітопольському районі Запорізької області, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача, оскільки згідно з правилами виключної підсудності відповідно до вимог статті 30 ЦПК України такий спір слід розглядати за місцезнаходженням вказаного майна, а не відповідача, тобто у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи, що при розгляді справи порушено норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, ухвала судді підлягає скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381- 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2020 року про передачу справи на розгляд іншого суду скасувати, матеріали повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 10 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: