Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/11872/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/11872/25Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я. Провадження № 22-ц/817/982/25 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу № 607/11872/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2025 року (постановлену суддею Герчаківською О.Я., дати складення повного тексту судового рішення не зазначено) про передачу за підсудністю справи за позовом Козівської селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року Козівська селищна рада (далі позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач, апелянт) про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Позовна заява обґрунтована тим, що з моменту набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , і на дату пред`явлення позову до суду, ОСОБА_2 здійснював фактичне користування земельною ділянкою площею 2.717 га, кадастровий номер 6123055100:02:002:0028 під своїм нерухомим майном, без правовстановлюючих документів та без здійснення оплати за таке фактичне користування в будь-якому вигляді. Оскільки між Козівською селищною радою та ОСОБА_2 не було укладено договору оренди землі і при цьому ОСОБА_2 не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, то між сторонами виникли кондикційні зобов`язання і ОСОБА_2 повинен вносити плату за землю за принципом її нарахування як орендної плати. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2025 року дану справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Козівського районного суду Тернопільської області. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно набутих коштів. Звертає увагу на те, що справа повинна розглядатися відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідача, тобто даний спір підсудний Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області. Однак, судом першої інстанції помилково не враховано зазначені вище обставини та здійснено хибний висновок про передачу даної справи за підсудністю до іншого суду. У зв`язку з викладеним просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про передачу справи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Козівського районного суду Тернопільської області, суд першої інстанції виходив з того, що майно, щодо якого виник спір, розташоване у селищі Козова, тому справа підлягає розгляду саме Козівським районним судом Тернопільської області. Суд у своїй ухвалі послався на положення ч.1 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції є обґрунтований. Судом встановлено наступні обставини. Як зазначено у позовній заяві, представник Козівської селищної ради звернулася до суду із вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6123055100:02:002:0028, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного. Так, згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Відповідно до ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання (місцезнаходження) відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. За загальним правилом, визначеним в ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Аналогічний висновок викладено у постанові КСЦ у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17. До позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Аналогічний висновок викладено у постанові КСЦ у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 зазначила наступне: «словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України. Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, то спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна». У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою кадастровий номер 6123055100:02:002:0028, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано застосував правила про територіальну юрисдикцію (підсудність), оскільки справа підлягала розгляду Козівським районним судом Тернопільської області. Доводи апелянта про те, що предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно набутих коштів, колегія суддів враховує, однак зазначає, що вказані кошти, які просить стягнути позивач, нараховані як орендна плата за користування нерухомим майном. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана у вказаній справі ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2025 року постановлена з дотриманням ч.1 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, а наведенні апелянтом доводи зазначених висновків суду не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 01 жовтня 2025 року. Головуючий О.З. Костів Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома