Постанова 4855 № 640/1232/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1232/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ТД/ФС-683 від 10.12.2019 року. В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ТД/ФС-683 від 10 грудня 2019 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. 13 лютого 2020 року представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просив: - заборонити Дарницькому РВ ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ м. Києва вчиняти будь-які виконавчі дії щодо виконання Постанови про накладання штрафу № ТД/ФС-683 від 10 грудня 2019 pоку, яка видана Головним управлінням Держпраці у Київській області; - зупинити виконавче провадження ВП № 61121296 яке було відкрите Дарницьким РВ ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ м. Києва на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 10.12.2019 за № ТД/ФС-

683. В обґрунтування доводів вказаної заяви зазначає, що 10 лютого 2020 року Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 10.12.2019 №ТД/ФС-683 про накладення штрафу, була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №61121296 та постанова про арешт коштів боржника. В рамках даного виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти позивача, що містилися на відкритих банківських рахунках в Акціонерному Товаристві Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"' та в Акціонерному товаристві "Універсал Банк". На думку позивача, оскільки сам факт відкриття провадження у зазначеній справі та розгляд справи судом не зупиняє виконання оскаржуваної постанови, невжиття заходів забезпечення позову, унеможливить виконати рішення суду, у разі задоволення позову. За таких обставин, позивач вважає, що є всі підстави вважати, що в разі невжиття заходів забезпечення позову буде завдано шкоду його законним правам та інтересам. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник позивача звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України просив суд скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву та вжити заходів забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує обставини аналогічні тим, що викладені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову та разом з цим, зауважує, що на його думку судом першої інстанції було неправильно надано оцінку цим обставинам та застосовано норми матеріального права. Так, позивач вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував всі обставини по справі, не взяв до уваги всі негативні наслідки, які можуть бути для позивача, якщо виконавче провадження буде завершено та в повному обсязі стягнуто кошти. Також, позивач вважає, що судом першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач є малим підприємцем, а тому стягнення суми штрафу, що становить майже піврічний доход позивача призведе до його банкрутства. Звертає увагу суду, що на даний час господарська діяльність позивача повністю зупинена та стверджує, що вжиття заходів є необхідним для збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті. За наведених обставин, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили. За наведених обставин та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України судова колегія вирішила подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову вказує про те, що без вжиття заходів забезпечення позову неможливо захистити права, свободи та інтереси позивача, так як примусове виконання виконавчого документу стягувача, яке є спірними та оскаржується позивачем у даній справі може призвести до значної майнової шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. З урахуванням викладеного, позивач наголошує на тому, що захист його прав свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а у разі задоволення його позовних вимог йому необхідно буде докласти значних зусиль для відновлення його порушених прав та інтересів. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що належні правові підстави для задоволення заяви позивача відсутні, оскільки заявником не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Разом з цим, статтею 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Водночас, згідно з приписами ч. 3 наведеної норми не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Проте, як встановлено судом позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а також зупинення виконавчого провадження, яке не є предметом даного спору. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Тобто, з аналізу наведеної норми вбачається, що позивач обрав неналежний спосіб забезпечення позову, оскільки у межах спірних правовідносин належним способом забезпечення позову відповідно до приписів КАС України та Закону України "Про виконавче провадження" суд має право зупинити стягнення на підставі виконавчого документу, яким у даному випадку є оскаржувана постанова відповідача про накладення штрафу на позивача. Водночас, суд не наділений повноваженнями забороняти суб`єкту владних повноважень - державному органу, який не є відповідачем по справі виконувати покладені на обов`язки та функції. Аналогічно, суд не може зупинити виконавче провадження, оскільки вказане не відповідає приписам ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" та будь-якою іншою нормою законодавства не передбачено. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Водночас, як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач не просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчого документу, які є предметом оскарження. При цьому, як правильно було зазначено судом першої інстанції доводи апелянта про те, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому є лише припущеннями останнього, оскільки, як стверджує сам позивач, його господарська діяльність вже є зупиненою. Щодо доводів про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до фактичного банкрутства, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття Головним управлінням Держпраці у Київській області постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24 грудня 2019 року №КВ2090/1777/АВ/СПТД/ФС-713 само по собі не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а повернення суми сплаченого штрафу є можливим у випадку задоволення позову відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182. За наведених обставин та враховуючи, що позивач не належний спосіб вжиття заходів забезпечення позову, а також не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб. Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 311-313, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович