Постанова 4852 № 203/3870/18(2а/0203/102/2018)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 квітня 2020 року м. Дніпросправа №203/3870/18 (2а/0203/102/2018) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року у справі № 203/3870/18(2а/0203/102/2018) за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Вусатюк Любові Миколаївни, третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, про визнання дій протиправними та скасування постанови, - встановив: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову від 29.10.2018 року № 699869 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме - проїзд перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року позов задоволено частково. Постанову серії ЕАВ №699869 про накладення на позивача адміністративного стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. - скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч.2 ст.122 КУпАП - закрито. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстави порушення вимог ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано скаржнику надати заяву про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням (поважних) підстав для поновлення строку; ухвалою від 18.10.2019 року - відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Постановою Верховного Суду від 12.12.2019 року скасовано ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 року та направлено справу для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року апеляційну скаргу скаржника залишено без руху та надано строк упродовж десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання оригіналу апеляційної скарги від 20.09.2019 року за вих. № 9313-юр та доданих до неї матеріалів. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 року поновлено скаржнику строк апеляційного оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року у справі №203/3870/18(2а/0203/102/2018) та відкрито провадження у справі. Ухвалою від 02.04.2020 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з огляду на карантинні обмеження, введені постановою КМУ від 11.03.2020 року №

211. В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповністю з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого судове рішення є незаконним та необґрунтованим. В апеляційній скарзі зазначає, що п. 8. 7.

3. «е» ПДР водію забороняється здійснювати рух на червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух, відповідальність за порушення цього правила передбачена частиною 2 статті 122 КУпАП. Стосовно розгляду справи про адміністративне правопорушення місцем його вчинення апелянт зазначає, що в рішенні № 5-рп/2015 від 26.05.2015 Конституційний Суд України визнав, що у справах про адміністративні правопорушення, зазначені в ст. 258 КУпАП, застосовується скорочене провадження, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Таким чином, законодавством, як виключення, передбачено процедуру скороченого провадження при притягненні особи до адміністративної : відповідальності, під час якої фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи і накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається на місці його вчинення. Таку ж правову позицію виклав Верховний Суд в постанові від 22.11.2018 року по справі № 462/651/17. Винесена відповідачем постанова у справі про адміністративне правопорушення узгоджуються з підходом Конституційного Суду Україну (рішення № 5-рп/2015 від 26.05.2015) до тлумачення положень ч.1 ст. 276 КУпАП і не суперечить висновку цього Суду щодо недопустимості застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, при розгляді справ про адміністративне правопорушення за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, оскільки не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП. Також скаржник зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 71 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст.71 КАС України). Статтею 106 КАС України встановлено, що на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази. Позивач не надав жодних доказів, які спростовували б факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Також апелянт наголошує, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення. Достатнім доказом правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності відповідача у даній категорії справ (оскарження рішень поліцейських патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності) є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. Такі докази будуть достатніми, допоки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які безсумнівно спростують пояснення та свідчення поліцейських. Просить скасувати рішення суду та відмовити в позові. Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 29.10.2018 року № 699869 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме - проїзд перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора. Суд першої інстанції задовольняючи позов частково, виходив з того, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд зазначив, що позивач заперечував факт вчинення правопорушення при зазначених в оскаржуваній постанові обставинах. Проте, відповідачем будь-яких доказів на спростування викладених в позовній заяви обставин та правомірності винесення оскаржуваної постанови суду представлено не було. Всупереч вимогам ч.3 ст.283 КУпАП вказана постанова не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис події проступку, а в графі для додатків такі не зазначені, через що висновки про описані обставини не засновані на жодному з доказів, джерела яких перелічені в ст.251 КУпАП. В частині позовних вимог про визнання протиправною постанови суд врахував, що при її винесені інспектор поліції діяв у відповідності до положень ст.283 КУпАП, яка передбачає винесення постанови за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення. А незаконність дій останнього є підставою для її скасування, що узгоджується із приписами ч.3 ст.286 КУпАП, якою визначено перелік рішень, які суд може прийняти за наслідками розгляду справи вказаної категорії. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а стосовно доводів апеляційної скарги зазначає наступне. Щодо посилань скаржника на правові позиції, висловлені Конституційним Судом України у рішенні № 5-рп/2015 від 26.05.2015, слід зазначити, що Законом України №595-VIII від 14.07.2015 року були внесені зміни до ст. 258 КУпАП України, якими унормовано прийняття постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення в сфері дорожнього руху на місці його вчинення без попереднього складення протоколу, а тому до правовідносин сторін така правова позиція застосована бути не може. Крім того, такі доводи не було заявлено в якості підстави позову. Щодо посилань на правову позицію, що виклав Верховний Суд в постанові від 22.11.2018 року по справі № 462/651/17, колегія суддів не приймає її до уваги, оскільки вона прийнята за іншими фактичними обставинами справи. Більш того, слід зазначити, що суд першої інстанції відмовив у позові в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача. Апеляційна скарга не містить обґрунтування, чому рішення суду оскаржується в цій частині. Щодо посилань скаржника на те, що позивач не надав жодних доказів, які спростовували б факт вчинення ним адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп / 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов`язковому порядку використовується як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В рішенні від 21.07.2011 року у справі "Коробов проти України" ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто, таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом". Сама постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є належним та допустимим доказом такого порушення. Виходячи з вищенаведеного також неможливо перекладення на позивача обов`язку доведення відсутності правопорушення, оскільки це було б порушенням презумпції невинуватості. З матеріалів справи (а.с. 22) вбачається, що відеозйомка під час несення служби відповідачем 29.10.2018 року не проводилась. Посилання на наявність серед доказів відповідних пояснень поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчень поліцейських свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову є недоречним в даній справі, оскільки таких доказів суду не надано. За таких обставин колегія суддів не може зробити висновок «поза розумним сумнівом» про наявність події, з якою пов`язане притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції. Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - Постановив: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року у справі № 203/3870/18(2а/0203/102/2018) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко