Постанова 4803 № 215/5093/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3895/20 Справа № 215/5093/19 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач-ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузєва Ігоря Григоровича на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року, ухваленого суддею Деміденком Ю.Ю. у м.Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 04 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» (далі ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я в розмірі 62595 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період роботи з 20.01.1982 по 04.10.2006 в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ПівнГЗК» нею отримано хронічне професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії, (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії). Легенева недостатність другого ступеня. Зазначене хронічне професійне захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.09.2013 виникло з вини роботодавця. Згідно довідки МСЕК від 11.11.2013, позивачу первинно з 04.11.2013 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 15% у зв`язку з профзахворюванням. Позивач вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки. Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» про стягнення моральної шкоди задоволені частково. Стягнуто з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на користь ОСОБА_1 30000 /тридцять тисяч/ грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» 768 грн. 40 коп. судового збору на користь держави. Представник позивача, адвокат Гузєв І.Г., будучи незгодним із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване судове рішення в частині збільшення розміру моральної шкоди до заявлених у позові вимог сумі 62 595 грн. Скаржник вважає, що стягнутий судом першої інстанції розмір грошових коштів є недостатнім для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання в результаті, якого ОСОБА_1 втратила 15% професійної працездатності безстроково. Скаржник наголошує на тому, що суд не в повній мірі врахував той факт, що позивач тривалий час піддавалася впливу шкідливих факторів на виробництві відповідачем, який систематично не виконував свій обов`язок по створенню нешкідливих умов праці, завдаючи шкоду здоров`ю позивача, що збільшує ступінь вини відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач ПрАТ «ПівнГЗК», просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала протягом 25 років 4 місяців на ПрАТ (а.с.7-9, 22-28). Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.09.2013, позивачу встановлено хронічне професійне захворювання (а.с.7-9). Згідно довідки МСЕК від 11.11.2013, позивачу первинно з 04.11.2013 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 15% у зв`язку з профзахворюванням (а.с.5). Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.09.2013, встановлено, що хронічне професійне захворювання пов`язано з виробничими факторами, а саме перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалість трудового процесу (а.с.7-9). Позивач працювала в умовах впливу шкідливих факторів протягом 24 років 8 місяців. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання останньою трудових обов`язків на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених статтями 153, 237-1 КЗпП для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а також частково погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру стягнутої моральної шкоди, з огляду на наступне. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення частково відповідає зазначеним вище нормам закону. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Закону України «Про охорону праці», на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України таст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим нею на підприємстві відповідача професійним захворюванням. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що внаслідок тривалої роботи позивача, впродовж 24 років 8 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, таких як підвищена концентрація аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони через недосконалість робочих місць у ОСОБА_1 виникло професійне захворювання внаслідок, якого позивач втратила 15% працездатності з 04.11.2013 безстроково,що свідчить про неможливість поліпшення стану її здоров`я, а, отже вимагає додаткових зусиль для організації життя. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи ступінь вини відповідача, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, незворотність негативних наслідків, спричинених професійним захворюванням, характер немайнових витрат вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 30 000 грн. до 45 000 грн. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 30 000 грн. до 45 000 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь ОСОБА_1 з 30 000 (тридцяти тисяч) грн. до 45 000 (сорока п`яти тисяч) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 09 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: