Постанова Харківський апеляційний суд № 644/4934/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м. Харків Справа № 644/4934/19 Провадження № 22-ц/818/1528/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Бровченка І.О., суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року в складі судді Сітало А.К., в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою поданою, в якій просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду 20 червня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття. Після подання уточненої позовної заяви від 31 липня 2019 року, позивач ОСОБА_1 змінила спосіб стягнення аліментів, та просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду 20 червня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття. Позовна заява мотивована тим, що з 11 січня 2008 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції, актовий запис №

11. Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої в свідоцтві про народження записаний відповідач ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 травня 2019 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу малолітня донька залишалася разом з нею та знаходиться на її утриманні. Позивач зазначає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Позивач самостійно не може забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини, а тому відповідач, який є здоровим та працездатним, здійснює підприємницьку діяльність, зареєстрований як фізична особа підприємець, має нерухоме майно та декілька транспортних засобів, та є спроможним сплачувати аліменти в заявленому в позові розмірі. Позивач зазначає, що при сплаті аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 10000,00 грн буде забезпечена рівність батьків при виконанні обов`язків щодо утримання дитини. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 5000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду (20 червня 2019 року) і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в особі Державної судової адміністрації України за подання заяви про стягнення аліментів в розмірі 768,40 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. 27 грудня 2019 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якому просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути аліменти в розмірі 1500 грн щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим відповідачем доказам, довідці МСЕ № 070652 від 07 листопада 2002 року, випискам з медичної картки амбулаторного хворого № 4533 від 23 квітня 2018 року, № 2955 від 08 травня 2018 року, № 6876 від 23 липня 2018 року, № 5072 від 21 червня 2019 року та не взято до уваги, що відповідач і його мати проживають за однією адресою. Судом не враховано, що відповідачу необхідно сплатити податки, суми, яка залишить не вистачає на харчі та одяг. Позивачем не доведено твердження про значну матеріальну цінність нерухомого майна гаражного боксу №

2. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Зупинено дію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в частині, що не підлягає негайному виконанню. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 має стабільно високий дохід, а тому має реальну можливість надавати матеріальну допомогу позивачу на утримання дитини, у власності відповідача перебуває рухоме та нерухоме майно, яке має значну цінність. Доказів того, що відповідач приймає участь у вихованні доньки та в добровільному порядку надає матеріальну допомогу на її утримання, відповідачем до відзиву недодано. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що його матеріальний стан не дозволяє сплачувати аліменти у визначеному в позові розмірі. Домовленості щодо участі відповідача в утриманні дитини між сторонами не досягнуто. Даних про те, що відповідач сплачує аліменти на інших дітей чи непрацездатних батьків, суду не надано. Зокрема, твердження відповідача про надання матеріальної допомоги на утримання матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підтверджені жодними доказами. Відповідачем також не надано доказів, які підтверджують матеріальний стан ОСОБА_5 . Позивачем до позовної заяви в якості обґрунтування позовних вимог, не додано жодних доказів свого майнового стану, а тому суд вважає, що розмір аліментів, які визначені позивачем в твердій грошовій сумі в розмірі 10000,00 грн є значно завищеним. Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного Кодексу України, враховуючи стан здоров`я дитини, матеріальне становище сторін, відсутність у відповідача стягнень по аліментах на інших дітей, високий стабільний дохід відповідача, наявність у відповідача нерухомого та рухомого майна, яке має значну цінність, суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, з огляду на наступне. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, щосторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 січня 2008 року, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції, актовий запис №

11. Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої в свідоцтві про народження записаний відповідач ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим 29 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції, актовий запис №

648. Малолітня донька ОСОБА_6 зареєстрована та проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, що не спростовується сторонами. З відповіді Головного управління ДПС у Харківській області вбачається, що ОСОБА_2 перебуває у Східному управлінні ГУ ДПС у Харківській області, як фізична особа підприємець з 02 лютого 2004 року. Діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування. Згідно з наданих податкових декларацій платника єдиного податку обсяг виручки склав: з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року 153000,00 грн.; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року 202708,00 грн.; з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 846830,78 грн.; з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року 83117,05 грн. З договору про поділ спільного майна подружжя укладеного 16 травня 2019 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєлінською К.В., зареєстрований в реєстрі за № 2301, вбачається, що відповідачу за вказаним договором в особисту власність передано: 1) гаражний бокс № АДРЕСА_1 (два), який розташований за адресою: м АДРЕСА_2 116, загальною площею 57,5 кв.м; 2) транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ моделі ELECTRIC DRIVE, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 3) транспортний засіб марки TOYOTA моделі PRADO, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В той же час за вище вказаним договором позивачу ОСОБА_1 в особисту власність передано: транспортний засіб марки MITSUBISHI моделі L200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, зокрема, в частині обов`язку батьків утримувати дітей і його виконання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Відповідно до положень статті 181СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 182 СК України встановлено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до положень статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня 2019 року - 2118 гривень, з 1 грудня 2019 року - 2218 гривень. Як встановлено наведеними вище положеннями законодавства розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як свідчать матеріали справи, згідно відповіді Головного управління ДПС у Харківській області Рожко Д.О. перебуває у Східному управлінні ГУ ДПС у Харківській області, як фізична особа підприємець з 02 лютого 2004 року. Діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування. Згідно з наданих податкових декларацій платника єдиного податку обсяг виручки склав: з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року 153000,00 грн.; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року 202708,00 грн.; з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року 846830,78 грн.; з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року 83117,05 грн, що відповідач не заперечував. З договору про поділ спільного майна подружжя укладеного 16 травня 2019 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєлінською К.В., зареєстрований в реєстрі за № 2301, вбачається, що відповідачу за вказаним договором в особисту власність передано: 1) гаражний бокс № АДРЕСА_1 (два), який розташований за адресою: м АДРЕСА_2 116, загальною площею 57,5 кв.м; 2) транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ моделі ELECTRIC DRIVE, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 3) транспортний засіб марки TOYOTA моделі PRADO, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Водночас за вище вказаним договором позивачу ОСОБА_1 в особисту власність передано транспортний засіб марки MITSUBISHI моделі L200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Доказів наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатної дружини, матеріали справи не містять. Як на підставу своїх заперечень ОСОБА_2 вказує на те, що проживає разом із матір`ю за однією адресою, яка знаходиться на його утриманні. Як вбачається з наданої відповідачем виписок № 6876, № 2955, № 5072, № 4533 з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого матері ОСОБА_5 встановлено діагноз дифузний кардіосклероз; гострий тромбоз подвздошних артерій; СДС змішана форма IV Б по вагнеру.(а.с. 29-32). Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи з 05 листопада 2002 року безстроково, що підтверджується довідкою МСЕ № 070652. (а.с. 33). Місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .(а.с. 7, 34). Разом із цим, належних та достатніх доказів на підтвердження доходів позивача ОСОБА_1 суду не надано, як і не надано доказів підтверджуючих, що мати відповідача знаходиться на його утриманні. За таких обставин, враховуючи встановлені вище обставини, що мають істотне значення, вимоги ст. 182 СК України, враховуючи задовільний стан здоров`я, матеріальне становище платника аліментів, наявність рухомого та нерухомого майна, здійснення відповідачем підприємницької діяльності на постійній основі, а отже і можливість сплачувати аліменти, відсутність у платника аліментів інших неповнолітніх дітей, наявність непрацездатної матері, відсутність істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків на утримання дитини, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, а також рівний обов`язок батьків щодо утримання дитини, відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, апеляційний суд доходить висновку, що батько ОСОБА_2 має можливість надавати матеріальну допомогу та сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 3000,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, зважаючи на те, що саме такий розмір аліментів є достатнім для забезпечення умов життя, необхідних для гармонійного розвитку дитини. Доказів підтверджуючих можливість ОСОБА_2 сплачувати аліменти у розмірі 5000 грн. суду надано не було. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують матеріальний стан ОСОБА_2 та його спроможність сплачувати аліменти у визначеному колегією суддів розмірі. Надані під час апеляційного перегляду справи докази відчуження автомобілів під час розгляду справи судом першої інстанції не впливають на визначений колегією суддів розмір аліментів. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Суд апеляційної інстанції враховує обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів згідно вимог ст. 182 СК України. Суд бере до уваги, що норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя. Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності, справедливості, законності, верховенства права, а також з розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про необхідність рішення суду змінити, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 3000,00 грн щомісячно, починаючи з 20 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. РішенняОрджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року - змінити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000,00 грн щомісячно, починаючи з 20 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 квітня 2020 року. Головуючий суддя - І.О. Бровченко Судді : І.В. Бурлака О.В. Маміна