Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/12176/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12176/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шрамко Ю.Т. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2018 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), у якому позивач просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання позивача у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, що до відведення земельної ділянки у власність позивача по АДРЕСА_1 - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує права позивача; зобов`язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії, подане 17 березня 2014 року клопотання позивача К-22474 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею - 0,10 Га по АДРЕСА_1 безоплатно із земель комунальної власності для житлового садибного будівництва - в строк, порядок та у спосіб передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем внаслідок прийняття рішення №921/3928 від 20 грудня 2017 року позбавлено його гарантованого права на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, що до відведення земельної ділянки у власність позивача по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Київську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії, подане 17 березня 2014 року клопотання ОСОБА_1 -22474 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею - 0,10 Га по АДРЕСА_1 безоплатно із земель комунальної власності для житлового садибного будівництва - в строк, порядок та у спосіб передбачений ст. 118 Земельного кодексу України. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що 17 березня 2014 року позивач звернувся до Київської міської ради із клопотанням № 22474 про надання відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . В додаток до вказаного клопотання позивачем надано: копію паспорту; копію РНОКПП; копію довідки про перебування на квартирному обліку (як мати одиначка); Копію довідки про склад сім`ї; графічні матеріали. 05 березня 2018 року позивач отримав рішення №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року та дізнався про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 . Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення Київської міської ради №21/3928 від 20 грудня 2017 року, остання керуючись пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 9 Земельного кодексу України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», відмовила гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га яка розташована по АДРЕСА_1 ., оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території зі складним рельєфом, на якій розміщені зелені насадження, що слугують для укріплення схилу. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до міністрів Автономної Республіки Крим, Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з положеннями частини 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17. Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території зі складним рельєфом, на якій розміщені зелені насадження, що слугують для укріплення схилу. Щодо посилання позивача на те, що чинним законодавством України не заборонено будівництво житлових будинків в зсувонебезпечній зоні., колегія суддів зазначає наступне. Так, суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними вище посиланнями та вказує, що згідно з Витягом «щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов та обмежень містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об`єктів нерухомості в т. ч. Викопіювання із містобудівної документації» який виданий Департаментом містобудування та архітектур визначено, що обрана позивачем земельна ділянка по АДРЕСА_1 м. Києва віднесена до житлової та садибної території та на ній допускається будівництво житлових будинків, господарських будівель та інших громадських закладів. Вимогами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб. В силу частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим ним клопотанням та доданими до нього графічними матеріалами, а також додатково поданими документами. Щодо посилання відповідача на те, що земельна ділянка знаходиться на території зі складним рельєфом, що унеможливлює надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою даної земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне. Так, суд апеляційної інстанції вважає зазначене вище посилання не обґрунтованим і жодним чином не підтвердженим. На підставі вище викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га яка розташована по АДРЕСА_1 . У будь-якому разі, рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» N 30985/96). Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим клопотанням та доданими до нього графічними матеріалами, відсутні підстави вважати, що відповідач належно розглянув клопотання позивача від 17 березня 2014 року та наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення №921/3928 від 20 грудня 2017 року. При цьому, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_1 із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону. Окрім зазначеного вище суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль