Постанова 4851 № 520/10384/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2020 р. Справа № 520/10384/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бенедик А.П., Суддів: Гуцала М.І. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Соколової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Рубан В.В.) від 28.11.2019 року (повний текст рішення складено 09.12.2019 року) по справі № 520/10384/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 8088-1303 від 30.06.2016 про сплату земельного податку у розмірі 21205,21 гривень за 2016 рік, а також стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Вказує, що відповідачем не враховано, що позивач є неєдиним власником будинку, в якому розташовані належні їй нежитлові приміщення, а тому розмір земельного податку, що належить до сплати, повинен визначатися з урахуванням частки позивача у спільній власності на будівлю. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 8088-1303 від 30.06.2016 у розмірі 21205,21 грн. за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь позивача у розмірі 768,40 грн. Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що розрахунок земельного податку здійснювався на підставі площі земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача, нормативну грошову оцінку якої не проведено. Так, сума податку визначена на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013, з урахуванням рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, яким визначена по м. Харкову базова вартість 1 кв.м. земель в розмірі 291,18 грн., а також затверджено зональний коефіцієнт та коефіцієнт функціонального використання, а також з урахуванням рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 № 1894/15 "Про затвердження Положення про сплату за землю в м. Харкові", додатку № 2 до рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки та збори у м. Харкові". Враховуючи викладене, відповідачем в автоматичному режимі проведено нарахування земельного податку за 0,0594 га в сумі 21205,21 грн. Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись. Представник позивача надав заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі та участі позивача. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бервено Н.І., належать нежитлові приміщення 1-го поверху № 36-41, 2-го поверху № 7-22 загальною площею 575,9 кв. м. в нежитловій будівлі літ. "О-3", які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Також позивачу на праві приватної власності належать нежитлові приміщення 1-го поверху №1-35, 43, 44, 46, 48-50 загальною площею 896,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "О-3", які розташовані за адресою: ОСОБА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу від 27.09.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бервено Н.І. 30.06.2016 року контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №8088-1303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 21205,21 грн. Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатськими запитами від 10.09.2019 та від 23.09.2019 року щодо надання розрахунку зі сплати земельного податку та вимогою надати копії податкових повідомлень-рішень. Листом Головного управління ДПС у Харківській області №1421/10/20-40-58-06 від 16.09.2019 представника позивача повідомлено, що згідно наявної податкової інформації бази даних інформаційного ресурсу ДПС України ІС "Податковий блок" гр. ОСОБА_1 була зареєстрована як платник земельного податку з 03.12.2013 за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0594 га згідно самостійно поданої заяви платником. Земельний податок з фізичних осіб за земельні ділянки проведено на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013. Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 визначена по м. Харкову нова базова вартість 1 кв.м землі в розмірі 291,18 грн, яка діє з 1 січня 2014 року та щороку індексується, а також затверджено відповідні коефіцієнти (зональний (Км2), зон впливу локальних факторів (Км3), функціонального використання земельної ділянки (КФ). Рішенням 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 №1894/15 затверджено Положення про плату за землю у місті Харкові, додаток №2 затверджено рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 22.02.2017 року №542/17. Також вказано, що нарахування земельного податку проведено в автоматичному режимі засобами АІС "Податковий блок". Листом Головного управління ДПС у Харківській області № 514/Р/20-40-58-06-20 від 25.09.2019 року відмовлено у наданні копії податкових повідомлень-рішень, оскільки вони вже отримувалися позивачем. Не погоджуючись із правомірністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідачем при проведенні розрахунку податкового зобов`язання не доведено врахування площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні співвласників, а також частки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне. За правилами статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За визначенням пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147). Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України. Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). За визначенням, наведеним у підпункті 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Згідно зі статтею 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно з частинами першою і другою статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України). Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі. В силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. На підставі викладеного, з 27.09.2013, незважаючи на те, що за позивачем не зареєстроване право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виник у з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 по справі №826/8009/16, від 14.02.2019 по справі №820/855/17, від 16.04.2019 по справі №826/27838/15, від 11.06.2019 по справі № 826/14720/16. Водночас, слід вказати, що позивач не був єдиним власником будівлі "О-3" у будинку АДРЕСА_3 , а мав у власності лише деякі нежитлові приміщення на 1 поверху цієї будівлі (під № з 1 по 41, 43, 44, 46, 48-50), та на другому поверсі будівлі (з № 7 по № 22). Відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Згідно з п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Положенням п.274.2 ст.274 ПК України закріплено, що ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності). Згідно з п.4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит ДФС та її територіальних органів надається відповідно до Порядку доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014р. №722. Враховуючи викладене, при визначенні площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, контролюючому органу необхідно з`ясувати загальну площу будівлі, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована будівля, та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, пропорційно до загальної площі вказаної будівлі. Як зазначає відповідач у відповіді на адвокатський запит представника позивача та в апеляційній скарзі, при нарахуванні суми грошового зобов`язання Головним управлінням ДФС у Харківській області було взято загальну площу земельної ділянки за адресою: м.Харків, пл.Повстання, 7/8 - 0,0594 га, базову вартість 1 кв.м. землі м. Харкова в розмірі 291,18 грн. та коефіцієнти, встановлені рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13: коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель, зональний коефіцієнт (Км2), зон впливу локальних факторів (Км3), функціонального використання земельної ділянки (КФ), та ставка земельного податку - 1% (для земель, нормативну грошову оцінку яких не проведено). Тобто, контролюючим органом нараховано позивачу земельний податок виходячи лише із загальної площі будівлі по АДРЕСА_3 (0,0594 га), без урахування того, що за цією адресою знаходиться декілька будівель, а також без вирахування частки земельного податку, яка повинна сплачуватися позивачем, від загальної суми земельного податку, яка підлягає сплаті за земельну ділянку під будівлею "О-3". Жодних доказів того, що позивач подавала до податкових органів заяву про взяття її на облік як платника земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_3 та самостійно визначила в заяві площу цієї ділянки - 0,0594 га скаржником не надано та матеріали справи не містять. З огляду на встановлені судом у справі фактичні обставини, здійснення відповідачем розрахунку земельного податку не у відповідності до п.286.6 ст.286 ПК України не можна вважати належним нарахуванням позивачу земельного податку виходячи з площі оподатковуваної земельної ділянки у 0,0594 га. Крім того, колегія суддів зауважує, що технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, базову вартість 1 кв.м. земель міста Харкова та коефіцієнти (зональний, функціонального використання, коефіцієнт впливу локальних факторів) затверджено рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", а не рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", як помилково стверджує відповідач. Також колегія суддів вважає безпідставним посилання контролюючого органу на рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки та збори у м. Харкові", оскільки дане рішення не існувало станом на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Підсумовуючи викладене вище, здійснений відповідачем розрахунок грошового зобов`язання із земельного податку не може вважатися обґрунтованим та правомірним. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Проте відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами правомірність нарахування позивачу грошового зобов`язання із земельного податку в сумі 21205,21 грн. на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 8088-1303 від 30.06.2016, яким визначено позивачу суму грошового зобов`язання із земельного податку, що має наслідком його скасування у судовому порядку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2018 по справі №826/14191/16, від 17.04.2018 № 820/3171/17, від 24.04.2018 №818/1027/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року по справі №520/10384/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Бенедик А.П. Судді Гуцал М.І. Калиновський В.А. Повний текст постанови виготовлений 09.04.2020 року