Постанова 4851 № 520/8747/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 р.Справа № 520/8747/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. , за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О. представника позивача - Коваленко Л.Д. представника відповідача - Зеленохатова І.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року (суддя Єгупенко В.В.; м. Харків; повний текст рішення складено 04.11.2019) по справі № 520/8747/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (надалі за текстом також позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі за текстом також відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просила суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.07.2017 № 27425-1307, від 23.04.2018 № 171174-1307-2030, від 08.07.2019 № 132479- 5606-2030; від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1422, від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1423, від 09.07.2019 № 20-40-57- 06-1423. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач, з посиланням на п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, зазначає про відсутність у неї обов`язку зі сплати земельного податку, оскільки право на земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, за нею не зареєстровано. Крім того, вказує, що використання земельної ділянки в процесі провадження власної господарської діяльності платниками єдиного податку І-ІІІ групи звільняє такого платника від обов`язку зі сплати земельного податку на підставі пп. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України. Також апелянт зазначає, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень контролюючим органом невірно застосовано ставки податку і як наслідок не вірно розраховано розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім цього позивач вважає, що податковий орган не мав правових підстав для винесення у 2019 році податкових повідомлень-рішень за звітні податкові періоди 2016-2017 рр., оскільки закон покладає на контролюючий орган позитивний обов`язок здійснити до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), надіслання (вручення) платнику податків відповідних рішень. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року замінено відповідача по справі № 520/8747/19 - Головне управління ДФС у Харківській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Київській ОДПІ м. Харкова ДФС у Харківській області з 04.04.2007. З 01.01.2012 позивач проводить свою діяльність на спрощеній системі оподаткування, другої групи, ставка 10% за місцем здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Заплатинська,

4. У своїй господарській діяльності ОСОБА_1 використовує нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 274,2 кв. м, яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.06.2015, серії та номер 1241. 22.11.2017 ОСОБА_1 оформлено експлуатаційний дозвіл № 20-29-122, виданий Головним управлінням держпродспоживслужби в Харківській області, на використання холодильного складу (незалежний, автономний) за адресою: м. Харків, вул. Залютинська,

4. Головним управлінням ДФС у Харківській області були винесені податкові повідомлення - рішення від 03.07.2017 року №27425-1307, від 23.04.2018 року №171174- 1307-2030, від 08.07.2019 року № 132479-5606-2030 про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за період з 2017 по 2019 роки, на загальну суму 33294,40 грн. та від 09.07.2019 №20-40-57-06-1423, від 09.07.2019 №20-40-57-06-1422, від 09.07.2019 №0100939-5706-2031 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 2016 по 2018 року на загальну суму 23518,14. Не погоджуючись із вказаними податковими-повідомленнями рішеннями позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За визначенням пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тектсу - ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147). Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України. Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). За визначенням, наведеним у підпункті 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно з частинами першою і другою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України). Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі. Судом встановлено, що позивач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , 4, а саме: нежитлових приміщень літ. Х-1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2015 №1241. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1245 від 23.06.2015 рішення про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 прийнято 23.06.2015 № 22315522. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Враховуючи викладене, позивач є платником земельного податку незважаючи на те, що за ним не зареєстровано право власності або право користування земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16), Верховним Судом у постанові від 14.02.2019 № №820/855/17. Згідно із п. 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. В ході судового розгляду справи встановлено, що належне позивачу нежитлове приміщення та земельна ділянка, розташована під таким приміщенням, використовувались позивачем, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення власної господарської діяльності (як склад), що не спростовано контролюючим органом та підтверджується долученим до матеріалів справи експлуатаційним дозволом № 20-29-122, виданим Головним управлінням держпродспоживслужби в Харківській області, на використання холодильного складу (незалежний, автономний) за адресою: м. Харків, вул. Залютинська,

4. Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме - використання позивачем земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у позивача статусу платника єдиного податку другої групи, обумовлює звільнення ФОП ОСОБА_1 від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 03.07.2017 № 27425-1307, від 23.04.2018 № 171174-1307-2030, від 08.07.2019 № 132479- 5606-2030. Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2018 року (справа № 820/5485/17). Щодо податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2016-2018 роки, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України). Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Таким чином, відповідно до зазначених норм, платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а обчислення бази оподаткування здійснюється на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі) та тип об`єкта (тобто тип будівлі). Згідно із пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України). Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що належна позивачу нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 274,2 кв. м., є об`єктом оподаткування. При визначенні податкового зобов`язання відповідачем віднесено належне позивачу нежитлове приміщення до зони - 4, «Будівлі торгівельні». При віднесенні зазначеного приміщення контролюючий орган обчислив базу оподаткування на підставі даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі відсутні. В обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на рішення Харківської міської ради № 1793/15 від 21.01.2015 (за 2016 р.), рішення Харківської міської ради № 542/17 від 22.02.17 р. (за 2017-2018 рр.). Так, за 2016 р. відповідачем застосовано ставку по типу нежитлової нерухомості «Будівлі торговельні» у розмірі 1,2 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування 16,54 грн. За 2017 р. відповідачем застосовано ставку по типу нежитлової нерухомості «Будівлі торговельні» у розмірі 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування - 32,00 грн. За 2018 р. відповідачем застосовано ставку по типу нежитлової нерухомості «Будівлі торговельні» у розмірі 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування - 37,23 грн. Відповідно до п.п. 129-1 п. 1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування. Відповідно до Технічного паспорта на нежитлову будівлю, належну позивачу, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 4, встановлено призначення будівлі «Кафедра водолікування». Призначення приміщень літ. Х-1 загальною площею 274,2 кв.м виробничі приміщення. Позивач стверджує, що дана нежитлова будівля використовується нею в межах здійснення господарської діяльності за КВЕД 52.10 «Складське господарство». Таким чином, належні позивачу нежитлові приміщення, не відноситься до жодного з вище перелічених видів торговельних будівель. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем при розрахунку суми податкового зобов`язання позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2018 роки було безпідставно застосовано ставку податку у розмірі 1,2 % та 1 % від мінімальної заробітної плати, а тому податкові повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1422, від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1423, від 09.07.2019 № 0100939-5706-2031 підлягають скасуванню. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятих ним рішень. Доказів того, що належні позивачу об`єкти нерухомого майна віднесено до торговельних будівель відповідачем в ході судового розгляду справи не надано. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені Головним управлінням ДФС у Харківській області всупереч приписів чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Таким чином позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову. Судові витрати підлягають розподілу в порядку ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі № 520/8747/19 скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити. Скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.07.2017 № 27425-1307, від 23.04.2018 № 171174-1307-2030, від 08.07.2019 № 132479- 5606-2030; від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1422, від 09.07.2019 № 20-40-57-06-1423, від 09.07.2019 № 0100939-5706-2031. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код: 43143704; місцезнаходження: 61057, м. Харків, вулиця Пушкінська, будинок 46) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 17.02.2020 року